Нікітін О.В.
Афанасій МатвійовичСелищев належить до того що рідкісному типу самоучок і першопрохідників, які, виникнувши нізвідки, пішли у вічність. І це дійсно, важко було пробиватися у житті селянському синові з російської глибинки. А народився він 11 січня 1886 р. на селіВоловеЛивенского повіту Орловської губернії (нині —Липецкая область). Звиклий раннього віку до праці і мав величезну потягу до знань, він, завдяки своїм природним якостям, ретельності і неймовірному наполегливості зміг одержати середню освіту й витримав іспити уЛивенское реальне училище. Є. А. Василевська з його спогадам відтворила цей колоритний епізод в заснованої що тоді ученого діяльності юного ПанасаСелищева. І він дуже показовий: «А. М.Селищев розповідав, і з запилюченою торбинкою за плечима, босоніж він попростував десятки верст відВолова до Лівен. Хлопчик дуже поспішав та все ж спізнився на іспити, оскільки знав про них занадто пізно.
А. М.Селищев попрямував до інспектору. Його пустили не відразу, довелося б довго чекати. З розпачем у душі стояв він у приймальні. І неймовірне. Інспектор прийняв його й під час розмови з хлопчиком здивувався йогосмишленостью і любові до науці.<…> Інспектор пішов наперекір сформованим традиціям. Він зібрав екзаменаційну комісію лише тим, щоб взяти іспит в однієї селянського хлопчика. А. М.Селищев блискуче витримав екзамени та став учнем реальногоучилища»[i].
Після його закінчення його знову тримав іспити у Курській гімназії й у 1906 р. було прийнято на історико-філологічний факультет Імператорського Казанського університету, який тоді славився своїм особливим школою,воспитавшей не одне покоління талановитих, самобутньо мислячих філологів. Так А. М.Селищев був у справді вченій колу видатних лінгвістів, гуманітаріїв і яскравих особистостей — І. А.Бодуена деКуртене[ii], Є. Ф. Будді, У. А.Богородицкого, М. М. Покровського, А. І. Александрова. Двох останніх професорів, із якими А. М.Селищеву доводилося тісно працювати, він називав своїми вчителями. Його обдарованість, рідкісні лінгвістичні спроможністю і передусім знання мов і культур діалектів відкрили їй шлях в класичну науку. І по закінченні регулярного курсу з дипломом першого ступеня в 1911 р. молодого фахівця залишають при університеті кафедри слов'янської філології на підготовку до професорського звання. У 1913 р. він успішно здав магістерські екзамени та було прийнято приват-доцентом за тією жкафедре[iii]. Тоді ж публікує свої перші роботи, присвячені широкого кола славістичної проблематики: «КарлГавличек про російської літератури і “>Славяно-православной партії”» (1912), «Погляди До.Гавличка Росію. Історії слов'янських взаємин у половині ХІХ століття» (1913), і навіть переклади, рецензії на навчальні праці та хрестоматії З. М.Кульбакина, М. М.Каринского, Є. Ф. Карського (1914).
Знаходячись у Казані, А. М.Селищев багато роботу у царині освіти. Він погоджується на активну участь у діяльності Педагогічного суспільства Імператорського Казанського університету (він був обраний його дійсних членів в 1911 р.), багато часу й снаги приділяє роботі у бібліотеці слов'янської філології. Нарешті, починає читати лекційні курси і призводить практичні заняття з широкого кола дуже складних та відповідальних дисциплін: порівняльна граматика слов'янських мов, старослов'янську і болгарський мови, введення у слов'янську філологію та інших. З. Б. Бернштейн у своїй книжці наводить такі спогади історика М. П.Грацианского цей період університетської діяльності А. М.Селищева: «Одного разу я потрапив у його лекцію, присвячену історії [літери ять]. Сюжет від моїх інтересів дуже далекий. Проте під час лекції мені, як й оснащено всім слухачам, здавалося, що питання про [>яте] у житті нічогонет»[iv].
