священик Георгій Завершинський
Шлях усвідомленої віри
Виникненнядеколи несподіваного і спантеличеного питання В«що робити, якщо душа охолола ввірі? В»означає, що колись у душі все жВ« горів В»або хоча бВ« жеврів В»вогник віри. Колись здавалося, що так буде завжди, що віра - це щосьневід'ємне і буде супроводжувати мене все життя. Завдяки цьому на душі булоспокійно, і впевненість в головному не залишала, адже в мені була віра в Бога.Вона приносила радість як дорогоцінна перлина, заради придбання якоїможна віддати все нажите стан. Вона зігрівала душу своїм теплом і повідомляласенс всього, що відбувається зі мною в житті. Вона як дороговказ висвітлювалашлях, вказуючи його напрямок і застерігаючи від попадання в яму. Вірадопомагала будувати відносини з іншими людьми, уникаючи конфліктів і образ, томущо робила предмет всякого спору малозначущими в порівнянні з собою, а з'ясуваннявідносин ніколи не виливалося в тривалу сварку. Віра давала правильнийорієнтир у моєму ставленні до В«засудженомуВ» божественною любов'ю невіруючому світуі ніколи не дозволяла судити цей світ якимось іншим чином, окрім того, якце робив Христос зі словами: В«Отче! прости їм, бо не знають, що роблять В»(Лк.23:34). Віра зміцнювала, надихала, підтримувала, зцілювала, примудряється. Вірадопомагала мені жити.
Алеось, щось повстало в мені, якийсь невидимий бар'єр почав рости і затьмарюватимою віру. Її світло, подібно невірному світлі від тліючого вогника лампади, вякою кінчається масло, вже не висвітлює предмети навколо мене, і вони лишевідкидають дивні і тривожні тіні. Кожен день тане впевненість у своїхсилах. Все ближче підкрадається сумнів і постає питання: а чи була вона в меніколись, ця віра? Та й що це значить - вірити? Все навколо живуть без цього, інічого страшного з ними не відбувається. Більш того, вони тепер здаються меніспокійними, безтурботними, не обтяженими нічим штучним, але живутьсвоїм природним життям. Вони не претендують на щось захмарно високу ітому що представляються їм сумнівним, а слідують
тим простим істинам, якізрозумілі без особливих зусиль над собою. Ці люди стають мені ближче, зрозуміліше, рідніше,і хочеться знову зануритися в колишнє життя, коли віра ще не торкнулася мене іне вивела з того середовища, де, зараз здається, було не так уже й погано. Одне теперстрашно, - чи не занадто пізно повертатися назад. Знову сумнів ...
Однеза іншим, з різних сторін сумніви починають долати мене, так як В«щит віриВ»розсипається і, здається, ні в чому вже немає опори, а тому потрібно здаватися. Щож відбувається? Чому віра залишила мене, адже раніше все здавалося таким яснимі світлим? Невже це було ілюзією, а моя віра була надумана і служила простодля того, щоб якось виділити себе в цьому світі, позначити свою особливість, несхожістьна інших і, тим самим, якось возвеличити себе над ними? Невже цей світпереміг і просто бере своє, відновлюючи В«статус квоВ» і показуючи мені, що, мовляв,нічого тобі було змагатися зі мною, все одно опинишся там, де тобі судилося.Життя тьмяніє, сенс речей йде, фарби змиваються, світло меркне. ВіраВ«ОстигаєВ» ...
Алевсе ж щось сталося за той час, поки мене не було в тому, який живе без віри,Світ, поки я робив зусилля над собою і, ведений вірою, підіймався по сходахіншого життя, освітленій особливим світлом. Щось В«зачепилоВ» мене там і не дає докінця охолонути у вірі. Не залишає відчуття зв'язку з реальністю віри ісправжності цьому житті. Виникає поки ще неусвідомлене бажання якосьчинити опір тому охолодженню віри, яке претендує стати неминучим фактоммого буття. Як свідомість повсталого від сну людини починає впускатиреальність у свій внутрішній світ, тільки що знаходився в дрімоті, такповертається реальність віри в душу людини, який почав було втрачати її.Озираючись навколо, ми знову бачимо світ проясненням оком і незамутненимсвідомістю. Як спалах світла наш розум осяває проблиск думки про Бога, Якийніколи не залишить нас, навіть якщо ми відречемося від Нього. Совість прокидається, ітому людині стає соромно за свою малодушність і слабовілля. Хочеться всевиправити і знову зануритися в те буття, яке відштовхується від віри ісупроводжується нею.
