БОГЯК ДЖЕРЕЛО МОРАЛЬНОГО ЗАКОНУ
Введення
Проприроді людини і про джерела його моральності філософи і вчені сперечаються здавніх часів. Цю проблему розглядали з різних точок зору: з біологічноїточки зору людина є індивід, представник виду homo sapiens; зсоціальної - людина і його моральність є продукт людського суспільства;з точки зору релігії людина походить від Бога (богів) і внутрішнюскладову, в тому числі і моральність у нього заклав Божественний Дух.Ідея про те, що Бог є джерело моральності і моралі людини набулавеличезний розмах в колах віруючих людей. В даний час теорія божественногопоходження морального закону розглядається у світовій філософській науціяк одна з наймасовіших, що має велику історію і глибокуфілософсько-релігійну базу.
Актуальністьданої роботи визначається тим, що останнім часом церковна і світськасфери суспільного життя стали досить близько стикатися, тому багатьмалюдьми закони моральності ототожнюються з Богом як їх основним носієм.Зокрема, вважається, що Закони (або заповіді) Божі можна порівняти ззаконами природи: і ті й інші мають своїм джерелом Творця і доповнюють одиндруга: одні регулюють бездушну природу, інші дають моральну основулюдській душі. Різниця між ними та, що матерія, безумовно, підкоряєтьсяфізичним законам, людина ж вільний підкорятися або не підкорятисяморальним законам. У наданні людині свободи вибору полягаєвелика милість Божа: ця свобода дає можливість людині духовно зростати івдосконалюватися, навіть - уподібнюватися Богові. Однак, моральна свободанакладає на людину відповідальність за свої вчинки.
Ціліданої роботи - розглянути поняття В«моральністьВ» в релігійному розумінні,простежити джерела божественної моральності.
1.Поняття про моральність
Колими говоримо про моральність, при
йнято розрізняти три поняття В«етикуВ», В«моральВ» іВ«МоральністьВ». Для прикладу наведемо міркування на цю тему В.С. Біблера [1].Він вважає, що мораль і моральність є дві сфери людської етики вреальному їх сполученні. В«У пропонованому сполученні, - пише В.С. Біблер, -я розумію мораль як усталену в нормах і приписах (як треба себе вести,щоб жити гідно ...) форму моральності. Моральні догмати відціджують,ущільнюються, знеособлюються в століттях, втрачають історичну напругу,культурну изначальность, єдиність. На мій погляд, моральністьвтілюється не в моральні норми, але в трагедійні перипетії вільного особистоговчинку. Ці перипетії формують корінні Образи особистості - образи культурирізних історичних епох ... Моральність є (це і В«даний часВ» і В«логічневизначення В») загальне спряження, діалог ключових історичних моральнихосередків! В».
В.С. Біблеру своєму визначенні моральності психологічний, навіть літературно психологичен.Він розрізняє, а точніше спостерігає поведінку людини в соціумі в певнийкультурно-історичний момент і в момент особистої трагедії, у момент здійсненнявненорматівного унікального та єдиного вчинку в якому поміщена і особиставідповідальність людини. В«Особистісні образи культуриВ» і є осередкомбудь-якого літературного твору. Не психологію поведінки досліджує письменник,а психологію вчинку.
Поведінкалюдини найчастіше визначається знанням норм соціуму. С.Л. Рубінштейн [2],вивчаючи формування і розвиток психіки людини в процесі і в результатірізних видів діяльності, звернув увагу на включеність людини вскладну систему відносин з іншими людьми. Коли моральний зміст такихвідносин набувало провідне значення, Рубінштейн визначав в цьому випадкудіяльність як поведінку. Поведінка йде від розуму, коли ми встигаємо подумати,як необхідно вчинити. У цьому випадку абсолютно справедливий В.С. Біблер,кажучи про мораль як про зовнішній моральному кодексі і внутрішньому імперативі добра,тобто раціоналізувати досвіді соціального устрою та поведінки Вчинокнесе в собі ірраціональну основу. У момент здійснення вчинку людина невстигає, або не може усвідомити, що відбувається, їм рухає внутрішній порив,заснований на світі цінностей прийнятих і вистражданих, але найчастіше неусвідомлюваних. Людина такий, який він у вчинку. За джерело моральностіприймається людина, а сама моральність визнається ненормативної.
