(1469-1527)
Італійський мислитель, політичний діяч, історик і військовий теоретик.
Народився 3 травня 1469 у Флоренції, другий син у ній нотаріуса. Батьки Макіавеллі, хоч і належали до древньомутосканскому роду, були людьми дуже незаможні. Хлопчик зростав у атмосфері «золотого століття» Флоренції часів режиму Лоренцо Медічі. Трохи відомо дитинство Макіавеллі. І його творів випливає, що він був проникливим спостерігачем політичних подій свого часу; найбільш значними було вторгнення до Італії 1494 короля Франції Карла VIII, вигнання сімейства Медічі з Флоренції встановлення республіки, спочатку під керівництвом Джироламо Савонароли.
У 1498 Макіавеллі було прийнято на службу секретарем на другу канцелярію, Колегію Десяти і магістратуру Синьйорії – посади, куди разом з незмінним успіхом обирався до 1512. Макіавеллі присвятив всього себе невдячною й погано оплачуваної службі. У 1506 додав до безлічі своїх зобов'язань організацію флорентійської міліції (>Ordinanza) і контролюючого її Ради Дев'яти, заснованим значною мірою за вимогою. Макіавеллі вважав, що можна створити громадянську армію, здатну замінити найманців, у яких полягала однією причиною військової слабкості італійських держав. На всьому протязі служби Макіавеллі використовували для дипломатичних і військових доручень на флорентійських землях та збору інформації в час зарубіжних поїздок. Для Флоренції, що продовжувалапрофранцузскую політику Савонароли, те було час постійних криз: Італія роздиралася внутрішніми чварами і страждала від іноземних вторгнень.
Макіавеллі був близьким до глави республіки, великомугонфалоньеру Флоренції П'єроСодерини, і було у відсутності повноважень обумовити й приймати рішення, місії, що йому поручилися, часто носили делікатний характері і були дуже важливими. У тому числі треба сказати посольства до кількох королівським дворах. У 1500 Макіавеллі прибув при дворі короля Франції Людовіка XII, щоб обговорити умови допомоги у продовженні війни зотпавшей від Флоренції бунтівної Пізою. Двічі перебував при дворі ЧезареБорджа, вУрбино іИмоле (1502), аби залишатися у курсі дій герцогаРоманьи, вища влада якого турбувала флорентійців. У Римі в 1503 спостерігав за виборами нового тата (Юлія II), а перебуваючи при дворі імператора Священною Римською імперії Максиміліана I в 1507, обговорював розміри флорентійської данини. Брав активну участь та у багатьох інші події на той час.
У цілому цей «дипломатичний» період її життя Макіавеллі набув великого досвіду і чітке знання політичних інститутів власності та людської психології, у яких – як і вивчення історії Флоренції та Давнього Риму – грунтуються його твори. У його доповідях і листах на той час можна знайти більшість ідей, що він згодом розбудовував і яким додав більш відточену форму. Макіавеллі часто відчував гіркоти, не стільки через знайомства з зворотним боком зовнішньої політики України, як із суперечностей у самої Флоренції і його нерішучій політики щодо могутніх держав.
Його власне кар'єра похитнулася в 1512, коли Флоренція зазнала поразки від Священної ліги, освіченою Юлієм II проти французів разом із Іспанією. Медічі повернулися до української влади, і Макіавеллі був змушений залишити державної служби. Далі стежили, він було покладено у в'язницю за обвинуваченням у змові проти Медічі в 1513, його катували мотузкою. Зрештою Макіавеллі пішов у успадковане від батька скромне маєтокАльбергаччо вПеркуссине біляСан-Кашано йдучи до Рим. Згодом, коли Юлій II помер та місце зайняв Лев X, гнів Медічі пом'якшав. Макіавеллі став відвідувати друзів у місті; він брав активну участь у літературних зборах і навіть плекав надію повернутися в службу (в 1520 отримав посаду державного історіографа, куди було призначений університетом Флоренції).