Перший великийлитографированний курс лекцій А. М.Селищева «Введення ЄІАС у порівняльну граматику слов'янських мов» (вип. 1. Казань, 1914) визначив пріоритети вченого і публічно висловив що тоді чітко сформоване наукове кредо. З виходом цієї роботи А. М.Селищева помітили у Києві, і саме І. А.Бодуен деКуртене у лютому 1915 р. звертається до нього зі проханням «ознайомитися грунтовно» з книжкою, «яку мені було зазначено, і який, мабуть, придатна як посібник для які готуються до іспиту у ційпредмету»[v], і навіть просить іще одна примірник для Л. У.Щерби. По отриманні він пише до її автора: «Япрочол[vi] <…> вашу книжку Ю.Зільбермана і можу із чистою совістю рекомендувати її своїм слухачам наВ<исших>ж<енских>к<урсах>»[vii].
У російській дореволюційної школі існувала чудова традиція молодих талановитих дослідників відправляти на практику до Європи, переважно у слов'янські країни (але лише) ознайомлення дома з діалектами і мовами, культурою, побутом, місцевими пам'ятниками, якими було знаменитими монастирі балканських держав. І така щаслива є можливість А. М.Селищеву (щаслива ще й тому, що вони більше їй будь-коли удалося побувати в слов'янських країнах). Таку поїздку він здійснив 1914 р., перебуваючи переважно у Македонії і вивчаючи її багату і складну історію, а головне — він звернувся безпосередньо до дослідженнюмежславянских лінгвістичних зв'язків, визначенню того мовно-культурного феномена, що й є світ. І він це з виняткової ретельністю,радением ілюбовью[viii]. Розпочата імперіалістична війна завадила подальшим планам вченого: пробувши на Балканах дві з половиною місяці, він повернувся у Росію, зупинився на якийсь час у Петрограді з єдиною метою попрацювати у архівах та бібліотеках для збору матеріалів по македонським говорам, та був повернулося на Казань і продовжив навчальні заняття.
У цей час його був у основному сконцентрована на обробці здобутих під час поїздки матеріалів для майбутньої дисертації. Тоді ж він пише рецензії на книжки М. З. Державіна «>Болгарско-сербские стосунки батьків та македонський питання» (1915) й О. У.Миртова «Підручник із історії російської» (1916), публікує у ці ж таки роки програму з історії російської у неповній середній школі, і покажчик навчальних посібників з даному предмета.
У 1918 р. А. М.Селищев видає свою дисертацію «Нариси з македонської діалектології» (т. 1, Казань). У тому ж року відбулася її блискуча захист, та її удостоюють ученого ступеня магістра слов'янської філології.
Невдовзі А. М.Селищев залишає Казань і прибуває в Іркутськ, де відкрився перший Східного Сибіру університет. Вчений став бути завідувачем кафедри російської мови й найближчими роками присвятив вивченню прислівників і російськомовної культури місцевого населення. З метою ознайомлення з коріннимиговорами того краю А. М.Селищев брав участь удиалектологических експедиціях. І головне його працю цього періоду таки був присвячений дослідженню незвичайної в мовному відношенніетносоциальной групи, а її тлі місцевихсеверновеликорусских говірок зберігала риси «>южновеликорусскости». Він називався «>Забайкальские старообрядці.Семейские» (Іркутськ, 1920). Автор досліджував завдані внаслідок поїздок рідкісні документальні свідчення, рукописи з дев'яти місцевих архівів, багаті особисті спостереження, зумів опублікувати навіть фотографії «>семейских». Ця книга, відома у загальн-те невеличкому колу фахівців, тільки тепер набула другогодихание[ix].
Інший помітний працю іркутського періоду праці вченого — «>Диалектологический нарис Сибіру» (вип. 1. Іркутськ, 1921), присвячений пам'яті академіка А. А.Шахматова, містить аналіз фонетики і морфології російських діалектних груп у Сибіру, і навіть Камчатки. Автор обгрунтовано каже, що «вивчення говірок Сибіру представляє глибокий інтерес» і називає такі головні проблеми у цій області:
«1) Росіяни говори Сибіру, відірвавшись від найближчих говірок Європейській Росії, почали своє життя про те запасом звуків, форм і лексики, який був притаманний говорам їх метрополії в XVI, XVII ст. Порівняльне вивчення говірок Сибіру та Європейській Росії проллє світло на стан тих чи інших російських діалектів в XVI і XVII століттях. З іншого боку, таке вивчення вкаже, які мовні процеси були пережиті російськими поселенцями у Сибіру впродовж останніх 300—200 років.
2) Порівняльне вивчення говірок Сибіру та Європейській Росії визначить шлях освоєння Сибіру.
