Народився27 січня 1948 в Ризі (Латвія). Батько - Баришніков Микола Петрович, офіцер.Мати - Григор'єва Олександра Василівна (у першому заміжжі Кисельова). Дружина- Ліза Рейнхарт (Lisa Rinehart), колишня танцівниця Американського балетноготеатру (АБТ). Діти: Олександра - від кіноактриси Джесіки Ланж (Jessica Lange), Пітер,Ганна, Софія.
МихайлоБаришніков - найбільший танцівник балету XX століття, один з небагатьох російськихартистів, які вплинули на розвиток і долю світового балету. Прицьому блискуча кар'єра Баришнікова складалася нелегко, і доля не завждибалувала його.
Сім'яБаришнікова виявилася в Ризі після війни, куди Н.П. Баришніков, як багаторадянські офіцери, був відправлений з Росії В«для подальшого проходженняслужби В». Батько Михайлика Баришнікова був людиною суворого характеру, мистецтвом вінне цікавився, і контакту з сином у нього не було. Мішу виховувала мати. Вонаводила його в театр, навчила любити музику, віддала в балетну студію, а потім -в Ризьке хореографічне училище (педагоги Н.С. Леонтьєва, Ю.П. Капраліс).Коли Міші виповнилося 12 років, Олександра Василівна відвезла його на літо досвоєї матері, яка жила на Волзі, повернулася до Риги і покінчила з собою.Причина її вчинку залишилася невідомою. Батько незабаром одружився знову, але Міша невідчував себе членом цієї нової сім'ї. Коли він переїхав до Ленінграда, відносиниз батьком практично припинилися.
В1964 році в Ленінграді гастролювала Латвійська національна опера. Баришніковбув зайнятий в спектаклях разом з іншими учнями школи. Під час цихгастролей один із артистів Театру опери та балету імені С.М. Кірова відвів Мішу вЛенінградське хореографічне училище, до педагога А.І. Пушкіну. Пушкінпроекзаменували хлопчика і запропонував йому вступити до училища. Так Баришніковстав учнем знаменитої російської балетної школи, а потім - солістомпрославленої балетної трупи театру імені С.М. Кірова.
В1967 Михайло закінчив Ленінградське хореографічне училище (Академіяросійського балету імені А.Я. Ваганової) по класу А.І. Пушкіна. Будучи учнемшколи, він завоював першу премію на Міжнародному конкурсі артистів балету вВарні (1966). З 1967 по 1974 рік Баришніков - соліст Театру опери та балетуімені Кірова в Ленінграді (Санкт-Петербурзького Маріїнського театру).
ЗіркаБаришнікова зійшла миттєво. Його безсумнівний талант був зрозумілий і визнаний. Чи нетільки унікальні професійні дані - стрибок з балоном і елевацією, ідеальнакоординація рухів, музикальність і чудово засвоєна школа (бездоганнаформа виконання), - але й унікальний артистичний дар завойовували глядацькісерця.
Алев театрі в ті роки панували рутина і застій. Розпочатий було в середині 1950-хроків розквіт, коли великі сучасні хореографи Л.В. Якобсон та Ю.Н.Григорович створювали для трупи нові балети, був зупинений радянськимичиновниками від мистецтва. К.М. Сергєєв, що став в 1960 році художнімкерівником трупи, намагався не допускати в театр нових талановитих іоригінальних хореографів. Творче життя в театрі згасала. Баришніков, людинатворчий, вільнодумний, шукав для себе вихід з складалася тупика. Вінпереосмислював ролі класичного репертуару (наприклад, Альберта в В«ЖизеліВ»), намагавсятанцювати в тих нових балетах, які здавалися йому цікавими. Але тількиВ«ВестрісВ» Л.В. Якобсона та Адам в В«Створенні світуВ» Н.Д. Касаткіна і В.Ю.Василева дійсно дали імпульс його творчому становленню. У 1973 роціположення Баришнікова як кращого артиста трупи дозволило йому отриматитворчий вечір і самому вибрати репертуар. Вибір цей тоді для багатьохвиявився несподіваним: видатний класичний танцівник, Баришніков відмовивсявід виконання варіацій і дуетів і запросив двох сучасних хореографівМ.-Е.О. Мурдмаа і Г.Д. Алексідзе поставити одноактні балети спеціально дляцього вечора. Керівництву довелося поступитися: у театру не було нових вистав,та й І.Д. Бєльський, новий художній керівник трупи, підтримавБаришнікова.
