Сьогодні можнаговорити про безліч соціальних ризиків, які відображають багатозначність цьоготерміна. Соціальні ризики в кілька більш широкому сенсі наявні вбільшості суспільних відносин, вони використовуються в різних сферах інапрямках наукових досліджень (політика, економіка, національна чиінформаційна безпека, юриспруденція і т. д.). Однак, незважаючи наінтенсивний розвиток ріскологіі, до цього часу вченими не запропоновано єдиногозагальноприйнятого визначення поняття соціального ризику. На сьогодні відомо близько1500 визначень терміну В«ризикВ». Нарешті, саме поняття соціальний такожрозуміють у широкому (як такої, здійснюваної в суспільстві) і вузькому (пов'язаний зосновними умовами життєдіяльності людини) його значенні.
Поняттясоціального ризику за правом соціального забезпечення базується на вузькомурозумінні цієї групи ризиків як власне соціальних, тобто таких, якіоб'єктивно порушують життєдіяльність людини і пов'язані зсоціально-економічними факторами в державі. Правовою підставоювизначення об'єктивних обставин, з настанням яких особа має правона соціальне забезпечення саме як соціальних ризиків, на мою думку, можнавважати положення Основних напрямів соціальної політики на 1997-2000 роки. ВЗокрема, цього акта закріплює, що держава гарантує соціальний захистгромадян від соціальних та професійних ризиків, пов'язаних з втратою заробітку,місця роботи, здоров'я.
Системасоціальних ризиків не є сталою, вона динамічно змінюється вЗалежно від розвитку держави та проголошених нею цінностей. Сучаснийперелік соціальних ризиків, що зумовлюють право особи на соціальнезабезпечення, визнаний міжнародним співтовариством (Загальна декларація прав людини(1948), Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права(1966), Європейська соціальна хартія (1961), Конвенції Міжнародноїорганізації праці) та закріплений у національному законодавстві (ст. 46Конституції України).
Ввітчизняній правовій літературі термін соціальний ризик як підставувиникненн
я права на соціальне забезпечення, а, отже, якоб'єктивний чинник виникнення соціально-забезпечувальних правовідносин,вперше запропонувала використовувати Н. Болотіна.
Теорія соціальногоризику не є новою у галузевій літературі. У свій час ще в 20-х рокахїї обгрунтовували Н. Вигдорчик, М. Семашко, В. Догадов. За нею особа отримуєправо на соціальне забезпечення у разі настання обставин, якесуспільство трактує як правомірно підставу участі непрацюючого урозподілі колективного продукту.
Категоріясоціального ризику стала предметом досліджень і сучасних вчених. Так, В.Роїк під поняттям соціальний ризик розуміє вірогідність настання матеріальноїнезабезпеченості працівників внаслідок втрати заробітку та втратипрацездатності (професійні та загальні захворювання, нещасні випадки якна виробництві, так і поза ним). Таке визначення соціального ризикузаслуговує на увагу, однак не зовсім вірним при характеристиці соціальногоризику як інституту права соціального забезпечення. Обгрунтовуючи поняттясоціального ризику саме так, автор обмежує коло потенційних суб'єктівсоціально-забезпечувальних правовідносин (В«тільки працівникиВ»), а також звужуєперелік підстав, що породжують право на матеріальне соціальне забезпечення(В«Втрата зарплати внаслідок втрати працездатностіВ»). Очевидним є той факт, щона сьогодні поряд із соціально-економічними причинами зберігаються не менш важливіпідстави здійснення державою функції соціального забезпечення:фізіологічні (наприклад, потреба соціального забезпеченнядитини-інваліда) та демографічні (соціальне забезпечення сімей з дітьми).Доречно зауважити, що такий соціальний ризик як безробіття також неохоплюється запропонованою вченим дефініцією.
Т. Гарасиміводнією з характеристик соціального ризику за правом соціального забезпеченняназиває втрату працездатності особи. Така позиція видається небезперечним, хоча б тому, що втрата працездатності є лише однією зоб'єктивних причин (поряд з такими, як неможливість знайти підходящу роботу,втрата годувальника) втрати особою (не можливості набути) засобів доіснуванню.
