Модельсоціальної роботи, функціонуюча сучасних Сполучених Штатах Америки,разом з британською відноситься до одного, западноатлантіческому, виду соціальноїзахисту. Їх характеризує переважання ліберальної спрямованості в соціальнійполітиці. Однак, на відміну від британської, американська модель не передбачаєнастільки активного впливу держави на соціальну сферу і відповідногоучасті в соціальному захисті. Крім того, пріоритетне місце в організаціїсоціальної роботи тут відводиться не муніципалітетам, а благодійним інекомерційним (асоціативним) організаціям. Все це дозволяє визначатиамериканську систему соціального захисту як ліберально-асоціативну.
Американськоїмоделі соціальної роботи властива система ознак. До числа найважливіших зних слід віднести:
-наявність сильного ліберального компонента в соціальній політиці;
-переважне значення асоціативних організацій у сфері соціальної допомоги тапідтримки за фінансової підтримки з боку державних структур;
-важлива роль страхових механізмів соціального захисту;
-децентралізація системи соціальної роботи.
Сильналіберальна складова американської соціальної політики проявляється вкомерціалізації сфери соціального обслуговування, наявності значного приватногоринку страхування, у діях, що обмежують допомогу держави на ринку праці(Рестриктивна політика), у меншому охопленні населення соціальними гарантіями іпосібниками, ніж у країнах Західної Європи. У США велике число приватних агентствзадіяно в соціальній роботі та широко поширена практика платнихсоціальних послуг. Більш того, на принципах комерціалізації тут будуєтьсядіяльність дуже багатьох соціальних установ. За даними ряду дослідників80% американських будинків для непрацездатних приносять прибуток концернам,які ними володіють. В залежності від величини виплати в приватних пансіонатахдля інвалідів та престарілих надаються послуги різного рівня.Заможні клієнти проживають в розкішних умовах із численнимобслуговуючим персоналом, а малозабезпечені особи одержують мінімум послуг, живучиз декількома мешканцями в одній кімнаті.
<p> Платнеобслуговування здійснюється і в приватних будинках для престарілих сімейного типу.Такі будинки призначені для тих, хто не в змозі жити самостійно іпозбавлений можливості проживати в сім'ї. Будинком сімейного типу для літніх можебути упорядковане житло приватної особи, яка виявила бажання за певнугрошову винагороду обслуговувати престарілого людини. Особам, які працюють всімейних будинках, зазвичай платять з особистих коштів клієнтів, з їх пенсії,посібників.
ВСША зростає число соціальних послуг, які стають платними. Поряд зсоціальними установами, що обслуговують непрацездатних, на платній основідіють служби, які допомагають дітям в отриманні освіти, в їх реабілітаціїпісля насильства та інших випадках. Такі служби працюють також з молоддю,схильної до наркоманії, допомагають у вирішенні сімейних конфліктів. Комерціалізаціясоціальної роботи не лише ініціюється, але і підтримується державнимиорганами США. Для стимулювання діяльності приватних установ і соціальнихагентств федеральний уряд періодично надає цільові субсидії,реалізовані на рівні штатів у вигляді конкретних соціальних програм.Державні органи зберігають за собою право видачі ліцензій приватнимсоціальним службам та контролюють відповідність рівня їх послуг нормативнимвимогам.
Ліберальнийаспект соціальної політики виражається і в розширенні приватного ринкустрахування. Це особливо наочно проглядається на прикладі пенсійногострахування. Американці, реформуючи пенсійну сферу, продовжують зберігатирозподільну систему пенсійного забезпечення як головну державнупенсійну програму. Вона як і раніше забезпечує населення країни тим рівнемпенсійних виплат, на який воно має право за законом.
Приватнийринок пенсійного страхування в США збільшився в кінці ХХ століття багаторазово. Задумку ряду фахівців саме приплив пенсійних інвестицій значноюступеня забезпечив безпрецедентне економічне зростання в цій країні в 80 - 90-тіроки ХХ століття.