3) Росіяни це з різних місцевостей Росії, поселившись у Сибіру, впливали одні інших. Асиміляція відбувалася у питаннях мови. Вплив йшло здебільшого від носіївсеверновеликорусских говірок. Відсредневеликорусов, чи то з мови загальноросійського, засвоєно у деяких місцевостях акання іиканье.
4) Росіяни поселенці у Сибіру і народи Сибіру надходила різні взаємовідносини. Сліди цих взаємовідносин відбиваються й у мовою й російського населення, і народівСибири»[x].
Знаходячись у Сибіру, у тому віддаленому і занедбаному у науковому відношенні краї, під час громадянську війну, голоду і зміни ідеологічних пріоритетів А. М.Селищеву варто було чималого особистого мужності вести збірдиалектологических даних. Але вдалося зберегти наукові контакти з найбільшими представниками столичної науки, які у міру своїх, сьогодні вже убогих рис і можливостей, допомагали вченому. Так, виконував обов'язки головуючого у Відділенні російської мови й словесності АН академік У. М.Истрин у листі А. М.Селищеву 1920-х рр. повідомляє: «Вельмишановний Афанасій Матвійович! Відділення асигнував Вам на поїздку до Сибір 100 тисяч. Проте їх Вам, по нинішнім радянським мудрим правилам, мабуть, буде більш як важко. Не буде дивовижним, якщо отримаєте їхні вже восени. Ми безсиліускорить»[xi].
А. М.Селищев працював у Іркутську з осені 1918 до літа 1920 р. Потім учений на кілька днів повертається у до Казанського університету, де його обирають професором, але там йому довелося працювати з повним віддачею. «Після передчасну смерть М. М. Петровського, — пише біограф і учень А. М.Селищева З. Б. Бернштейн, — 6 лютого 1921 р. він очолив викладанняславяноведческих предметів у Казанському університеті. Проте педагогічне навантаження була незначною, тому що увесь цикл славістичних дисциплін зазнав у цей час тут значномусокращению»[xii]. І все-таки А. М.Селищеву й тут вдалося зробити цікаві відкриття області побутування російської в неслов'янської середовищі. Пізніше, за результатами поїздки вченого в Чувашії, їм було видано статті: «Російську мову у інородців Поволжя» (1925), «Росіяни говори Казанського краю і російську мову у чуваш ічеремис. До вивчення культурно-мовних взаємин у Середньому Поволжі» (1927) і «>Культурно-общественние взаємовідносини чуваш з іншими народами» (1927). У цьому завершився іще одна етап у науковій біографії А. М.Селищева.
Наприкінці 1921 р. учений отримує запрошення зі столиці очолити що залишилася вакантної по смерті У. М. Щепкіна кафедру слов'янської філології московському університеті. З початку 1922 р. починається, мабуть, найефективніший й те водночас самий трагічний період у його життя. А. М.Селищев багато публікується з проблем балканського мовознавства (зокрема, по болгарського мови оригіналу йалбанистике), пише рецензії, займається викладацькою діяльністю на.
Ще 1921 р. його обирають дійсним членом Російської асоціації науково-дослідними інститутами громадських наук (>РАНИОН), значно пізніше, з закриттям МДУ, він переходить працювати уЛингвистическую секцію,возглавлявшуюся Д. М.Ушаковим[xiii]. Уже одному із перших засідань, 8 червня 1923 р., А. М.Селищев робить доповідь «До питання культурно-мовних відносинах на Балканах. Одне з ранніхбалканизмов у болгарськійязике»[xiv]. Треба сказати, що пересічний науковець потрапив у середу, де міг реалізувати й свій творчий хист, й успішно працюватиме, як педагог серед таких великих учених, як М. М. Петерсон, Р. Про. Шор, А. І.Соболевский, М. У.Сергиевский, М. М. Дурново та інших. По протоколів засіданьЛингвистической секції видно, що у 1923/24 навчального року він вів семінарії по старослов'янського мови оригіналу й порівняльної граматиці, поюжно- ізападнославянским мовам. Крім власних (до того ж кількаразових виступів) там обговорювалися дуже різні доповіді. Наприклад, на засіданні 16 листопада 1923 р. слухали повідомлення Р. Про. Шор «Про патентування деяких стилістичних постатях уРигведе», 30 листопада цього року — Б. І.Ярхо «>Рифмованние секвенції XX ст.», 14 грудня — М. М.Петерсона «>СинтаксисЛермонтова»[xv]. 22 лютого 1924 р. А. М.Селищев виголосив розлогу промову на задану тему «До вивчення процесу мовних взаємозв'язків», у якій, зокрема, сказав (за записами Д. М. Ушакова): «Немає особливих підстав визнати змішанняяз<иков>единств<енной> причиною мовних змін, але відкидати зовсім йогонельзя»[xvi]. Знову воно виступив із доповіддю 15 лютого 1926 р., з критичними зауваженнями до «>Очерку історії російської» М. М. Дурново, і, нарешті, 22 листопада 1926 р. представив слухачам результати своїх спостережень «протягом останніх 3 року»: «З спостережень над російською мовою останніх» — так називався його доповідь, і потім було продовжено ось на чому засіданні 6декабря[xvii]. У червні 1927 р. відбулося останнє засіданняЛингвистической секції, й О. М.Селищев продовжує свої дослідження вже у стінах інших наукових установ та навчальних закладах.