Іноділюдині здається, що віра - це щось таке, що він підтримує в собівласними силами, і, варто послабити зусилля над собою, як віра тут жерозтане. Це так і не так. Звичайно, без зусилля душа легко В«впадає у сплячкуВ» іне пробудиться до тих пір, поки хтось її не розбудить. Але не будемо забувати, щоколись, на самому початку, віри прийшла до нас без усяких зусиль з нашого боку, В«беструдноеВ».Та ми тоді і не могли знати, що саме потрібно робити, щоб повірити, крім, можебути, загальних правил і звичаїв, встановлених Церквою. Але ці правила і В«обрядиВ»тоді залишалися скоріше чимось зовнішнім, спочатку не чіпали найпотаємніше,що є в душі людини. Що ж є це найпотаємніше?
В«Духдихає, де хоче, і його голос ти чуєш, а не знаєш, звідки приходить і кудийде В»(Ін 3:8). Цими словами можна охарактеризувати народження нашої віри, якає плід дії Святого Духа. Тут якось особливим чином, непомітно, поволі,але все-таки відчутно є образ Духа як Особистості. Це повинно бути добре зрозумілонам, оскільки Він В«дихає, де хочеВ». Подібно до людського бажанням щосьсказати, кудись піти і щось зробити, Дух повідомляє дихання життя там, де ВінВ«ХочеВ». Але, на відміну від нашого бажання поступати, як нам заманеться, ДухВ«ХочеВ» точно те ж саме, що й інші Божественні Особи - Отець і Син. Завідношенню до нас і до цього світу їх бажання єдине - В«нічого не стратив, алевоскресив те останнього дня В»(Ів. 6:39). Дух дихає вільно саме там, дебажання людини бути врятованим з'єднується з бажанням Бога врятувати його.
Триєдинабожественна воля є одночасно і його дія в кожній людині і, черезлюдини, у всьому світі. Однак гріх, увійшовши в світ, перешкоджає вільномуздійсненню цієї волі. Людина не бачить ясно і не знає, В«звідки приходить Духі куди йде В»саме тому, що без праці, без зусилля над собою і подоланнясвоєї самості, не може В«зустрітиВ» подих Духа і відчути його як своєвласне. Згадаймо слова праведного Йова: В«Доки ще душа моя в мені ідух Божий у ніздрях моїх, не скажуть неправди уста мої, і язик мій не вимовитьбрехні! В»(Іов 27:3-4). А ми, згрішивши, перебуваємо в стані неправди і вимовляємобрехня, навіть не замислюючись над цим. Тоді і переривається то дихання, якедає нам життя вічне.
Самоесокровенне для нашої душі - прийняття волі Божої про самого себе якдійсно потребувала порятунку. Саме цьому по-справжньому загрожуєбайдужість чи В«духовна сплячкаВ», коли в нас остигає віра. Спадає назміну вірі почуття самодостатності людини в житті іноді здається нам якимсьідеалом, тому що в своєму байдужості воно як би захищає від різних шкідливихвпливів і зловмисності навколишнього світу. Однак це лише ілюзія, щотакі люди щасливі й не потребують ні в чому іншому, окрім самих себе. Ніхто знас не знає до кінця не тільки душу іншої людини, але і свою власну.Самодостатність ніколи не зможе стати гарантією безтурботного життя, томущо в людини є душа, яка все одно рано чи пізно нагадає йому про своєіснуванні. Якщо немає віри, то душа буде кидатися в її пошуках, поки незнайде. Які бувають страждання, які сумніви роздирають душу людини на частини,коли вона, без віри не знаходячи опори ні в чому, втрачає баланс і може зважитисянавіть на саме непоправне.
Інодіми бачимо, як зовні абсолютно благополучна людина раптом зривається і, виявляючиповну втрату самоконтролю, або, гірше того, агресію, робить щось з ряду гетьщо виходить і приносить горе собі й іншим. Сучасний світ несе на собі печаткусуїциду і тероризму, що ніколи раніше в історії людства не проявлялосятак виразно. Чи не тому це відбувається, що центр ваги громадськогосвідомості зрушився, і світ перестав спиратися на колишню точку опори, якудавала віра в Бога, а нової не знайшов. Та й чи можлива вона? Духовнебайдужість не може тривати довго. Переставши дихати, людина помирає, ...
