Південно-Уральський Державний університет
Кафедра В«ФілософіїВ»
РЕФЕРАТ
На тему: В«Соціальна сфераВ»
Виконали: студенти групи МТ-228 ПолозоваЮлія, Бесєдіна Олена Перевірив: Боркова В.В.
Челябінськ 2011
ЗМІСТ
1. ІСТОРІЯТЕОРІЙ СОЦІАЛЬНОГО НЕРІВНОСТІ
1.1Ідеї вЂ‹вЂ‹соціальної нерівності в громадської думки до виникнення соціології
1.2Макс Вебер: класичний етап становлення соціології нерівності
2. РОЗДІЛЕННЯНАСЕЛЕННЯ НА СОЦІАЛЬНІ ГРУПИ
2.1Сімейна угруповання населення
2.2Державна угруповання населення
2.3Расова угруповання населення
2.4 Мовнаугруповання населення
2.5Професійна угруповання населення
2.6Майнова угруповання населення
2.7 Релігійнаугруповання населення
2.8Угрупування населення по соціальному рангу
2.9Партійна угруповання населення
3.СОЦІАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ
3.1 Моделі соціальної стратифікації
3.2Системи соціальної стратифікації
ВикористаноїЛІТЕРАТУРА
1. Історія теорій соціальної нерівності: від Платонадо Парсонса
1.1 Ідеї соціальної нерівності в громадської думки довиникнення соціології
Щедавньогрецький філософ Платон (428/427-348/347 рр.. до н. е..) розмірковував надрозшаруванням людей на багатих і бідних. Він вважав, що держава представляєз себе як би дві держави. Одне складають бідні, інше - багаті, і всівони живуть разом, будуючи один одному усілякі підступи. Платон був "першимполітичним ідеологом, мислили в термінах класів
", - вважає Карл Поппер 1. У такому суспільстві людей переслідує страх і невпевненість. Здорове суспільствомає бути іншим. У своїй праці В«ДержаваВ» 2 Платон стверджував, щоправильне державу можна науково обгрунтувати, а не шукати навпомацки, боячись, вірячиі імпровізуючи. Платон припускав, що це нове, науково спроектованесуспільство буде не тільки здійснювати принципи справедливості, але йзабезпечувати соціальну стабільність і внутрішню дисципліну. Саме таким вінпредставляв суспільство, кероване правителями (охоронцями).
Суспільство, подумку Платона, має класовий характер. Всі громадяни входять в один з трьохкласів: правителів; воїнів і чиновників; працівників (землеробів,ремісників, лікарів, акторів).
Правителіпідрозділялися їм на правлячі і не правлячі групи. Усім цим основним верствам(Класам) приписувалися певні функції.
Мудріправителі виступали як батьки по відношенню до решти двох класів. Платонвиключав будь-яку можливість спадкування класового статусу і припускавповну рівність можливостей для всіх дітей, з тим, щоб кожен мав рівнішанси проявити свої природні здібності і був навчений для виконання своєївласної ролі в житті. Якщо така селекція і навчання могли б бутивиконані досконало, то в такому випадку було б справедливо визнанняабсолютної влади переможців. Щоб уникнути впливу сім'ї, Платон запропонувавскасування сім'ї в класі правителів і встановив, що члени цієї групи неповинні володіти небудь приватною власністю, крім мінімально необхідної,з тим, щоб вони не захищали свої власні інтереси. Вони повиннізосередитися тільки на громадському благополуччі. ​​
Отже, Платонспроектував високо стратифікованому суспільство, в якому характернимирисами правлячого класу є рівність можливостей (шансів), повнеусунення приватної власності і концентрація на загальному добробуті.
Аристотель(384-322 до н. Е..) В В«ПолітиціВ» також розглянула питання про соціальненерівність. Він писав, що нині у всіх державах є три елементи: одинклас - дуже багатий, другий - дуже бідний; третій же - середній. Цей третій -найкращий, оскільки його члени за умовами життя найбільш готові слідуватираціональному принципом. Багатії ж і бідняки зустрічають труднощі в проходженні цьогопринципом. Саме з бідняків і багатіїв одні виростають злочинцями, а іншішахраями.