У 1926 р. його обирають членом-кореспондентом Академічногофинно-угорского суспільства на Гельсінгфорсі. У 1929 р. він працює членом-кореспондентом Академії наук СРСР, а 1930-му — членом-кореспондентом болгарської Академії наук і почесним членом Македонського наукового інституту. Плідну науковий діяльність він поєднує з викладанням, працюючи це й в МДУ, й уРАНИОНе, та низці обласних педінститутів (наприклад, в Ярославлі, де з його учнів, З. А.Копорский, стало згодом відомим лінгвістом). У 1930 р. відкрили Науково-дослідний інститут з мовознавства (>НИЯЗ), співробітником якого він також перебував.
Тоді ж А. М.Селищев видає свої праці зславяноведению, у тому числі такі великі й досі шановані багатьма лінгвістами роботи, як «>Полог та її болгарське населення» (1929), «Слов'янська населення у Албанії» (1931), «МакедонськікодикиXVI—XVIII ст.» ідругие[xviii].
Тоді ж, як ми мали змогу помітити з його виступу уЛингвистической секціїРАНИОН, його захопила зовсім інша область, звана теперсоциолингвистикой. Він випускає ряд статей, присвячених аналізу лексики у цілому мови кінця 1910-х — початку 1920-х рр., а пізніше видає узагальнюючий працю «Мова революційної епохи. З спостережень над російською мовою останніх (1917—1927)» (М., 1928), лишався через цитування творів «ворогами народу» фондів спецхрану до початку 1990-х.
Для історії вітчизняного мовознавства1920–1930-е рр. — що й період активного формування марксисткою лінгвістики, пропаганди і впровадження комуністичних ідей у галузі знання, зокрема й у філологію. Саме тоді відбувалися відомі «дискусії», центром яких були погляди протилежних сторін: «нове вчення про мову» М. Я. Марра з тодішньою радянською лінгвістикою ісравнительно-исторические,славистические дослідження, невписивавшиеся в ідеологічну лінію у науці минулих років.
Одне з маловідомих подій пов'язаний з ім'ям та А. М.Селищева, коли він працював в науководослідному інституті мовознавства (>НИЯЗ). Крім своєї основної справи — славістики, яка входило у тематику цього інституту, учений займався вивченням мови радянських часів («>советизмов»), вів велику дослідницьку роботу з сучасному і історичному мовознавства, читав лекції аспірантам. Він: «Я працюю у двох областях: з вивченнясоциально-язикових відносин на Балканах, переважно у Македонії, і з вивченню російських мовних процесів і явищ у зв'язку з відповідними явищами у політичному, класової, виробничу краще й культурному житті нашої епохи» (РДАЛМ. Ф. 2231. Раз. 1.Ед.хр. № 143. Л. 25).
«Дискусія» належить на період 1931–1932 рр. Її єдиною метою було вигнати А. М.Селищева з інституту, фактично скинути дослідження. Для її досягнення організатори (М. М.Бочачер, Р. До. Данилов, Т. П.Ломтев та інших.) скликали пленумМетодологического сектораНИЯЗ, де пролунали обвинувальні промови на адресу вченого з «розгромом» його науковій діяльності. Він проводився в кількох напрямах.