Потрясіння, випробуване Макіавеллі після свого звільнення та падіння республіки, якій він служив настільки правильно, і ревно, спонукало його розпочати перо. Характер не дозволяв довго залишатися бездіяльними; позбавлений можливості займатися улюбленою справою – політикою, Макіавеллі написав у цей період роботи значної літературною та історичної цінності. Головний шедевр – Государ (>IlPrincipe), блискучий і дуже відомий трактат, написаний основному 1513 (видано посмертно в 1532). Спочатку автор озаглавив книжку Про князівствах (DePrincipatibus) та посвятив її Джуліано Медічі, братові Льва X, однак у 1516 тойумер,и присвята була до Лоренцо Медічі (1492–1519).
Історичний працю Макіавеллі Розмірковування першу декаді Тита Лівія (>Discorsisopra laprimadecadiTitoLivio) був написаний період 1513–1517. Серед інших творів – Мистецтво війни (>Dell'artedellaguerra, 1521, написаний 1519–1520), Історія Флоренції (>Istoriefiorentine, писалася в 1520–1525), дві театральні п'єси –Мандрагора (>Mandragola, мабуть, 1518; початкові назви –CommediadiGallimaco ediLucrezia) іКлиция (мабуть, в 1524–1525), і навіть новелаБельфагор (б у рукопису – Казка, написана до 1520). Його перу також належать віршовані твори. Хоча суперечки особистості Макіавеллі та її мотиви тривають по сьогодні, він безумовно, є однією з найбільших італійських письменників.
Важко оцінку творам Макіавеллі, насамперед через складності її особистість і неоднозначності ідей, досі викликають самі суперечливі тлумачення. Перед нами інтелектуально обдарована, надзвичайно проникливий спостерігач, який володів рідкісної інтуїцією. Він міг до глибокому почуттю й відданості, виключно чесний і працьовитий, яке твори виявляють любов до радощів життя і живе відчуття гумору, втім зазвичай гірке. І все-таки ім'я Макіавеллі часто вживається як синонім зрадництва, підступності й політичногоаморализма.
Почасти такі оцінки викликані релігійними причинами, осудом його праці як протестантами, і католиками. Приводом послужила критика християнства цілому і папства зокрема; на думку Макіавеллі, папство підривало військову доблесть і зіграло негативну роль, ставши причиною роздробленості й приниження Італії. До того ж його часто псувалися коментаторами, яке фрази встановити і захист державності виривалися з контексту і цитувалися із єдиною метою закріпити розхожий образ Макіавеллі – зловмисного радника государів.
З іншого боку, Государ вважався його найхарактерніших, а то й єдиним твором; із книжки дуже просто відібрати уривки, виразно доводять схвальне ставлення до деспотизму і срібло в разючому суперечності з традиційними моральними нормами. Певною мірою можна пояснити тим, що у Державця пропонуються надзвичайні заходи у надзвичайної ситуації; проте зіграло роль і відраза Макіавеллі дополумерам, і навіть потяг до ефектною подачі ідей; його протиставлення призводять до сміливим і несподіваним узагальнень. У той самий короткий час він справді вважав політику мистецтвом, яке залежить від моральності і релігії, по крайнього заходу коли йдеться про кошти, та не цілях, і зробив себе уразливим для звинувачень у цинізмі, намагаючись знайти універсальні правила політичної дії, які б засновані на спостереженні фактичного поведінки людей, а чи не міркуваннях у тому, яким має бути.
Макіавеллі стверджував, такі правила виявляються відчуття історії і підтверджуються сучасними політичними подіями. У присвяті Лоренцо Медічі на початку Государя Макіавеллі пише, що найціннішим задарма, який міг би піднести, є розуміння діянь великих людей, придбане «багаторічним досвідом на ділі нинішніх і безперестанним вивченням справ минулих». Макіавеллі використовує історію, щоб за допомогою старанно відібрані прикладів підкріпити максими політичної дії, що він сформулював, спираючись на власний досвід, а чи не на історичні штудії.
Государ – працю догматика, а чи не емпірика; ще менше цей твір людини, претендує отримання посади (як часто вважали). Не холодний заклик до деспотизму, але книга, перейнята високим почуттям (попри безстрасність викладу), обуренням і пристрастю. Макіавеллі прагне показати різницю між авторитарним і деспотичним способами правління. Емоції досягають апогею наприкінці трактату; автор звертається до сильній руці, спасителю Італії, новому государеві, здатному створити могутню державу звільнити Італію від іноземного панування «варварів».
