Ієромонах Діонісій (Шленов)
Звсіх божественних таїнств саме таємниче таїнство Христа (kata; to; nCristovn)
ПреподобнийМаксим Сповідник, Амбігви PG 91, 332 C
ПреподобнийМаксим був прозваний Сповідником за мужню захист православного вчення продві волі Господа нашого Ісуса Христа. Відстоюючи свої погляди, він непобоявся відмовитися від спілкування з ухилилися від істини Константинопольськоїцерквою, не побоявся довгої посилання і жорстоких мук. І тим не менш, незважаючина подібні гоніння з боку Константинополя, вже через 18 років після кончинипреподобного Максима, що послідувала 13 серпня 662 р., його погляди отримали повне визнання на VI Вселенському соборі.
Потрібнозазначити, що незважаючи на ключове і, можна сказати, епохальне значенняпреподобного Максима як для православного богослов'я, так і для історіїхристиянської церкви його часу, вивчення його багатої спадщини в російськійбогословській науці з різних обставин не отримало належного розвитку.Безперечно праці Сергія Леонтійовича Єпіфановича залишаються до нинінеперевершеними і по глибині осмислення, і за якістю патрологічній роботи.С.Л. Єпіфанович встиг перевести і прокоментувати третину Вопросоответов доФалассію [1] і видати чудові В«Матеріали до вивченняжиття і творінь преп. Максима Сповідника В»[2], алезалишається безліч найцінніших творів Преподобного, про яких у російськомовногочитача є хіба що туманне уявлення, як, наприклад, В«Диспут зПірром В». Цю прогалину в деякій мірі почали заповнювати переклади А.І.Сидорова, перші й останні за післяреволюційний період, але основна роботаще попереду. Знамениті Амбігви, Богословські полемічні твори, чималачастина вопросоответов до Фалассію (з 56 по 65) і понині чекають свого перекладача ідослідника. Не можна сказати, щоб у працях патрології російської еміграції бувзроблений якийсь кардинальний крок вперед. Зокрема, в о. Георгія Флоровськогодаються вірні характеристики, але
в основному вони повторюють відомі місця ззахідних патрологічній курсів. Звичайно, розбір поглядів преп. Максима іпоглиблення в його вчення на підставі його творів завдання не з легких на увазіскладності мови святого і його глибокої філософської культури.
Вцьому звіті здається доречним зупинитися на христології преп. Максима.Незважаючи на достатню загальновідомість основних положень вчення Преподобногопро дві волі в Христі, більш глибокий розбір його вчення в зв'язку з поглядамина гріхопадіння і спокута представляється досить актуальним, тому щосаме його вчення про дві волі в Христі прояснює відповіді на виникаючий рядпитань про істинному розумінні свободи, про першопричину гріха, про оцінку тварногосвіту і, найголовніший і основоположний питання про те, в чому суть нашогопорятунку. Твори преп. Максима можна було б порівняти з величезним мальовничимполотном, кожен фрагмент якого може бути правильно оцінений тільки вконтексті загальної колірної гами.
Відправноюточкою може послужити тлумачення преподобним Максимом відомих слівГефсиманського моління: В«Отче Мій! коли можна, нехай обмине ця чаша Мене;втім, не як Я хочу, а як Ти В»(Мф. 26, 39). Але насамперед необхідновідтворити певний смисловий контекст і рамки розуміння даних слівСпасителя. Ці слова завжди привертали і привертають до себе увагутлумачів і церковних письменників. У їхньому розумінні намітилися деякі вельмихарактерні тенденції. По-перше, представники традиційного святоотеческогопідходу з глибокої давнини, як, наприклад, святий Юстин Мученик [3], або святитель Афанасій Олександрійський [4], вбачали в них вказівка ​​на природну немічлюдської плоті Спасителя. При такому розумінні в них не залишається місця нідля якого натяку на якийсь гріховне свавільство або ухилення від воліБожої, як абсолютно чуже для Бога. По-друге, відмова від чаші порию мігтаки розумітися як щось неналежне Богу, і в такому випадку він розумівсяяк предобразую наше гріховний стан, і відноситься до Бога тільки В«поікономії В», як, наприклад, в тлумаченні святителя Василія Великого [5]. По-третє, гріховне свавільство, вбачають уухиленні від чаші, могло бути віднесено не до людства всіх людей, але долюдству, сприйнятому Христом. Ті, хто допускав таке, з неминучістюповинні були прийти до певних висновків: або відкинути людську природуХриста, як не відповідну Його Божества (шлях монофізитських) або ж визнатиїї противиться і протиборчої волі Бога Отця, але в кінці кінцівпідчиняється (шлях несторіанський).