1). Обговорення робіт А. М.Селищева помакедонистике.
2). Аналіз праць А. М.Селищева по сибірської діалектології.
3). Окремим питанням стояла книга «Мова революційної епохи».
Аналіз робіт з слов'янському мовознавства виявив те, що А. М.Селищев був «прибічником болгарського імперіалізму» (там-таки, л. 48)
Для характеристики звинувачень на адресу вченого наведемо уривок промови директораНИЯЗ М. М.Бочачера по позначеному нами другому пункту: «Мене цікавить питання, навіщоСелищев зайнявся саме цими діалектами? НавіщоСелищев зробив «розвідку» у Сибір? Чиїм розвідником він був? Аналіз його роботи робить ясним, що він був розвідником царату» (там-таки, л. 48). Головний козир у його опонента — ідеологія: А. М.Селищева обвинуватили у «>великодержавничестве», у наявності «класової семантики». Навіть такий епізод, як статус пісень у дослідженні діалектів, викликав бурхливу реакцію в «дискусії»: «І це зближуєСелищева зПоливановим та іншіиндоевропеистами-великодержавниками, які за вивченні діалектів, прислівників, говірок шукають такі говори, які уражені ще впливом міста Київ і пролетаріату, у разі міщанського ремісничого говору» (там-таки, л. 50).
Ведучи мову про книзі «Мова революційної епохи», М. М.Бочачер, головний наклепник, звинувачує А. М.Селищева всоциологизме і вважає, що «саме ця шкідлива з його найкращих робіт» (там-таки, л. 51). Оцінка книжки немає з лінгвістичних позицій: виявляється «концепція про російської революції» її автора, говориться про «панському зверхнє ставлення до робітників» (л. 53). Мовні спостереження вченого подаються у гіпертрофованому, спотвореному вигляді: «Якщо читати всі ці витримки, вийде, що в країні є що догоджає, але тільки соціалізм, не диктатура пролетаріату, а панування бюрократів, сволоти тощо. буд.» (л. 54). Основний акцент знову робиться на «>великодержавничестве» А. М.Селищева, він обзивається «капіталістичним реставратором» і «ідеологічним інтервентом».
Ця лінгвістична «дискусія» показала велику полярність думок (її учасниками були, крім М. М.Бочачера, також Р. До. Данилов, Т. П.Ломтев, З. Б. Бернштейн та інших.) і дуже тенденційний, ненауковий підхід до аналізу мовознавчих праць вченого. Тим більше що відповіді А. М.Селищева наклепникам виглядали зразок докладною оцінки «обвинувачень», засвідчили повну безглуздість опонентів та його неосвіченість в елементарних лінгвістичних питаннях.
Протест вченого, категоричну незгоду з нападками, його особиста велику мужність у справі справжньої науки дали гідну відсіч лідерамНИЯЗ, а події, пов'язані з цькуванням А. М.Селищева, отримали розголосу у вищих інстанціях. Феномен А. М.Селищева у тому, що з цих, начебто, майже нелюдських гонінь він уперше вийшов переможцем і через це був відновлений у правах професораНИЯЗ. А сам інститут невдовзізакрили[xix].
Але попри всі складних перипетіях науковому житті доля, здавалося, ставилася прихильно А. М.Селищеву: він активно друкувався і одержав її заслужене визнання у країні, але й її межами. Проте настали жахливі часи гонінь на славістику. Цієї долі не уникнув й О. М.Селищев. На початку лютого 1934 р. його заарештували московським справі «Російська національна партія» і засудили п'ять років таборів. Знаходився він у так званомуКарлаге[xx]. На щастя, йому вдалося уникнути «найвищої міри», і достроково, з підірваним здоров'ям, він було звільнено у грудні 1937 р., а квітні 1939 р. одержала дозвіл Творця жити у Москві.