Зауваження Макіавеллі необхідність нещадних рішень, як і здаються продиктованими політичної ситуацією тієї епохи, залишаються актуальними і дужедебатируемими і до нашого час. У іншому його прямий внесок у політичне теорію незначний, хоча з ідей мислителя стимулювали світовий розвиток пізніших теорій. Сумнівно також практичне вплив його творів на державотворців, як і раніше що часто спиралися на ідеї Макіавеллі (нерідко їх спотворюючи) про пріоритет інтересів і методів, що має використовувати правитель в завоюванні (acquista) й утриманні (>mantiene) влади. За суттю, Макіавеллі читали і цитували адепти автократії; втім, практично автократи обходилися і ідей італійського мислителя.
Більше значення цих ідей мали для італійських націоналістів у епохуРисорджименто (політичного відродження – від перших спалахівкарбонарства в 20-х роках 19 в. до об'єднання 1870) й у період фашистського правління. У Макіавеллі помилково бачили предтечу централізованого італійського держави. Проте, як більшість італійців на той час, він був патріотом не нації, а свого міста-держави.
У кожному разі небезпечно приписувати Макіавеллі ідеї інших епох і мислителів. Дослідження його праці має починатися з розуміння, що утворилися у тих історії Італії, конкретніше – історії Флоренції за доби загарбницьких війн. Государ був задуманий як підручник для самодержців, значимий для будь-яких часів. Проте за критичному його розгляді треба говорити про конкретне часом написання й особистості автора. Читання трактату у тому світлі допоможе зрозуміти деякі неясні місця. Залишається, проте, фактом, що міркування Макіавеллі який завжди послідовні, і з що здаються чомусь його протиріч можна припустити дійсними.
Макіавеллі визнає як свободу людини, і його «фортуну», долю, з якою енергійний сильна людина весь ж можна якось боротися. З одного боку, мислитель бачить у людині безнадійно зіпсоване істота, з другого – пристрасно вірить у здатність правителя, наділеногоvirtu (досконалої особистістю, доблестю, повнотою сили, потужні мізки і волі), звільнити Італію від іноземного панування; захищаючи людську гідність, він водночас наводить свідоцтва найглибшій розбещеності людини.
Слід також сказати коротко згадати проРассуждениях, у яких Макіавеллі зосереджує увагу до республіканських формах правління. Твір претендує на формулювання вічних законів політичної науки, які є результатом вивчення історії, але його не можна зрозуміти, не приймаючи до уваги те обурення, яке викликали в Макіавеллі політична корупція у Флоренції і з нездатністю до правлінню італійських деспотів,виставлявших себе як найкращою альтернативи хаосу, створеному їх попередниками при владі. У основі робіт Макіавеллі – мрія про сильному державі, необов'язково республіканському, алеопирающемся ось на підтримку народу і здатний чинити опір іноземному вторгнення.
З погляду Макіавеллі, найбільш життєздатними державами історія були ті республіки, громадяни яких мали максимально можливої ступенем свободи, самостійно визначаючи долю.
Макіавеллі характеризував самостійність, велич й потужність держави як ідеал, задля досягнення якого політики повинні йти різноманітні засоби, не думаючи про моральний бік своїх і про цивільних свободи.
Макіавеллі впровадив поняття "державний інтерес" висловлення претензій держави щодо право не зважати на закони, які вона покликане гарантувати, у разі, якщо постійно цього вимагають т.зв. "вищі державні інтереси".
Метою дій правителя безумовно, в такий спосіб, є успіх, а чи недобродетельность чи порочність. (Відповідно до Макіавеллі, "правління полягає головним чином тому, щоб твої піддані було неможливо і бажали заподіяти тобі шкода, але це досягається тоді, коли ти позбавиш їх будь-яку можливість як-небудь тобі нашкодити чиосиплешь їх такими милостями, що з боку буденеразумием бажати зміни долі".) "Государ" Макіавеллі - цесвоеобичное технологічне посібник з захоплення, утримування та використання структурі державної влади. Будучи прибічником республіканського устрою держави, Макіавеллі бачив перспектив йому в масштабах всієї Італії та радив "новому государеві" "наскільки можна не віддалятися від добра, але за потреби не цуратися і зла".