Реалістичнорозмірковуючи про стабільність держави, Аристотель зазначав, що необхідно думатипро бідних, бо у держави, де безліч бідняків виключено з управління,неминуче буде багато ворогів. Адже бідність породжує бунт і злочини, там,де немає середнього класу і бідних величезне більшість, виникають ускладнення, ідержава приречена на загибель. Аристотель виступав як проти влади бідняків,позбавлених власності, так і проти егоїстичного правління багатоїплутократії (В«олігархіїВ»). Краще суспільство формується з середнього класу, ідержава, де цей клас більшим і сильнішим, ніж обидва інших, разомузятих, управляється краще всього, бо забезпечена суспільна рівновага.
ПоглядиАристотеля на власність розвивалися в прямому суперечці з Платоном, якому вінприписував захист суспільної власності. Однак Платон нічого подібного неписав, в його "Державі" землероби і ремісники живуть в системі приватноївласності, і тільки правлячий клас позбавлений будь-яких засобів виробництва,споживаючи плоди землеробства і ремесла, і веде аскетичне, але благороднужиття.
На думкуПлатона, приватна власність зруйнувала б єдність правлячої еліти та їївідданість державі, тому він забороняє її для правителів. Аристотель невважав, що приватна власність шкодить моральному досконалості, доводячи цечотирма міркуваннями:
1.Коли у людейє особисті інтереси, вони не нарікають один на іншого, а зайняті кожен своїмсправою, і прогрес прискорюється.
2.Володіння чимосьприносить задоволення, бо все, або майже все, люблять гроші та інші подібніречі. (Аристотель різко відокремлює таку любов до власності від егоїзму ідріб'язковості, розглядаючи її з точки зору самореалізації й самоповаги.)
3.Щедрість. Присуспільної власності ніхто не може бути щедрим і великодушним, так якні в кого нічого немає. В системі приватної власності багатство і нерівністьдають можливість виявляти щедрість і милосердя.
4.Мабуть, ідеяприватної власності глибоко вкоренилася в душі людини, якщо існує такдовго - не можна нехтувати досвідом століть. Що до ладу з громадськоювласністю, то якщо б він був хороший, то за стільки років приклади його були бвідомі.
Аристотельзнає про біди, супутніх системі приватної власності, але вважає, що вонивикликані зовсім іншою причиною - порочністю людської натури.Недосконалість суспільства виправляти не рівнянням станів, а моральнимполіпшенням людей. Починати реформу потрібно не стільки з рівняння власності,скільки з того, щоб привчити благородні душі приборкати бажання і примусити доцього неблагородні (тобто заважаючи їм, але не застосовуючи грубу силу). Законодавецьповинен прагнути не до рівності, а до вирівнювання власності. Важливо не укого власність, а як її використовують.
Різкенерівність власності небезпечно для рівноваги держави, тому Аристотельхвалить суспільство, де середній клас сильніший за всіх. Там же, де в одних багато, уінших - нічого, можна дійти двох крайнощів: плутократичним режиму(В«ОлігархіїВ») - в інтересах лише багатих або до пролетарського режиму(В«ДемократіїВ») - в інтересах міської бідноти. Будь крайність можеувінчатися тиранією.
І понині сутьвсіх обговорень проблем нерівності та соціальної справедливості зводиться до тихж питань, які ставили і обговорювали великі греки. Тому ми приділили їхроздумам стільки уваги.
З мислителівчасів Відродження особливо цікавий Нікколо Макіавеллі (1469-1527 рр..). Близькодвох тисячоліть відокремлюють Макіавеллі від Аристотеля, але основні лініїроздумів залишилися у нього тими ж, що і у генія античності, У своємузнаменитому творі В«ГосударВ» він поставив питання про те, хто придатнийуправляти і яка форма правління може забезпечити порядок, щастя,благополуччя людей 4. Він бачив, що напруженість між елітою і масою єпостійна риса організованого суспільства; подібні напруги супроводжуютьсябоязню мас з боку еліти, і боязню тиранії з боку мас. Але Макіавеллібачив більше чесноти (дієвості) в демократичному правлінні, ніжба...
