Народився29 травня 1953 в місті Тобольську, у театральній родині. Батько - АбдуловГавриїл Данилович, був творцем і художнім керівником першого вСередньої Азії російського драматичного театру в місті Фергані. Мати - АбдуловаЛюдмила Олександрівна.
Акторськакар'єра Олександра Абдулова почалася в п'ятирічному віці, коли він разом збатьком вийшов на сцену Ферганського драматичного театру в спектаклі В«Кремлівськікуранти В». Батько для Олександра завжди був і залишається головною дійовою особою, пам'ятьпро нього, за словами самого актора, - це найпрекрасніше, що у нього є вжиття. Батько виховав в Олександрі відношення до театру як до Храму.
Незважаючина те що акторська стезя Абдулову була зумовлена, в юності він про неї неподумував: займався музикою і спортом. Музичними кумирами для нього завждислужили В«BeatlesВ». Актор цього ніколи не приховував і в останньому своєму авторськомуфільмі В«Бременські музиканти і КєВ» ще раз продемонстрував свою любов довеликим музикантам.
Значнихуспіхів Олександр Абдулов досяг в спорті. Професійно займаючись фехтуванням,він був удостоєний звання майстра спорту СРСР. Спочатку навіть хотів пов'язати своєжиття зі спортом і вступив на факультет фізкультури Ферганського педінституту.Однак через рік театр взяв своє, і Абдулов успішно склав іспити в ГІТІС іпоступив на курс І.М. Раєвського.
В1974 Марк Захаров помітив талановитого юнака в дипломному спектаклі ізапросив в Театр імені Ленінського комсомолу (нині В«ЛенкомВ») на головну рольлейтенанта Плужникова в спектаклі за повістю Б. Васильєва В«У списках незначився В». За цю роль він був удостоєний премії В«Театральна веснаВ». Ця рольвизначила подальшу акторську долю Олександра Абдулова.
Характернимирисами артистичного дарування А. Абдулова завжди були сценічне чарівність, внутрішняі зовнішня пластичність, могутній темперамент і самоіронія. Такі якостідозволили акторові створити на сцені В«ЛенкомуВ» ряд цікавих образів, які стали«³зитною карткоюВ» театру. Це - Хоакін ("Зірка і смерть Хоакіна Мур'єттиВ»Пабло Неруди), Фернандо Лопес і Людина театру (В«" Юнона "і" Авось "В» А.Вознесенського і А. Рибникова), Микита ("Жорстокі ігри" А. Арбузова), Трубецкой(В«Школа для емігрантівВ» Д. Ліпскерова), Менахем Мендель (В«Поминальна молитваВ»Г. Горіна).
Всвоїх театральних роботах А. Абдулов завжди вражав непередбачуваністю виборуролей і масштабністю характерів героїв. Для таких на перший поглядневластивих його амплуа образів, як Верховинський (В«Диктатура совістіВ» М.Шатрова) і Сиплий (В«Оптимістична трагедіяВ» НД Вишневського), акторвикористовував особливо яскраві і безжальні фарби.
Самоюзначною своєю роллю в театрі А. Абдулов вважає Олексія Івановича втеатральної версії Марка Захарова за романом Ф.М. Достоєвського В«ГравецьВ» -спектаклі В«Варвар і єретикВ». За цю роль А. Абдулов був удостоєний премії В«ФондуК.С. Станіславського В»іВ« Кришталевої Турандот В», а також відзначений грамотоюМіжнародного театрального фонду імені Е. Леонова. Цього персонажа він вважаєблизьким собі за духом. В«Я по натурі гравецьВ», - говорить актор.
А.Абдулов завжди з вдячністю згадує великих російських акторів, з якимийому довелося зустрітися в роботі. Серед них насамперед Євген Леонов іТетяна Пельтцер. З останньої його пов'язували не лише партнерські відносини взнаменитому спектаклі В«Поминальна молитваВ», але й справжня дружба.
Непокірнийхарактер А. Абдулова часто викликав незадоволення чиновників від культури, якідеколи вимагали навіть закриття спектаклів з його участю і викреслювали зі спискупретендентів на нагороди.
Починаючиз середини 1970-х років А. Абдулов став активно зніматися в кіно. Тутпроявилися такі його акторські якості, як тонкий ліризм і глибинапсихологічного проникнення в образ. Його романтичні, рефлексують, розумніі трохи сумні герої стали певною мірою символом покоління 1970-хі 1980-х років. Однак актор аж ніяк не прагнув використовувати тільки цівластивості свого таланту. Він намагався урізноманітнити кінематографічну палітруі грати найрізноманітніші ролі: від героїв-коханців до різко характерних і навітьгротескних персонажів.