Злочини, які відбулися під ім'я Батьківщини, на думку Макіавеллі, - це "славні злочину". З погляду Макіавеллі, "жоден порядна людина не дорікне іншого, що той намагається захистити своєї країни усіма можливими способами". У цьому Макіавеллі закликав приділяти особливу увагу "спільному добру" — загальнонаціональним інтересам, бо широкі народні маси при відомих умовах мудрішим будь-якого державного лідера. (По Макіавеллі, справжня земна мудрість досяжним у вигляді ретельного контролю над вчинками покупців, безліч з допомогою вивчення історії.)
Поділяючи теза християнства про первинному зло людської природи, Макіавеллі наполягав на доцільності здійснення виховних функцій у суспільстві державою, а чи не церквою. Заодно він був переконаний, що максимам традиційних релігії, і моралі на повиненпридаваться ніякого значення, якщо вони за стані сприяти посиленню потенціалу впорядкованого соціуму. Виступаючи у в Давньому Римі як "найбільш необхідніший інструмент підтримки цивілізованої держави", релігія, відповідно до переконання Макіавеллі, втратила цю функцію принаймні насадження християнством ідеалів смиренності і слухняності: римську етику самозбереження і самоствердження Макіавеллі ставив безумовно вище християнського ідеалу смиренності.
Основною особливістю будь-якого суспільства Макіавеллі думав боротьбу і жорстоку конкуренцію для людей. По Макіавеллі саме людський егоїзм і потребу його насильницькому приборканні породили держава як особливий соціальна інституція: "Добрі приклади народжуються добрим вихованням, добре виховання — хорошими законами, а хороші закони — тими самими заворушеннями, які багатьма безрозсудно засуджуються".
Користолюбство, на думку Макіавеллі, - це атрибут природи сучасних йому людей, а й невитравний людський жереб: людина у Макіавеллі "скоріш забуде вбивство батька, ніж конфіскаціюнаследуемого майна".Рассудительний государ тому може собі вбивати, і аж ніяк грабувати.Доблесть результативною перетворюючої діяльності людей Макіавеллі пропонував визначати з допомогою набору понятьvirtu - основного гідності щасливого правителя - здібності інтелекту волі людини надходити бадьоро і динамічно.
Макіавеллі вважав, однією частиною власного життя ми можемо розпоряджатися самостійно, а решту - доля факторів, і сил, непідвладних нам. Результатом цього і те обставина, що однакові дії, здійснені різні часи,результируются принциповоразнокачественно. Щаслива фортуна, в такий спосіб, — гармонія політичної дії й навколишньої епохи.
Головні теми Історії Флоренції (вісім книжок якому було подано татові Клименту VII Медічі в 1525): необхідність загального згоди задля зміцнення держави й неминуче його розкладання при наростання політичних чвар. Макіавеллі наводить факти, достойні історичних хроніках, проте прагне виявити справжні причини історичних подій, що кореняться в психології конкретних осіб і конфлікті класових інтересів; історія потрібна йому у тому, щоб мати уроки, які, як він вважав, будуть корисні всіх часів. Макіавеллі, очевидно, першим запропонував поняття історичних циклів.
Історія Флоренції, знана драматизмом розповіді, розповідає історію міста-держави від зародження італійської середньовічної цивілізації на початок французьких вторгнень наприкінці 15 в. Ця праця проникнуть духом патріотизму і рішучістю знайти раціональні, а чи не надприродні причини історичних подій. Проте автор належить своєму часу, й у праці можна знайдете посилань на знаки і дива.
Надзвичайну цінність має листування Макіавеллі; особливо цікаві листи, які свого друга ФранческоВеттори, головним чином 1513–1514, коли був у Римі. У цих листах можна знайти – від описи дрібниць домашньої життя до непристойних анекдотів і політичного аналізу. Найбільш відомо листа від 10 грудня 1513, у якому зображений звичайний день була в життя Макіавеллі і дають безцінне пояснення, як виникла думка Государя. У листах відбиваються як амбіції і тривоги автора, але й жвавість, гумор і гострота його мислення.
