прот. Ігор перекупити
Боже і людське
викладавв дореволюційних школах предмет, на уроках якого діти навчалися основамхристиянського віровчення і моральності, називався В«Закон БожийВ». Це цілкомвідповідало законнической погляду, переважав у той час (як, вЗокрема, у викладанні цього предмета, так і взагалі в розумінніБожественного закону), тому що під впливом західного схоластичногобогослов'я поняття закону Божого юрідізіровалось у свідомості багатьох православних.Що актуально і понині - стереотипний образ караючого Судії, міцно утвердивсяв масовій свідомості, профанує споконвічно церковне (апостольське,святоотцівське, православне) розуміння Божого Закону.
Якщозапитати сучасних учнів, що таке В«законВ», вони стануть говорити про щосьвстановленому зверху, за порушення чого карають. Відгукуючись на спроби їхрозворушити навідними питаннями, вони поступово, навпомацки, можливо, прийдуть дорозумінню закону, як чогось об'єктивно існуючого і непорушного самого пособі. Може, згадають про закони природи ... Ось в цьому руслі їм і слід піднестипоняття Божого Закону.
Дляпочатку доречно звернути їх увагу на закони людські, на область права.Ці закони (писані й неписані, громадські (цивільні), міжнародні,професійні, ПДР і т.д.) видаються людьми і для людей, людьми виконуютьсяабо порушуються, людьми ж вони і контролюються. Закони бувають поганими чихорошими, їх неухильне дотримання далеко не завжди приносить благо чеснимлюдям, а порушення нерідко проходить безкарно саме для закоренілихлиходіїв. Але це зовсім не є підставою для ігноруваннязаконодавства, бо прагнення до справедливості, що знаходить своє втілення вправовій системі, притаманне людині, як образу Того, Хто Всеправосуден.
Однакслід мати на увазі, що прагнення до справедливості, як і багато іншихприродні прагнення людини, внаслідок гріхопадіння замутнено домішкоюзла. Наші закони настільки гарні, наскільки вони відповідають БожественноїПравді. Не тільки церковні канони, але і вся правова система інтуїтивн
о сходитьдо Божественного Праву. З чого Гегель робить висновок: В«Якщо в цілому немає ніякогосумніви в тому, що закони встановлені Божественною волею, то не менш важливодійсно пізнати Божественну волю, причому це пізнання не є особливапривілей окремих осіб, але доступно всім В»[1].
Гегельу своїх міркуваннях про зв'язки держави і релігії виходить з того, щодержава є В«свобода в світі, в дійсностіВ» [2], а тому закони В«сутьрозвиток поняття свободи, яке, відбиваючись таким чином в наявному бутті,має своєю основою і істиною поняття свободи так, як воно осягається врелігії В»[3]. І ще: В«Державний закон є закон свободи, він припускаєособистість і людську гідність і відноситься по суті до волі В»[4].
Втім,не варто ідеалізувати право як певний гарант гармонійного суспільногобуття. Воно, за висловом російського релігійного філософа В. Соловйова, євсього лише В«нижчий межа або певний мінімум моральностіВ» [5]. В«Боджерело людських законів - джерело неясний. Прозора струмінь моральноїправди ледь видно в ньому під наносом інших, суто історичних елементів,виражають лише фактичне співвідношення сил та інтересів у той чи іншиймомент В»[6].
Несекрет, що закони нерідко пишуться і приймаються В«під замовникаВ», звичаї жеУрод забобонами і забобонами. Корінь цього зла в егоїзмі, який незнищується правом людським, які ігнорують сутність що відбувається іщо стосується лише зовнішньої сторони подій. Це і є відмінність права від моралі.В«Право в інтересі свободи дозволяє людям бути злими, не втручається в їхвільний вибір між добром і злом; воно тільки в інтересі загального благаперешкоджає злому людині стати лиходієм, небезпечним для самого існуваннясуспільства. Завдання права зовсім не в тому, щоб що лежить у злі світ звернувся вЦарство Боже, а тільки в тому, щоб він - до часу не перетворився у пекло В»[7].
