Американський піаніст, композитор (1899-1974)
В«Еллінгтонграє на роялі, але його справжній інструмент - оркестр, - говорив про Еллінгтонйого помічник, В«альтер егоВ» знаменитого музиканта, Біллі Стрейхорн. - Коженмузикант оркестру для нього - джерело емоцій, які він змішує химерно інезвично, щоб домогтися того, що називають В«ефектом ЕллінгтонаВ» ... В»
Шумнийуспіх багатьох джазменів часто мав в основі лише зовнішні ефекти. Але ДюкаЕллінгтона завжди відрізняло серйозне відношення до справи. Так слід ставитися ідо нього самого - серйозно і з повагою.
ЕдуардКеннеді Еллінгтон (В«ДюкВ») народився 29 квітня 1899 року в Вашингтоні, округКолумбія, у благополучній сім'ї середнього класу. Ще в дитинстві у хлопчиказ'явилася звичка вранці, спускаючись зі своєї спальні по сходах, урочистооголошувати: В«А ось і я! Великий, чудовий, грандіозний Дюк Еллінгтон! В»Цілком імовірно, ці слова звучали не просто так ... Адже є на світінаполегливі люди. Якщо така людина скаже: В«Я самий великий!В» - Це будеозначати, що він вже і є самий великий, залишається лише В«підтягтиВ»дійсність під рівень думок ... Дюк бував страшно радий, коли доросліпісля його слів починали аплодувати.
Дотого ж він ще з дитинства був глибоко побожним, а це означало, що він навряд чизіб'ється на криву доріжку гріха ... З віком релігійність Еллінгтона лишезростала. До всіх життєвих ситуацій він звик ставитися з іронією - цеозначало, що тимчасові невдачі навряд чи його зломлять.
Взагалі,якщо уважно вдивитися в цей психологічний портрет, вийде, щоуспіх Еллінгтона був як би запрограмований з дитинства. Залишалося тільки чекати,в якій саме області діяльності талант проявиться.
Своєпрізвисько Дюк (Герцог) він отримав в юності за пристрасть до франтівський одязі. З14 років Дюк, ще навчаючись у школі, почав підробляти піаністом у нічних клубахВашингтона. У цьому ж віці він почав складати музику. Будучи різнобічнорозвиненою особистістю, Еллінгтон любив не тільки музикувати, але і малювати.Причому малював він настільки добре, що у нього з'являлися думки статиархітектором - а коли Дюк Еллінгтон закінчив школу, йому запропонували стипендіюдля занять живописом.
Однакмузика в його житті запанувала. У 1918 році він одружився, через рік у родиніЕллінгтона народився син Мерсер. У 1923 році Еллінгтон з друзями-музикантамивідправився в Нью-Йорк у пошуках роботи. Правда, ця поїздка виявилася невдалою,і друзі змушені були повернутися до Вашингтона. Але рік потому вони зробилинову спробу. На цей раз вдалося відкрити на Бродвеї бар під назвоюВ«Hollywood ClubВ». Пізніше це заклад було перейменовано в В«Kentucky ClubВ», aДюк Еллінгтон став у цьому барі керівником оркестру.
В1924-25 роках репертуар комерційного оркестру Дюка Еллінгтона складався, восновному, з популярних тоді регтайм. Власне, це був ще не джаз, цебуло переддень джазу, а сам джаз в ті роки ще залишався маловідомоюновоорлеанської музикою. Але з плином часу в оркестрі Дюка Еллінгтона стализ'являтися музиканти з Нового Орлеану, і ці люди, принісши з собою свіжі ідеї,визначили орієнтацію оркестру.
Якджазовий композитор Дюк Еллінгтон вперше проявив себе у 1926 році. Доситьшвидко його творами зацікавився музичний видавець Ірвінг Міллс. Запропозицією цього бізнесмена було утворено акціонерне товариство, співвласникамиякого стали Еллінгтон і Міллс. Завдяки цій угоді Міллс розбагатів. АлеМіллс був не тільки талановитим бізнесменом - за час співпраці зЕллінгтона він написав тексти для багатьох мелодій композитора.
З1927 оркестр Еллінгтона почав виступати в одному з найбільш багатих іпрестижних клубів Гарлема. Цей клуб називався В«Cotton ClubВ». За п'ять роківроботи в клубі оркестр Еллінгтона перетворився з початківця скромного оркеструв провідний джазовий колектив Нью-Йорка. Це було серйозне і дуже престижнезвання. Дюк Еллінгтон застосовував на практиці придумані ним самим звуковіефекти і пристосування для гри на музичних інструментах. Все цесправляло враження на слухачів, і про оркестр Еллінгтона заговорили.Наприклад, отвори труб або тромбонів закривалися особливими сурдиною, за допомогоюяких виходили добре тепер відомі ефекти типу В«уа-уаВ». Музикантипостійно експериментували і деколи з окремих складів, наприклад, становилимузичні В«словаВ», вражаючи слухачів оригінальністю звучання. Тепер такіефекти вважаються побитими, але вперше в практику їх ввів саме Дюк Еллінгтон,якого називають батьком стилю джунглів (jungle style).