Ці якості присутні у всіх його творах, серйозних і комедійних (наприклад, вМандрагоре). У оцінці сценічних достоїнств цього спектаклю (її досі іноді грають, і безуспішні) і котра міститься у ній злий сатири думки різняться. Проте Макіавеллі проводить тут і пояснюються деякі свої ідеї – про успіх, супроводжує цілеспрямованість, й неминуче крах,ожидающем нерішучих і тих, хто сприймає бажане за дійсне. Її персонажі – включаючи однієї з відомих у літературі простаків, обманутого мессериНича, – впізнавані як типові характери, хоч і справляють враження результатів оригінального творчості. У основі комедії – жива Флорентійська життя, її вдачі та звичаї.
Генієм Макіавеллі було створено ібеллетристическое ЖиттєписКаструччоКастракани зЛукки, складене в 1520 іживописующее сходження до своєї влади знаменитого кондотьєра на початку 14 в. У 1520 Макіавеллі відвідувавЛукку як торговий представник за дорученням кардинала Лоренцо Строцці (якому він присвятив діалог Про мистецтво війни) і по-своєму звичаю, вивчав політичних інститутів і історію міста. Однією з плодів його уЛукке стало Життєпис,изображающее нещадного правителя і відоме романтичним викладом ідей про мистецтво війни. У цій невеликій роботі авторський стиль так само відточена і яскравий, як та інших творах письменника.
На той час, коли Макіавеллі створив головні твори, гуманізм Італії пройшла пік свого найбільшого розквіту. Вплив гуманістів помітно в стилістиці Государя ; у тому політичному праці ми можемо бачити характерний всієї епохи Відродження інтерес немає Богу, але людині, особистості. Проте інтелектуально і емоційно Макіавеллі був далекий від філософських і релігійних інтересів гуманістів, їх абстрактного, сутнісно середньовічного підходи до політиці. Мова Макіавеллі відрізняється від мови гуманістів; проблеми, що він обговорює, майже займали гуманістичну думку.
Макіавеллі часто порівнюють із його сучасником ФранческоГвиччардини (1483–1540), також дипломатом і істориком, зануреним на питання політичної теорії та практики. Не настільки аристократичний з народження і темпераменту, Макіавеллі поділяв багато основні ідеї, й емоціїфилософа-гуманиста. Їх обох характерні відчуття катастрофи в італійської історії через французького вторгнення та обурення станом роздробленості, не що дозволяє Італії протистояти поневолення. Проте розбіжності й розбіжності між ними значні.Гвиччардини критикував Макіавеллі над його наполегливі заклики до сучасних володарям слідувати античним зразкам; він вірив у роль компромісу у політиці. Фактично, його більш реалістичні і цинічні, ніж погляди Макіавеллі.
Надії Макіавеллі на розквіт Флоренції та власну кар'єру виявились обдуреними. У 1527, коли Рим віддали іспанцям на розграбування, що вкотре показала весь рівень падіння Італії, у Флоренції було відновлено республіканське правління, що тривало 3 роки. Мрія котрий повернувся з фронту Макіавеллі отримати місце секретаря Колегії Десяти не збулася. Нова влада його не помічала. Дух Макіавеллі було зломлено, здоров'я підірвано, життя й мислителя увірвалося під Флоренції 22 червня 1527. У церкві СантаКроче на могильному пам'ятнику Макіавеллі перебуває напис: "Ніяка епітафія не висловить всього величі це ім'я".
У 1546 серед "батьків"Тридентского собору був поширений меморіал, у якому сказано, що "Государ" написано рукою Сатани". У 1559 все твори М. були у перший "Індекс заборонених книжок". Макіавеллі писав: "Нехай доля розтопче мене, я подивлюся, чи їй соромно". Серед перших критиків Макіавеллі були Т.Кампанелла і Ж.Боден, а найвідомішої спробою літературного спростування Макіавеллі було твір Фрідріха Великого ">Антимакиавелли", написаний 1740; у ньому зазначалося: "Я дерзаю нині виступити право на захист людства від чудовиська, яке бажає її знищити; озброївшись розумом і справедливістю, я наважуюся кинути виклик софістиці і злочину; і це викладаю свої міркування "Державця" Макіавеллі - главу за главою, - щоб після ухвалення отрути негайно міг стати знайдено й протиотруту".