Широкапопулярність і популярність прийшли до А. Абдулову після ролі Ведмедя в телефільміМ. Захарова по знаменитій п'єсі Е. Шварца "Звичайне диво" (1978). У цьомуфільмі намітився своєрідний акторський почерк А. Абдулова: чітко окресленаформа, різкість і деяка незграбність характеру героя, прекрасна пластика,розум і неповторна лірична інтонація.
Зачас роботи в кіно актор знявся більш ніж в 120 фільмах. Особливе визнанняглядачів отримали такі його герої, як Мітя в мелодрамі П. Арсенова "З коханимине розлучайтеся В»(1979), Микита вВ« Карнавалі В»Т. Ліознової (1981), Робер здетектива А. Сурикової В«Шукайте жінкуВ» (1982), ліричний герой Іван зВ«ЧарівниківВ» (1982) та ін
Неабиякийдар дозволяє Олександру Абдулову з рівним успіхом виконувати різнопланові ролі,знімаючись у картинах різних жанрів і у різних режисерів. Він знімався вкомедіях: В«Формула любовіВ» (1984), В«Найчарівніша і найпривабливішаВ» (1985),В«АнекдотиВ» (1990); драмах - В«Бережи мене, мій талісман" (1986), В«Леді МакбетМценського повіту В»(1989),В« Над темною водою В»(1992),В« Тюремний романс В»(1993),В« Гріх.Історія пристрасті В»(1993); детективах та історичних фільмах:В« Таємниці мадам Вонг В»(1986), В«Десять негренятВ» (1987), В«ФілерВ» (1987), В«Гардемарини, вперед!В»(1987).
Цікавоі продуктивно А. Абдулов працював з режисером Віктором Сергєєвим - В«ГенійВ»(1991), В«Дивні чоловіки Семенової Катерини" (1992). Для одного з фільмівцього режисера - В«шизофреніяВ» (1997) - актор написав сценарій.
Помітнимподією у творчості А. Абдулова і російському кінематографі в цілому стало йогоспівпраця з режисером Сергієм Соловйовим (В«Чорна троянда - емблема печалі, червонатроянда - емблема кохання В»; 1989), а також участь у фільмах свого вчителя МаркаЗахарова. Марка Анатолійовича актор називає своїм другим батьком і В«винуватцемВ»того, чого він досяг у творчості.
Неабиякафізична форма дозволяла А. Абдулову практично у всіх своїх фільмахобходитися без дублерів. На одному з кінофестивалів він навіть отримав приз яккращий каскадер за трюк у фільмі В«Убити драконаВ» (1988).
Вкіноролях останніх років наочно відбилося духовне вдосконалення актора.Однією з найбільш значних ролей кінця XX століття в його виконанні став професорКаштанов у фільмі Ельдара Рязанова В«Тихі вириВ» (2000). У цьому образі А.Абдулову вдалося виявити і розкрити тонкість, ліризм і філософічність натурисвого героя, що ріднило його з персонажами чеховської драматургії.
В2000 році відбувся режисерський дебют А. Абдулова в ігровому кіно (раніше вінзняв напівдокументальний фільм В«Храм повинен залишитися храмомВ») - В«Бременськімузиканти і Кє В»- мюзикл за мотивами відомої казки. Цей фільм став одним знайдорожчих проектів вітчизняного кіно. Зйомки картини проходили якв Росії (Москві, Санкт-Петербурзі, Калмикії), так і в інших країнах:Азербайджані, Єгипті, ПАР і навіть на острові Балі. У процесі зйомок картинибули використані найсучасніші технології та методи роботи. Сам авторвважає свій фільм не традиційною, відомою всім казкою про звірів-музикантів,а, за його словами, розповіддю про бродячих акторів, в якому відбилася у томучислі і доля самого Олександра Абдулова, що поїхав у юності з далекоїФергани В«завойовуватиВ» Москву. Режисер стверджує, що йому вдалося зняти фільмтільки за допомогою його численних друзів. Це стосується і фінансової сторони:на фільм не було витрачено жодної копійки державних грошей. Сам автор зіграв всвоєму фільмі Блазня, від імені якого ведеться розповідь. Решту персонажівграють найпопулярніші актори кіно - ціле сузір'я, еліта російськогокінематографа. Фінал фільму, коли Бременські музиканти з'являються на екрані вкостюмах В«Клубу самотніх сердець сержанта ПеппераВ» і відлітають на В«Жовтоїпідводному човні В», А. Абдулов вважає данню своєї любові доВ« ...