Соціальнийризик - це ймовірність настання матеріальної незабезпеченості особивнаслідок відсутності заробітку з об'єктивних соціально-значущих причин, і взв'язку з додатковими витратами по утриманню дітей або інших членів, атакож по задоволенню потреб у медичних чи соціальних послугах.
Соціальніризики по праву соціального забезпечення характеризуються наступними ознаками:1) мають виключно об'єктивний характер: вони наступають незалежно від воліособи і не можуть бути усунені нею самостійно через зовнішні фактори, а не збудь-яких суб'єктивних причин, 2) обмежують (чи порушують) життєдіяльністьлюдини і зумовлюють її соціальну незабезпеченість, 3) закріпленінаціональним законодавством як обставини, внаслідок настанняяких особа може зажадати допомоги держави чи суспільства; 4) потенційнозакономірними для кожної людини: обов'язково або, як правило, трапляються абоможуть відбутися за певних обставин.
Правоваприрода соціального ризику зумовлює особливу природу права соціальногозабезпечення та визначає функції: попередження можливих матеріальнихнегараздів особи або допомога особі або членам його сім'ї, які знаходяться в особливомуматеріальному чи соціальному становищі.
Такимчином, соціальний ризик - це закріплена законодавством та визнана суспільствомсоціально-значущої обставина об'єктивного характеру, з настаннямякого громадяни (члени їх сімей) можуть втратити тимчасово або назавждизасоби до існування або вимагають додаткового матеріального забезпеченняі не можуть самостійно її уникнути.
За критерієморганізаційно-правової форми соціального забезпечення соціальні ризики можнакласифікувати на страхові, тобто ті, які забезпечуються в рамкахсистеми соціального (державного та недержавного) страхування і не страхування- Забезпечуються за програмою соціальної державної підтримки.
За характеромможна виділити такі основні соціальні ризики: непрацездатність, безробіття(Часткове безробіття, втрата годувальника та малозабезпеченість.
Терміннепрацездатності часто зустрічається в національному законодавстві привизначення суб'єктів права на той чи інший вид соціального забезпечення. Разомз тим, законодавчого закріплення цього поняття немає, що неодноразовопризводило до невирішених проблем у правозастосовчій практиці.
Непрацездатність- Соціально-фізіологічний стан людини, який визначається їїоб'єктивної втратою або зменшенням природних функцій організму абозниженням кваліфікації, значним зменшенням обсягу чи припиненням трудовоїдіяльності.
Зміст івид непрацездатності визначається законодавчо закріпленимиобставинами, які зумовлюють її настання. Непрацездатністьможе бути наслідком різних за природою юридичних фактів: 1)загальносоціальних: притаманні кожній людині, оскільки зумовлені їїфізіологічної та соціальної природі (наприклад, старість, вагітність і пологи,травма, не пов'язана з виробництвом і т. д.) 2) професійних: єнаслідком або пов'язані з трудовою діяльністю, яку виконувала особа(Нещасний випадок на виробництві, професійне захворювання), 3)публічних: є наслідком економічних, технічних, соціальних подій вконкретній державі (техногенні катастрофи, військові конфлікти і т. п.).
На моюдумку, потрібно розрізняти об'єктивно-фізіологічну непрацездатність, тобтоза станом здоров'я або при неповноліття і об'єктивно-юридичної, т.е., коли закон дозволяє вже не працювати незалежно від того, може чи неможе людина виконувати певну трудову діяльність. Непрацездатністьможна класифікувати також на реальну та презюміроваться. Реальнавідображається у відсотках втрати працездатності та визначається МСЕК.Презюміроваться непрацездатність настає при досягненні законодавчовстановленого віку. Презумпція вікової непрацездатності лежить воснові пенсії за віком; презумпція втрати професійної працездатностілежить в основі призначення пенсії за вислугу років, а також пенсії за ві...