Праці Макіавеллі знаменували початок нового етапу розвитку політичної філософії Заходу: рефлексія над проблемами політики, на переконання Макіавеллі, мала перестатикореллироваться нормами богослов'я або максимами моральної філософії. Стався остаточний розрив із світоглядом св. Августина: всі думки і всі творчість Макіавеллі ув'язувалися з пафосом Міста Людського, а чи не Міста Божого. Політика цим затвердила себе самого як об'єкт дослідження - як мистецтво створення і через посилення структурі державної влади.
Бібліографія
Твори:
«Государ» чи «Князь» («>ILPrincipe») - головне твір Макіавеллі, завершено основному до 1513 р..дописивалось, мабуть, протягом 1514 -1515, видано вперше під Флоренції і Римі в 1532 на італ. з. На з. оригіналу - італійському - вона видавалася десятки раз, окремо, зокрема.Roma, 1955, й у Повне зібр. тв.
>Лат. переклади книжки видавалися Базелі (1560 та інших.) та інших. містах.
Перший франц. переклад видано Ж.Гогори в 1544. Останній -1956.
>Англ. переклади: перший - L., 1640,посл.- L., 1954;Chi., 1955.
Перший ньому. переклад -Fr.-Lpz., 1745. останній -Stuttg.. 1955.
>Исп. переклади -Md., 1821, останній -Md., 1957.
У 1920 в Барселоні вийшовкаталанский переклад.
Є переклади на: швед. - 1757, 1867,Stockh., 1914;норв. -Kristiania, 1898.Oslo, 1948; дат.-Kbn., 1876; гол.-Hague, 1940,Amst.. 1955;польск. -Кг.. 1868.Lw.-Warsz.. 1920;чеш. -Praha, 1873, 1901;болг. -З. 1933;венг. -Pest, 1848.,Bdpst, 1906.
Рус. переклади - одночасно (СПБ, 1869) під назвою «Государ» (перекл. М. Курочкіна) і «>Монарх» (перекл. Ф.Затлера).
М. Курочкін перекладав з франц. версії, повторюючи її помилки. Ф.Затлер - з ньому., його переклад також недосконалий.
У 1900 вийшлосокр. виклад А. Преса, в 1910 - переклад З. М.Роговина (Москва). Краще русич. видання: Князь // Твори Макіавеллі / перекл. М. З.Фельдштейн,сост. іпримеч. А.Дживелегов. -М.-Л.. 1934,
Зібрання творів:
>Ореге. -Mil.-Napoli. 1954;
>Ореге.Vol. 1-8. -Mil.,1960[1961]-1965;
в русич. перекладах:
Розмірковування на 1 декаду Тита Лівія. - СПБ, 1869.
>Мандрагора. - Берлін, 1924;
Твори. Т. 1. -М.-Л., 1934;
Про військовому мистецтві. - М.. 1939;
Історія Флоренції. - Л., 1973;
Обрані твори. - М., 1982 та інших. (Див. розділ «Наявність у фондах»)
Список літератури
>Виллари П. М. Макіавеллі та її час. Т. 1. /перекл. з італ. - М., 1914;
Маркс До. і Енгельс Ф. Твори. - 2 вид. - Т. 1, 3, 13, 14, 15, 16;
Маркс До. і Енгельс Ф. Твори. Т. 22. -М.-Л., 1929. - (див. Покажчик імен);
Архів і Енгельса.Кн. 4. - М. - Л., 1929;
Історія філософії. Т. 2. - М., 1941. -З. 72 - 75;
>Деборин А. М., Соціально-політичні вчення нової доби. Т. 1. - М., 1958;
Історія політичних навчань. - 2 вид. - М., 1960;
>Юсим М.А. Етика Макіавеллі. - М., 1990;
>Friedrichd.Groe,Anti-M., 1740 (>frz.),dt. (>anonym) 1741;
>Tommasini Про. Lavita egliscrittidi N.Machiavelli...V. 1-2. - 2ed. -Roma,l911;
>Kemmerich M. - M., 1925;
>Vorlnder K.Von M. bisLenin.Neuzeitl.Staats- u.Gesellschaftstheorien, 1926;
>Orsini N.Bacone eMachiavelli. -Gen., 1936;
>Nоrsa A.ILprinzipiodellaforzanelpensieropoliticodiNiccoloMachiavelli. -Mil., 1936;