Останніми роками життя А. М.Селищева було сповнено як оригінальними і глибокими ідеями і проектами, а й новими випробуваннями, які, як і думати, наближали його швидкий те що. Після повернення із заслання він був залишитиМИФЛИ, де на кількох кафедрі Д. М. Ушакова, начебто, учений міг працювати щодо і плідно у науковому відношенні, але постійно відчував загалом чужий йому дух, іншу атмосферу. Він якось освідчився Д. М.Ушакову,уговаривавшему його залишитися уМИФЛИ: «Ваша наполегливість стосовно моїм занять вИФЛИ мене бентежить. Мені тоді здавалося, — писав Пауль 11 серпня 1939 р., — що з Вас підлягає сумніву обгрунтованість мого відмовитися відИФЛИ. До цього часу мені важко згадати про деякі обставин моєї роботи там.ИФЛИ — цеНИЯЗ[xxi] із трохи витонченими манерами. Коли, бувало, підходиш до цьогоРостокинскому[xxii] закладу, мимоволі ставиш питання: не чекає на тебе там якась записка на стіні. Ні, не можу більше бути там. (Приховані махінації там здійснюються за відношенню і решти особам). Не розумію Вашого занепокоєння. Кафедра несе відповідальності за безвідповідальність керівниківинститута»[xxiii]. Крім того,славистические дослідження, у нашій країні було тоді мешкали практично згорнуті, а процесі таким предметів перебувало дедалі менше місця. А. М.Селищев без славістики немає міг. У цьому листі він каже: «>Аспирантам необхідно побільше приділити уваги історії російської. Їм потрібен систематичний курс історію цього роду мови, Не тільки розробка окремих питань. Щоб знайти час для занять із курсу історії російської, можна обмежитися курсом одного південного чи західного слов'янського мови. Один мову (>болг<арский>) вони пройдено. І що досить. А студенти майбутньогоV-го курсу самі висловлювали жаль, що не знають основного предмета —ст<аро>сл<авянского> мови. Їм потрібна несравнит<ельная>грам<матика>сл<авянских> мов, а систематичний курсст<аро>сл<авянского> мови. Тому не було б, коли їм дано був курс «>Ст<аро>сл<авянский> мову порівняно з російським». Такий курс може і під рубрикоюсравнит<ельной> граматикислав<янских>язиков»[xxiv]. Нарешті, відразу ж, в заключних рядках листи А. М.Селищев знову називає, очевидно, основну причину, яка дозволяє йому працювати далі вМИФЛИ: «Прошу Вас: не нарікайте прямо мені. Адже виправдав вашу рекомендацію. Студенти й аспіранти задовольнили моїми заняттями. У суспільній відношенні й бездоганний. Але мені знесилювала інститутська атмосфера, особливо після порушення питання про продовження (про яке припинення) моєї роботи у інституті. Якщо Виноградову закидали щось нове, те в мене жодних знахідок був. Ні, не можу я працювати у такийатмосфере»[xxv]. Тоді ж вона спрямовує і лист А. З.Карповой (директоруМИФЛИ), де у більш делікатній формі пише: «До мого прискорбия, не маю можливості продовжувати роботу уИФЛИ». І далі: «Робота над навчальними посібниками на моє спеціальності і лекції на Міськомупед. інституті будуть в мене всевремя»[xxvi].
З 1939 р. А. М.Селищев викладає московському державному педагогічний інститут, однак і тоді «полювання» його і недоброзичливі відгуки не припинялися. У архіві РАН ми знайшли яскраве свідчення: протокол № 7 засідання Інституту мови та писемності АН СРСР від 1 липня 1942 р., де співробітники цієї наукової установи неоднозначно оцінювали «поведінка» А. М.Селищева. Так, П. І.Лебедев-Полянский прямо заявив: «Про проф.Селищеве, який обіймав би і продовжує займати неправильне політичну (курсив наш. — Про. М.) позицію.Проф.Селищев має цікавитись наукою, а чи не ставити насамперед питання свого самолюбства. Якщо відданий науці, повернися до системи Академії наук і постарайся викликати довіру, тоді можна буде й підняти те запитання вПрезидиуме, який йогоинтересует[xxvii]. Та цього потрібно передусім працювати у системіАН»[xxviii]. Інший учасник засідання, Р. Про. Винокур, виступив у більш позитивному ключі: «Вважаю висловлене тут думка необхідність розширити сферу діяльності слов'янського сектори й посилити його склад — абсолютно вірно. Крім [цього], бажано було притягти до роботі <…> проф.Селищева, видатного знавця слов'янськихязиков»[xxix].
Ні наМИФЛИ, якого на той час не існувало, ні з Академію наук А. М.Селищев не повернувся, продовжуючи викладати у педінституті.