Системаприватного пенсійного забезпечення американців складається з двох основних видів:приватні пенсійні системи (плани) за місцем роботи та особисті пенсійні рахунки.У другій половині 90-х років 48% працівників у віці від 25 до 44 років і 56%у віці від 45 до 64 років були учасниками приватних пенсійних планів. Такемасштабне участь населення країни в приватному пенсійному страхуванні дозволилозабезпечити величезні інвестиції. З пенсійних планів за місцем роботи найбільшпопулярною є система з встановленими внесками, яка зазвичайфінансується підприємцями та найманими працівниками в рівних частках. При цьомукожен учасник такого плану має свій персональний рахунок у пенсійному фонді таправо вибору між різними інвестиційними програмами, якіпередбачаються керуючими компаніями.
Широкерозвиток в США отримала і система особистих пенсійних рахунків. Розміри щорічнихвнесків тут обмежені верхньою межею в 2 тисячі доларів. Кошти зрахунки не можна зняти до досягнення 59,5 років, а після досягнення 79,5 років рахунокзакривається в обов'язковому порядку. За 11 років з середини 1980-х по середину1990-х років накопичення на цих рахунках виросли з 200 до 1347000000000доларів, що також сприяло значному зростанню інвестицій в економікукраїни. Завдяки участі в приватних пенсійних системах багато американцівзабезпечують себе не однієї державної, а двома додатковими пенсіями(Приватної за місцем роботи та приватної індивідуальної шляхом відкриття особовогопенсійного рахунку), що дозволяє їм впевнено дивитися в майбутнє.
Курсна комерціалізацію сфери соціальних послуг, розвиток самозабезпеченнядоповнюється в сфері зайнятості жорсткої рестриктивної політикою на ринку праці.Вона проявляється у вкрай малому терміні виплати допомоги по безробіттю (6місяців), відносно невеликому розмірі самого посібники, диференційованого порізним штатам. Крім того, близько чверті американських робітників взагалі не булиохоплені страхуванням по безробіттю. У разі закриття підприємства їмдоводилося звертатися за підтримкою до державних органіввспомоществованія, покликані надавати хоча б мінімальну соціальну допомогу.
Обмежуючирозміри бюджетного фінансування, що направляється на вирішення проблемпрацевлаштування, державні структури США стимулюють участь у цій справіприватних корпорацій. Вони, отримуючи від держави податкові та інші пільги дляпрацевлаштування соціально вразливих груп населення, розширюють найм на роботуосіб з обмеженою працездатністю, працевлаштовують довгостроково незайнятих,впроваджують гнучкі графіки роботи, розширюють програми підготовки та перепідготовкиперсоналу та інші. Однак далеко не завжди така політика стимулюванняприватних компаній компенсує зниження участі самої держави в організаціїі фінансуванні діяльності у сфері зайнятості. Рестриктивні заходиобертаються загостренням деяких проблем на ринку праці. Так, протягомдосить тривалого часу в США не вдається істотно знизити рівеньмолодіжного безробіття. В кінці 90-х роках він становив 16-17%, а середчорношкірих американців 16-19 років - 32% при загальному рівні безробіття по країнів 5-6%. Серйозною проблемою залишається працевлаштування окремих категорійінвалідів.
Сьогоднів світі лише США мають таку розгалужену мережу асоціативних організацій,охоплюють настільки велике число людей. Різні об'єднання добровольчихгруп, клубів, общинних колективів, благодійних структур складаютьнекомерційний сектор змішаної і багатоукладної економіки цієї країни. Вреальному житті він активно взаємодіє з ринковим і державнимсекторами, що проявляється в державному фінансуванні спеціальнихпрограм, в допомоги асоціаціям багатьох провідних американських компаній. Цікаво,що в 1990-ті - на початку 2000-х роках в загальному обсязі допомоги з боку компанійзначне місце зайняв добровольчий працю їх службовців, використовуванийпереважно на тих територіях (в громадах), де фірми розміщують своєвиробництво. Співві...