>Freyer H. М., 1938;
>Spirito U. М. еGuicciardini. -Roma, 1944;
>WhitfieldJ.H.Machiavelli. -Oxl., 1947;
>Brion M. М.Genie etdestine. -Paris, 1948;
>Joly M.Gesprche inderUnterweltzwischen M. u.Montesquieu, 1948;
>Nогsa A. N.Machiavelli. -Mil., 1949;
>Gramsci A.NotesulMachiavelli,sullapolitica esulloStadomoderno. ->Torino, 1949;
>Koskowska A.Machiavellijakohumanista... -Ld, 1954;
>Prezzо1ini G.Machiavellianticristo. -Roma, 1954;
>Ridolfi R.. Vitadi N.Machiavelli. - 2ed. -Roma, 1954;
>Butterfield H. Thestatecraft ofMachiavelli. - L., 1955;
>Barincou E. M.parlui-mme. -Paris, 1957;
>Mbus G.DiepolitischenTheorienvondenAnfngen biszuMachiavelli. -Koln-Opladen, [1958];
>Sasso G. N.Machiavelli.Storiadelsuopensieropolitico. -Napoli, 1958;
>СhabodP.Machiavelli and theRenaissance. - L., 1958;
>Gilbert F.NiccoloMachiavelli e lavitaculturaledelsuotempo. -Bologna, 1964.
>Kluxen.Politik u.menschl.Existenzbei M., 1967;
>Lefort З. Letravail de L'oeuvre. - M.,Paris, 1972;
>Buck M. M., 1985;
>SkinnerQ. M.zurEinf., 1988.
Джерела біографії і бібліографії:
>Мелещенко З. Макіавеллі [Текст] / З.Мелещенко// Філософська енциклопедія: в розмірі 5 т.Т.3.: Комунізм – Наука /Ин-т філософії Академії наук СРСР; наукову раду: А. П. Александров [та інших.]. – М.: Радянська енциклопедія, 1964. – З. 280-281;
Кудрявцев Про. Ф. Макіавеллі [Текст] / Про. Ф. Кудрявцев // Нова філософська енциклопедія: на чотири т.Т.2.: Є – М /Ин-т філософії Ріс.акад. наук,Нац. товариств. -науч. фонд ;науч.-ред. рада.: У. З. Степін [та інших.]. – М.: Думка, 2001. –С.477-478;
Макіавеллі [Текст] / У. З. Єрмаков // Довідник з історії філософії: хронологічний, персоніфікований [Текст] / У. З. Єрмаков. – СПб.: Союз, 2003. – З. 77-78;
Макіавеллі [Текст] // Філософський словник: грунтується Р. Шмідтом /перекл. з ньому.; під ред. Р.Шишкоффа,общ. ред. У. А. Малініна. – 22-ге, нове, переробіт. вид. – М: Республіка, 2003. –С.255-256;
>Грицанов А. А.Макиавелли[Текст] / А. А.Грицанов // Новітній філософський словник –Мн.: Книжковий будинок, 2003. – З. 584-585. – (Світ енциклопедій);
Таранов П. З. Макіавеллі [Текст] // Таранов П. З. Філософський біографічний словник, ілюстрований думками. – М.:Эксмо, 2004. –С.375-379.
Висловлювання
Справи, неугодні підданим, государі повинні покладати інших, а угодні - виконувати самі.
Люди незгірш від прив'язуються до тих, кому зробили добро самі, ніж до тих, хто зробив добро їм.
>Нрав людей непостійна, і якщо звернути до своєї віри легко, то утримати у ній важко.
Перемога не буває повної такою мірою, щоб переможець міг ні із чим не рахуватися як особливо - міг поправити справедливість.
Після смерті хочу потрапити до пекло, а чи не до раю. Там я зможу насолоджуватися суспільством тат, королів і герцогів, тоді як рай населений одними злиденними, ченцями і апостолами.
Слід заздалегідь погодитися з думкою, що всяке рішення сумнівно, оскільки це звично, що уникнувши однієї неприємності, можна дістатися іншу.
>Заблуждается той, хто вважає, нові благодіяння можуть змусити великих світу цього забути старі образи.