За 2 місяці на смерть, 6 жовтня 1942 р., він становив план майбутньої роботи, який був такий (цитуємо власноручний автограф вченого):
«>Проф.Селищев в 1942—1943 навчального року зайнятий буде такими роботами:
1) Слов'янська мовознавство. Том III.Восточнославянскиеязики.[xxx] Історія життя тадиалетологияру<сско>го, українського суспільства і білоруського мов.Намечаю завершити до 1 травня введення у це вивчення, огляд процесів найдавнішої епохи, загальних всім східнослов'янським групам, і фонетику російської групи.
2)Славяноведение боротьби згитлеризмом[xxxi]. Цю роботу припускаю завершити до 1 грудня 1942.
3) Статті зславяноведению у зв'язку з запитамисовременности»[xxxii].
Незадовго до його смерті А. М.Селищеву вдається видати свою останню прижиттєвий капітальну працю «Слов'янська мовознавство. Т. 1.Западнославянские мови» (М., 1941), а десять років вийде підготовлений їм до друку, але не виданий за його життя з політичним (!) причин підручник «>Старославянский мову» (год. 1–2. М., 1951–1952).
Повний сил, нових ідей живої віри в торжество слов'янського мовознавства А. М.Селищев помер 56 років, 6 грудня 1942 р., залишивши нащадкам справді фундаментальні, не застаріваючі згодом праці та глибоке усвідомлення невиліковним цінності гуманітарної освіти. Він похований наДаниловском цвинтарі Москви.
Лише 1950-ті рр. його ім'я знову зазвучало у пресі яскраво і, незалежно, а розпочате їм справа продовжили учні: невдовзі по смерті вченого відкрили МДУ (аСелищев дуже клопотав про реформування славістики у першому вузі країни); піонерськісоциолингвистиче-ские праці стали знову затребуваними наприкінці 80-х рр.; роботи з топоніміці іонома-стике багато в чому оживили розробку лінгвістичних негараздів у національних республіках.
Наступали нові час і нові випробування для праць А. М.Селищева, у тому числі і ще за життя завжди виходив із гідністю, слідуючи, можливо, одному духовному стрижню, що його ємно виражений у наступному фразі, сказаної набагато пізніше однією з учнів художника: Ученим стати легко, людиною стати — важко.
Ще кілька слів у фіналі.
Людський образ Панаса МатвійовичаСелищева було б неповним без одного штриха, начебто, котра має найменшого стосунку до науковому подвигу вченого. У. У. Виноградов,недолюбливавший по особистих мотивів А. М.Селищева за життя, потім, у своїй огляді своєї діяльності, пронизливо тонко сказав про нього, висловивши духовну сутність цієї людини: «>Селищев цей був знавцем російської у його історії держави та сучасний стан, у його літературних нормах і серед народних говірках. Він любив російську мову митець слова (виділено нами. — Про. М.). У А. М.Селищеве були неабиякі здібності письменника. За своїми літературним смакам і симпатіям він був народником у найзагальнішому значенні. Любов до селянства, до простого народу, свою соціальну зв'язку з якимСелищев завжди жваво відчував, б'є гарячої хвилею у йогодиалектологических пошуках і етнографічних описах» [>xxxiii].
З цим ні. Але, говорячи про народі, описуючи давні й нові словесні звички населення же Росії та Балкан, А. М.Селищев скрізь жадав одному рішенню та втілював його на все своє життя — підняти науку про мову, зробити його природною частиною повсякденного життя, прилучити до неї широкий загал людей. І це відношенні постать А. М.Селищева на кшталт великим російськимпросветителям-филологам минулого — А. Х.Востокову, У. І. Далю, А. А.Шахматову.
Вічна пам'ять славному синові Вітчизни —АфанасиюМатвеевичуСелищеву!
Список літератури
[і] Василевська Є. А. Афанасій МатвійовичСелищев (>Биографический нарис) //Селищев А. М. Обрані праці. М., 1968. З. 5.
[>ii] І. А.Бодуен деКуртене на той час не працював у Казані, але є письмових свідчень контактів двох вчених у1910-е рр. (РДАЛМ. Ф. 2231. Раз. 1.Ед.хр. № 74).
[>iii] Вчені записки Імператорського Казанського університету, рікLXXXI, кн. 11, листопад, 1914. З. 13.