СкороВ«Cotton ClubВ» наскучив Еллінгтона, і в 1933 році він і його оркестр відправилисяна гастролі до Лондона. Приїхавши в Старий світ, Еллінгтон з подивом виявив, щовін тут вельми популярний і взагалі в Англії до нього ставляться як до серйозногоджазовому композитору. Особливо подобалася слухачам п'єса Еллінгтона В«CreoleRhapsody В»(1931), яку деякі англійські критики вважали твором, що визначивнапрямок розвитку джазу.
Якіж прийоми використовував у своїй композиторській практиці Дюк Еллінгтон? Ще підчас гри в В«Cotton ClubВ» він познайомився з талановитим негритянськимкомпозитором Уіллом Маріон Куком, від якого почерпнув багато. Уроки ціінший раз брали несподівані форми: наприклад, Еллінгтон наспівував пісню, а Кукраптово зупиняв його і командував: В«А тепер у зворотний бік!В»Висловлював Кук та інші премудрості, які зазвичай звучали в невимушенихрозмовах. Пізніше ці вправи дали результат, оскільки Еллінгтон широковикористовував їх при написанні композицій.
В1935 році, коли несподівано виникла мода на свінгового оркестри, основнимсвінгового колективом став оркестр Бенні Гудмена. Еллінгтон не вдарив обличчям убруд, і його оркестр впевнено заграв свінгового композиції. Оркестр ДюкаЕллінгтона навіть увійшов до десятки кращих біг-бендів свінгу.
В1939 Дюк Еллінгтон без пояснення причин розірвав усі свої стосунки зІрвінгом Міллсом, а також розірвав контракт з фірмою В«ColumbiaВ» і уклав новийконтракт з фірмою В«RCA-VictorВ». Члени колективу Дюка Еллінгтона поставилися доцього по-різному. Не всі музиканти підтримали свого лідера, і колективпоповнився новими свіжими силами.
Впринципі, оновлення складу музикантів Еллінгтон не боявся, взагалі спокійно ставлячисьдо певної плинності кадрів. Він завжди прагнув зберегти лише кістяк, основуколективу, щоб гарантувати збереження традицій. І все-таки до кінця 30-хроків в колективі намітився творчий спад. З оркестру пішли деякіпровідні музиканти, дехто помер. На їх місце приходили нові люди.Кількісно оркестр навіть деколи розростався. Так, у групу мідних у 40-ті рокивходило шість труб і чотири тромбона. В якійсь мірі це було виправдано тим, щоЕллінгтон захоплювався складнішими творами, для втілення яких він іекспериментував зі складом.
В1943 оркестр Дюка Еллінгтона дав концерт у В«Карнегі-холВ». Весь збір відконцерту пішов у фонд воював проти фашизму радянського народу. ОркестрЕллінгтона став першим негритянським колективом, допущеним на знаменитусцену.
В40-ті та на початку 50-х років Еллінгтон захопився великими концертними творами,причому настільки, що написав кілька оркестрових сюїт і три концертидуховної музики. Ці твори, самі по собі досить цікаві, все жозначали в чомусь відхід від джазу, і, відповідно, кілька затихлоувагу публіки до творчості Дюка Еллінгтона. Як наслідок, поповзли внизгонорари, і це додало Еллінгтона клопоту. Містити оркестр при малихзаробітках було неможливо, Дюк змушений був думати, як знову привернути дооркестру увагу джазової публіки.
Цез блиском вийшло в 1956 році на джазовому фестивалі в Ньюпорті. Саксофоністоркестру Пол Гонсалвес так виконав соло в одній з п'єс Еллінгтона, щопубліка просто заревів від захвату. Не дивно, що після цього фестивалю ім'яДюка Еллінгтона знову виявилося в усіх на вустах, а фотографія Дюка прикрасилаобкладинку журналу В«TimeВ».
В1968 Дюку Еллінгтона було вже під 70, оркестр майже суцільно складався зВ«СтаричківВ». Цікаво, що колектив, як і раніше відрізнявся висотою духу тавідмінним виконанням вельми бадьорою свінгового музики.
ДюкЕллінгтон - автор багатьох знаменитих п'єс: В«CaravanВ» (у співавторстві з X.Тізолом), В«SolitudeВ», В«Satin DollВ», В«Mood IndigoВ» і безліч інших, всього -близько 2000. У вересні-жовтні 1971 року цей оркестр приїжджав на гастролі доСРСР, виступив в Москві, Ленінграді, Києві, Мінську. Зустрічався Еллінгтон з А.Хачатуряном та іншими прославленими радянськими музикантами.
ДюкЕллінгтон завжди був чудовим мелодистом. Крім письменництва, вінзахоплювався трансформацією відомих мелодій, завжди залишаючись в рамкахексперименту. Він постійно прагнув вийти за рамки відомих джазовихстереотипів, і це йому вдавалося. Руйнуючи шаблони, він щоразу знаходивщось нове. Воно приводило до розвитку джазу, рухало вперед популярну музикуXX століття.
ПомерДюк Еллінгтон 24 травня 1974.
Список літератури
Дляпідготовки даної роботи були використані матеріали з сайту ormn.net