Люди, вірячи, новий правитель виявиться кращим, охоче повстають проти старого, але незабаром на досвіді переконуються, що не справдилися, бо новий правитель завжди виявляється гіршим за попередній.
Гідну осуду помилку робить той, хто враховує своїх і прагне завоювань за будь-яку ціну.
Люди так простодушні й дуже поглинені найближчими потребами, щообманивающий завжди знайде того, хто дасть себе обдурити.
>Неразумие людей таке, що часто недобачають отрути всередині те, що добре на вигляд.
Людини розумної слід обирати шляху, прокладені найбільшими людьми, і наслідуватинаидостойнейшим, аби змінити якщо не зрівнятися з ними доблесті, так хоча б виповнитися її духу.
>Дружбу, котра дається за гроші, а чи не купується величчю і шляхетністю душі, можна, але не можна утримати.
Слід остерігатися зловживати милосердям.
З ворогом можна боротися двома шляхами: по-перше, законами, по-друге, силою. Перший спосіб притаманний людині, другий - звіру.
государю не потрібно мати усіма чеснотами, але є прямий необхідність виглядати які мають ними.
Основою влади в всіх державах - як успадкованих, і змішаних і нових - хороші закони та хороше військо.
Щоб осягнути сутність народу, бути государем, а щоб осягнути природу государів, треба належати народу.
Не можна чесно, не ущемляючи інших, задовольнити претензії знаті, проте його можна - вимоги народу, тому що в народу чеснішу мета, ніж в знаті: знати хоче пригнічувати народ, а й народ не хоче бути.
Государ не може вибирати собі народ, але може вибирати знати, оскільки його право карати і милувати, наближати і піддавати опалі.
Держави купуються або своїм, або чужим зброєю, або милістю долі, або доблестю.
Про умі правителя відразу ж судять у тій, яких людей вона до собі наближає.
Будь-яка зміна торує шлях іншим змін.
Нехай доля розтопче мене, я подивлюся, чи їй соромно.
Людина, який хоче за всіх обставин перебувати доброчесним, залишається тільки гинути серед безлічі тих, хто доброчесна.
Кому невідомо повсякчасне невідповідність тим часом, що людина шукає І що знаходить?
Людина неспроможна змусити себе звернути зі шляху, де вона досі незмінно процвітав.
Можна, здається мені, думати істинним, що долю розпоряджається половиною наших вчинків, але керувати іншою половиною або близько того вона дозволяє нас самих.
Хоча нові порядки і змінюють свідомість людей, слід намагатися, щоб у своєму зміні порядки зберігали якнайбільше від старої.
У часи очевидно, що государі, які мало опікувалися благочесті й уміли хитрістю заморочити будь-кому людям мізки, перемогли зрештою тих, хто покладався зважується на власну чесність.
Не слід нікому давати поради й користуватися чужими порадами, крім загального ради - правила кожному - слідувати велінь душі, й діяти сміливо.
>Расточая чуже, ти додаєш собі слави, тоді як штампуючи своє - ти лише собі шкодиш. Ніщо інше не виснажує себе, як щедрість: подаючи її, одночасно втрачаєш саму можливість виявляти…
Чужі зброю або широкі, або тісні, або надто громіздкі.
>Уми бувають трьох пологів: один все осягає сам; інший може зрозуміти те, що збагнув перший; третій - сам щось осягає і осягнутого іншим зрозуміти неспроможна.
Кожен бачить, ніж ти здаєшся, деякі відчувають, хто ти насправді.
Ні справи, якого пристрій було б важче, ведення небезпечніше, а успіх сумнівніший, ніж заміна старих порядків на нові.
Краще програти відносини із своїми, ніж виграти з чужими, бо істинною є та перемога, яка здобута чужим зброєю.
Хто має хороше військо, знайде та добрих союзників.
Людина обачливий, який вміє зробитися відважним, коли це потрібно, стає причиною загибелі.
Війни починають, коли хочуть, але кінчають - коли можуть.
Хто хоче у світі, та має готуватися до війни.
Хто менше покладався на милість долі, той довше утримувався при владі.
Джерело висловлювань:
>aforism.nnov/?owner=Никколо%20Макиавелли
Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайтуvpn.int/