[>iv] Бернштейн З. Б. А. М.Селищев —славист-балканист. М., 1987. З. 13.
[v] РДАЛМ. Ф. 2231. Раз. 1.Ед.хр. № 74. Л. 1.
[>vi] Так було в автографі.
[>vii] Саме там. Л. 2.
[>viii] Про свою поїздку він розповів в «Звіті про заняттях по закордонах в літнєвакационное час 1914 року» (Вчені записки Казанського університету, 1915, року 82-го кн. 6—7).
[>ix] У 2003 р. у видавництві «Мови слов'янської культури» побачив світ 1-ї тому «Вибраних праць із російській мові» А. М.Селищева «Мова й суспільство», куди ввійшла і це книга.
[x]Цит. за вид.:Селищев А. М.Диалектологический нарис Сибіру //Селищев А. М. Обрані праці. М., 1968. З. 225.
[>xi] РДАЛМ. Ф. 2231. Раз. 1.Ед.хр. № 93. Л. 8.
[>xii] Бернштейн З. Б. А. М.Селищев —славист-балканист. М., 1987. З. 20.
[>xiii] За наявними в нас протоколів, вона проіснувала з 1923 по 1927 рр.
[>xiv] Архів РАН. Ф. 502. Раз. 3.Ед.хр. № 93. Л. 4 про.
[>xv] Саме там. Л. 8.
[>xvi] Саме там. Л. 12.
[>xvii] Саме там.Лл. 53—53 про.
[>xviii] Докладніше про славістичної проблематики в працях А. М.Селищева див.: Бернштейн З. Б.Селищев-балкановед // МДУ їм. М. У. Ломоносова. Доповіді та шляхів сполучення при філологічному факультеті.Вип. Четвертий. 1947. З. 11—30; Він також. А. М.Селищев —славист-балканист. М., 1987. З. 61 і далі.
[>xix] Усі ці матеріали з приводу діяльності А. М.Селищева вНИЯЗ було опубліковано у виданні: Пам'яті Панаса МатвійовичаСелищева: Збірник статей і розповсюдження документів. — 2-ге вид.,испр. ідоп. — Єлець, 2005.
[>xx] Докладніше про життя А. М.Селищева в ГУЛАГу та її мандруваннях після див.:Ашнин Ф. Д.,Алпатов У. М. «Річ славістів»: 1930-ті роки. М., 1994. З. 149—164.
[>xxi] Про цькуванні вченого вНИЯЗе див.:Ашнин Ф. Д.,Алпатов У. М. Матеріали до біографії А. М.Селищева // Соціальні й гуманітарні науки. Вітчизняна література.Реферат. журнал. Серія 11. 1994, № 4. З. 7—16.
[>xxii] БудинокИФЛИ перебував уРостокинском провулку у Москві.
[>xxiii] Архів РАН. Ф. 502. Раз. 4.Ед.хр. № 34.Лл. 1—2.
[>xxiv] Саме там. Л. 2.
[>xxv] Саме там.Лл. 2—3.
[>xxvi] Саме там. Л. 4.
[>xxvii] Йдеться, очевидно, про виключення вченого зі складу АН СРСР і позбавлення звання члена-кореспондента в 1938 р. у зв'язку з «Справою славістів», яким проходив А. М.Селищев.
[>xxviii] Архів РАН. Ф. 677. Раз. 6.Ед.хр. № 189. Л. 7 про.
[>xxix] Саме там. Л. 14.
[>xxx] Вчений встиг видати лише 1-ї тому, див.:Селищев А. М. Слов'янська мовознавство. Т. 1.Западнославянские мови. М., 1941.
[>xxxi] Див.:Селищев А. М. Споконвічна боротьба слов'ян проти німецьких варварів // Слов'яни. 1942. № 4. З. 23—25; Він також. Культура західних і південнослов'ян і його внесок у світову культуру // Слов'яни. 1943. № 3. З. 29—32.
[>xxxii] Архів РАН. Ф. 696. Раз. 1.Ед.хр. № 209. Л. 5 (на л. 5 про. тієї самої справи приписано:Проф.Петерсону).
[>xxxiii]Цит. за вид.: Пам'яті Панаса МатвійовичаСелищева: Збірник статей та інших документів. Єлець, 2003. З. 73.
Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайтуportal-slovo