Вечір(В«Блудний синВ», В«Дафніс і ХлояВ» Мурдмаа і В«ДивертисментВ» Алексідзе) ставтворчої вершиною Баришнікова в Росії. До цього часу значення артиста нетільки для російського мистецтва, але і для російської культури стало очевидним: темою,об'єднала три балети, було змужніння вільної людини, навіть стрибок-політБаришнікова сприймався тоді глядачами як символ вільного ширяння духу.
В1973 М. Баришніков був удостоєний звання заслуженого артиста РРФСР. Вінзнявся в телевізійних балетних фільмах, а також у драматичній ролі ПедроРомеро в телевізійному виставі В«ФієстаВ» (режисер С.Ю. Юрський).
... Щочекало Баришнікова в Росії, якщо б він не поїхав на Захід? Пізніше його найближчийодин Йосип Бродський так відповів на це питання, поставлене йому в інтерв'ю: «³н биспився В». Ймовірно, Бродський був правий. Навіть готуючи свій вечір, Михайло бувзмушений боротися не тільки з перешкодами, лагодиться дирекцією, але і знерозумінням у середовищі артистів. Навряд чи він витримав би боротьбу з ентропією, що виходилаіз самої суті радянського режиму, який завжди прагнув або знищитинеординарну особистість, або ввести її в зручні для влади рамки. А геній Баришніковапрагнув до творчої свободи. Як говорив Олександр Блок, кожна нова епоханароджує нові поетичні рими. Танцівник, що тонко відчуває час, шукав цінові В«римиВ» в танці, в ритмах, темпі, пластиці свого часу. Але в театрізмін не передбачалося. Ролан Петі (Roland Petit), один з найкращих європейськиххореографів XX століття, пропонував театру імені Кірова безкоштовно поставити балетдля Баришнікова, але театр відповів відмовою.
Влітку1974 під час гастролей у Канаді групи артистів з різних радянськихтеатрів Баришніков вирішив не повертатися в СРСР. Канада надала йомуполітичний притулок. За словами його найближчого друга Олександра Мінца, колишньоготанцівника Театру імені Кірова, який до цього часу вже був на Заході, працювавв Американському балетному театрі та допомагав організувати Мішин втечу, В«рішеннязалишитися на Заході далося Баришнікова нелегко В». У ті часи це було ідосить небезпечно, і означало повний розрив з колишнім життям. У Миші було багатодрузів не тільки в театральній, але і в науковому середовищі. Його цивільна дружинаТетяна Кольцова була танцівницею Театру імені Кірова. Перші роки на ЗаходіМіша важко переживав втрату близьких людей, яка послужила високою платою затворчу свободу.
Так,як Баришнікова, в Росії не В«оплакувалиВ» нікого з В«неповерненцівВ» - нетільки друзі, але й глядачі. Про нього говорили тоді словами Булата Окуджави:В«Моцарт отечества не вибирає, просто грає все життя безперервноВ».
27Липень 1974 Баришніков вперше з'явився перед американською публікою: вінтанцював разом з Наталією Макарової (яка залишилася на Заході в 1970 році)балет В«ЖізельВ»: трупа АБТ виступала в Нью-Йорку на сцені В«Метрополітен операВ».Після закінчення вистави під захоплені оплески і крики публіки В«Міша!Міша! В»Завісу піднімали 24 рази, і з тих пір успіх і любов глядачівсупроводжують кожен виступ артиста. З 1974 року Баришніков (В«МішаВ», якназивають його в Америці) став прем'єром АБТ, де танцював у багатьох класичнихбалетах і в спектаклях сучасних хореографів, а також дебютував якхореограф, поставивши свою версію балету П.І. Чайковського В«ЛускунчикВ» (балетзнятий на відеокасету). Для нього ставили балети хореографи різних напрямків,в тому числі Ролан Петі.
В1978 Джордж Баланчин (Georg Balanchine) запросив його в свою трупу В«NewYork City Ballet В»(NYCB). Баланчин ставився до Міші як до сина, але великомухореографу було вже 74 роки, у нього було хворе серце. Баланчин говоривБаришнікова: В«Я б хотів бути трохи молодше, трохи здоровішеВ». Він уже не змігпоставити для Міши жодного нового балету. Але Баришніков станцював середінших два старих балету Баланчина - В«АполлонВ» і В«Блудний синВ». І це сталозначним етапом не тільки у творчій біографії танцівника. Джоан Акочелла(Joan Acocella), американський критик, біограф Баришнікова, писала в передмовідо альбому В«Баришніков в білому і ...