Запершому шляху третього пункту пішов сучасник преп. Максима патріархконстантинопольський Сергій, відомий прихильник моноергістского руху, апотім автор компромісний варіант: дві дії - одна воля. Цей варіант вінсформулював у відомому документі під назвою Псефос (червень 633 р.). Вже задовго до нього Аполінарій Лаодикійський вважав, що слова: В«Якщо можна, нехай обминеМене ця чаша В»виголосив плотоносний Бог, у ЯкогоВ« немає ніякої відмінності вхотіння В»[6]. Наведемо центральне місце з Псефоса:В«... ВиразВ« дві дії В»спокушає багатьох, тому що його ніколи невикористовував хто-небудь із святих і відомих проповідників таїн Церковних. Вонопризвело до того, що стали сповідувати дві волі, що відносяться один до одногопротилежним чином, як якщо одна частина Бога Слова хотіла виконатирятівне страждання, а інша частина - людство, яке в Ньому, -пручалася Його волі, будучи протилежною. Так поступаючи, вони ввели дваістоти, які прагнуть до протилежного - що нечестиво - адженеможливо, щоб у одного і того ж підмета одночасно були дві волі повідношенню до того ж предмету ... В»[7]. Позиція патріархаСергія полягала в тому, що Христос в Гефсиманському молінні проявляючи СвоюБожественну волю, тим самим нібито заперечує в Собі волю людську [8].
Західнийдослідник Lйthel [9] небезпідставно ставить уривокз Псефоса в залежність від відповідного місця з Другого слова про Синасвятителя Григорія Богослова. Перш ніж перейти до розбору поглядівпреподобного Максима дозволимо собі процитувати його. Святитель, починаючи своєроздум на цю тему над цитатою з Євангелія: В«... Син зійшов з небес, нещоб творити волю Свою, але волю Того, Хто послав В»(Ін. 6, 18), говорить:В« Якщо б цене вимовив Сам зійшовсь, ми могли б припустити, що це сказано не такимлюдиною, яку ми могли б прийняти за Спасителя (адже Його воля, якцілком обоженная, не противиться Богу), але такою людиною, як ми, тому щолюдська воля не завжди слід Божественної, але найчастіше Їй протистоїть іпротівоборствует.І таким же чином ми розуміємо: В«Отче, якщо можливо, нехайобмине ця чаша Мене. Але не як Я хочу, а нехай буде воля Твоя В»(Мф. 26, 39).Адже Він не міг сумніватися, що можливо, а що - ні, і не могподменять Своєюволею волю Божественну ... В»[10]. Як ми бачимо, святительГригорій зрівнює тут поняття різниці воль і їх можливого взаємногоспротиву, протиріччя. Якщо людська воля у Христі відмінна відБожественної, значить вона себе їй протиставляє і їй противиться. І в цьомуйого аргументація була повністю відтворена патріархом Сергієм.
Алесам святитель Григорій використовував свою аргументацію зовсім в іншому контексті- В полеміці з аріанами, для яких воля Сина, відмінна від волі Бога Отця, означаланерівність Сина Бога Отця. Зауважимо, що в своєму богослов'ї святитель Григорійаж ніяк не заперечує у Христі людської природної волі. Недарма йоговислів: В«Хотіння Його (людства Христа) як цілком обоженное, немало нічого противився Богу В»[11] преподобний Максимоцінив по заслугах і багато разів цитував у своїх творах. На відміну відмонофелітів, Преподобний вбачає в цьому висловлюванні вказівка ​​саме на двіволі у Христі: адже саме вчинилося в Ньому обоження людської волі аж ніякне перешкоджає володінню Господом як Божественної так і - нехай і обпаленій, алепо колишньому все тієї ж - природної людської волею [12].
Сампреподобний Максим у своєму тлумаченні слів Спасителя відгукнувся на всівищевказані варіанти. З першим з них він беззастережно згоден, але у відмовівід чаші він бачить не тільки неміч плоті (Господь В...