Т.І. Петраковав своїй роботі В«Духовні основи морального вихованняВ» [3]говорить про два основні підходи до походження моралі: моральнівимоги виводяться з готівкової дійсності (матеріалізм, позитивізм,соціальний детермінізм та ін), або визнається в підставі моральностібезумовне і позаісторичне релігійне начало. У першому підході, якийможна назвати раціональною етикою, в якості джерела морального законупроголошується сама людина, яка в моральному відношенні дієнезалежно (автономно) ні від якого-небудь вищого авторитету, незалежно відвищої мети. Моральні закони в цьому випадку можуть підмінятися законамирозуму, законами соціального життя, ліберальними свободами (вседозволеністю)автономної особистості і т.д. Якщо виходити з того, що моральність за своїмсуті не є незалежним самобутнім явищем, а її витоки лежать в сферііншого буття, ми не зможемо обійтися без відповіді на питання: В«Що є людина посвоєю природою, по відношенню до світу, Богу і іншим людям? В»
С.С. Аверинцевдає антропологічне визначення моральності. В«Не буду пропонують тисячуперший дефініції моралі, - пише він, - утримаюся і від спроб глибокодумнопротиставляти один одному В«етикуВ», В«моральВ», В«моральністьВ»;етимологічно це абсолютно одне і те ж слово, тільки виражене спочаткугрецьким, потім латинським, і під кінець слов'янським коренем. У латинському словідля російського вуха є присмак В«розумовогоВ». Я б сказав так: совість не відрозуму, вона глибше розуму, глибше всього, що є в людині, але для того, щобзробити з окліканія совісті правильні практичні висновки, потрібен розум. Мораль іповинна бути посередницею між совістю і розумом. Совість - глибина, розум - світло;мораль потрібна, щоб світло прояснив глибину В»[4].
С.С. Аверинцеввводить в ужиток незвичне для філософії поняття В«совістьВ», як голос якВ«ОкликВ» з глибин людських, голос не пов'язаний із соціумом, але розумомпочутий і усвідомлений, совість як прояв природного моральногозакону. Людина може, почувши цей голос послухатися його, але може його івідкинути. Людина не підпорядкований голосу совісті безумовно він вільний у виборі,і ця свобода морального вибору є основа особистісного буття людини, йогогідність і привілей. В«Совість, - пише архімандрит Платон (Ігумнов) [5],- Є природним духовним даром людської тварної природи. Вонавиступає як вроджена здатність бачити, оцінювати і переживати подіїособистого життя у світлі моральних понять і норм. Совість - це вираз всьогоморально-психологічного функціонування особистості, а не якасьізольована її здатність В».
Свободавідкриває людині різні можливості. Він може прагнути до святості табогоподібний, а може впасти в безодню гріха. Смерть і життя, ось дві дорогивідкриті людині. Моральність - путівник по дорозі життя. «³рними інезмінними орієнтирами у виборі шляху, - за словами архімандрита Платона, -є моральний закон, моральне почуття і моральну свідомість В». АрхімандритПлатон роз'яснює докладно суть цих орієнтирів. Реальність природногоморального закону, знаходимо у всіх людях, визнається богослов'ямПравославної Церкви, Завдяки природному моральному закону визнаютьсяфундаментальними правила морального життя людини і суспільства. Православ'явизнає, що цей закон даний Богом, і є надбання всіх людей, вінорієнтує кожної людини у виборі добра. В«Однак як би ми високо неставили природний моральний закон, - пише архімандрит Платон, - миповинні визнати, що він вказує на самий елементарний і обов'язковий для всіхлюдей рівень моральності. З точки зору євангельської етики ми не можемоназвати людину морально досконалим, грунтуючись лише на тому, що він - невбивця, не перелюбник і не злодій ... Моральні норми і принципи, якимирозпорядженні Церква, ніколи не розглядалися в як...