Право,висловлюючись словами святого сповідника ХХ в. архієпископа Іларіона (Троїцького),не знищує егоїзму, але В«тільки затверджує його, охороняючи від замахів зсторони егоїзму інших людей. Мета держави, заснованого на праві, в тому,щоб створити по можливості такий порядок, при якому егоїзм кожного йогочлена знаходив би собі задоволення, не порушуючи в той же час інтересівіншого ... У цьому нерозв'язне протиріччя права: воно стверджує егоїзм, але вонож і обмежує його. А тому суспільство, засноване на людському праві,завжди носить в собі самому насіння свого розкладання, бо воно охороняє егоїзм,який постійно роз'їдає і руйнує всяке єднання В»[8]. Те ж саме посуті, але набагато м'якше говорить і В. Соловйов: В«Покладемо, вища моральність(З аскетичною боку) вимагає, щоб я був байдужий до того, що менеуб'ють, скалічать або пограбують. Але та ж вища моральність (з альтруїстичноїсторони) не дозволяє мені бути байдужим до того, щоб мої ближнібезперешкодно ставали вбивцями і убієнними, грабіжниками і пограбованими іщоб суспільство, без якого і одиничний людина не може жити івдосконалюватися, піддавалося небезпеки руйнування. Така байдужість було бявною ознакою моральної смерті.
Вимогаособистої свободи, щоб воно могло здійснитися, вже припускає горе цієїсвободи в тій мірі, в якій вона в даному стані людства несумісна зіснуванням суспільства або загальним благом. Ці два інтереси, протилежні дляабстрактній думки, але однаково обов'язкові морально, у дійсностісходяться між собою. З їхньої зустрічі народжується право В»[9].
В«ЛюдськеВ»право, яке, як вище було сказано, інтуїтивно сходить за своєю природою доБожественному Закону, протиставляється останньому в реальності занепалого світу.Право, що прагне захистити суспільство від повного самознищення, - породженняхоч і богоподібного, але все ж занепалого людського розуму, що складається всоюзі з неабияк покаліченої і підсліпуватою совістю; тоді як Божественнийзакон - сама Істина в своєму Одкровенні. Але про це трохи нижче.
Відторгнення чужого
Повернемосядо правди людської, яка, будучи за походженням небесної, у своємузанепалий стані, як тільки що було сказано, нерідко протиставляєтьсяправді Божій.
ХочаВ«Проступок створив законВ» [10], і право забезпечує всього лише В«мінімумморальності В», воно все ж є добро, хоча б і відносне, а тому нам ізаповідається відплачувати В«кесарів кесаревеВ» (Мф. 22; 21) - бутизаконослухняними.
Алеяк же бути з тими, хто безкарно ігнорує закони людські?
В«МожнаЧи порушити людський закон? В»Так питання краще не ставити. В«МожнаВ» нерідкорозуміється як В«морально допустимоВ», тому краще запитати: Чи можливобезкарно порушити людський закон; переступити його, проігнорувати, і непостраждати внаслідок цього? В»Мається на увазі не страждання потойбічне, і незаподіяння шкоди своїй душі, а переживання страждання, шкоди зовнішнього, видимого.
Встарших класах вам одностайно дадуть ствердну відповідь. Чому? Тому, що дляних не секрет, що закони людські недосконалі, бо штучно створенінедосконалими людьми, ними ж вони так само недосконале і наводяться ввиконання, і ще більш недосконало контролюються. Злочин протисуспільства суспільством ж і карається в руслі прийнятих норм і через ним же висунутихна цю справу осіб.
Алерозглянемо цей механізм в його оптимальному режимі. Система може працювати більшеабо менш абсолютно, проте в наявності наступна закономірність: щоб жити всуспільстві слід дотримуватися його норми, і не бажає жити відповідно досуспільними нормами, з певним усталеним порядком, пристроєм,системою - виштовхується з життя суспільства (в цьому сенсі термін сталінськоїепохи В«міра соціального захистуВ» точніше сучасного В«міра покаранняВ»).Злочинець сам ставить себе В«поза закономВ», а стало бути, і поза самого суспільства,яким він: або висилається за межі даного суспільства (сім'ї, колективу,міста, держави); або насильно (тимчасово і частково) ізолюється відсуспільства в спеціальних місцях позбавлення волі, опиняючись, таким чином, вспівтоваристві осіб собі подібних, т...
