Г. Аксьонова
Істориклітератури, археограф і палеограф, член Товариства любителів давньоруськоїписемності Ілля Олександрович Шляпкін (1858-1918) дуже пишався тим, що він- Простий селянин, син кріпака - став дійсним статськимрадником, ординарним професором Санкт-Петербурзького і почесним професоромХарківського і Саратовського університетів.
Віннародився 9 травня 1858 року в селі Олександрівка Белоостровской волостіПетербурзької губернії. Його батько на той час працював на паперовій фабриціКайданова. З п'ятирічного віку Ілля Олександрович виховувався у дядька -дрібного чиновника Державного банку. Закінчивши в 1877 році гімназію, юнаквступив до Петербурзького університету на історико-філологічний факультет, депроходив курс під керівництвом професора О. Ф. Міллера. У роки навчання він ставодним із засновників студентського науково-літературного товариства, спочаткузадуманого В«для боротьби з політичними заворушеннями в університетіВ» підгаслом В«Православ'я, самодержавство, народністьВ» 1. Лекції І. І. Срезневського,А. Н. Веселовського, В. Ягича, В. Г. Васильєвського, О. Ф. Міллера визначилинапрямок і коло інтересів Шляпкіна. Ще студентом він створив свою В«першувчений роботу В»-В» Опис рукописів і книг музею Археологічної комісії приПсковському губернському статистичному комітеті В»(1880). За нею В«пішов рядінших: Синодик Псковського Спасо-Мірожского монастиря, Хожение ігуменаДанила В»2.
В1880 відразу після закінчення університету почалася викладацька робота:вчителем в родині графа С. Д. Шереметєва, в Миколаївському кадетському корпусі,Олександрівському ліцеї, жіночих гімназіях ... Завдяки С. Д. Шереметєва,який займав пост голови Товариства любителів древньої писемності, ІлляОлександрович їздив по російських містах, вивчаючи пам'ятки історії, набуваючистаровинні книги та твори мистецтва. З одного такого подорожі,В«Початого для розвідки нових матеріалів до біографії та літературноїдіяльності святого Дмитра Ростовського В», він, по суті, привіз свою майбутнюмагістерську дисертацію про цього видатного діяча Російської ПравославноїЦеркві3. Рада університету, високо оцінивши роботу В«кандидата Іллі ШляпкінаВ», з1884 по 1886 рік виплачував йому стипендію в розмірі 600 рублей4. У 1891 роцідисертація В«Святий Дмитро Ростовський і його часВ» була захищена.
Читаннялекцій з історії російської літератури у званні приват-доцента кафедри історіїросійської словесності почалося в 1888 році, але відбувалося епізодично,оскільки більшу частину часу Ілля Олександрович проводив у відрядженнях,вивчаючи і збираючи давні і сучасні пам'ятники писемності. У 1901 роціШляпкін обирається професором Петербурзького університету. Там він був В«однієюз найбільш колоритних особистостей. (...) Найбільший знавець давньоруськоїписемності і літератури, російських повістей, сказань, літописів, народнихпісень, - він зумів захопити своїм предметом не одне покоління студентів, полонсвоїми величезними пізнаннями, рідкісним красномовством і справжнім науковим ентузіазмом.Шляпкін розповідав про давно минулі епохи, але такою мовою, як ніби цебула пекуча сучасність. Він відтворював на пам'ять цілі сторінки з древніхі самих рідкісних письмових джерел. Деякі з цих рукописів тоді щене публікувалися і були виявлені самим Шляпкіним небудь у надрахЮр'ївського монастиря. Широкими мазками Шляпкін малював перед нами історичнікартини. Він знав особливості костюмів і взуття різних епох, а потім любив іншийраз кепкувати з авторами історичних романів, знаходячи у них багато помилок інеточностей. У красномовстві Шляпкін не знав собі рівних. Воно спиралося нагрунтовний і глибокий аналіз першоджерел, чудове знанняпалеографії, найменших особливостей почерків древніх переписувачів, на винятковузагальну обізнаність у питаннях філологічної науки.
Шляпкінвідразу захоплював величезну аудиторію і тримав її в руках всі дві години лекції. Аслухачів у нього бувало не менше двохсот-трьохсот осіб. Для лекцій прорукописах XV-XVI століть - явище цілком виняткове. Він воістинунагадував мага і чарівника. Його чудотворне дотик знімало курнийпокрив з далекого минулого. До всього цього він любив жарт і сам вмів жартувати.Недарма Шляпкіна цінував Олександр Блок, який надіслав йому велике і відчутетелеграфне привітання з нагоди тридцятирічної наукової діяльності. АндрійБілий в своїх спогадах розповідав, що Олександр Блок був учнемШляпкіна. Блок, як ніхто інший вмів відчувати і розуміти далеке минуленашої батьківщини, російський дух, російську старовину, як мені думається, багато в чому зобов'язанийбув І. А. Шляпкін.
Накафедрі Ілля Олександрович виглядав монументально: величезний живіт, затягнутий усиній формений мундир з золотими гудзиками. На грудях емалевий в золоті значокмагістра. Велика голова у Кудерк і колечках, золоті окуляри, за якимисвітилися розумні очі. Прекрасна російська мова, якою Шляпкін володівмайстерно. Йде Ілля Олександрович по коридору, як богатир Ілля Муромець, а заним дрібочуть, ледве встигають курчата-студенти В»5.
Науковіінтереси магістра, а потім професора І. А. Шляпкіна лежали в областіслов'яно-руської літератури, палеографії, епіграфіки та археографії. Серйознимйого внеском у цю область стала публікація в 1882 році слов'янського текстуВ«ШестодневаВ» Георгія Пізіда. До цих пір велике значення мають роботи ІлліОлександровича, пов'язані з виданням Слов Данила Заточника, Повісті про ВасиляЗлатовласого, Романа про Парижі та Відні, дослідження про життя і працях святителяДимитрія Ростовського, про театр царівни Наталії Олексіївни та інші. Вінбрав участь у діяльності Православного Палестинської суспільства; як археографвивчив і описав рукописи сараєвської старосербской Михайло-Архангельської церкви,Чорногорської митрополії, Вологодської семінаріі6.
З1903 І. А. Шляпкін читав лекції з В«Речовий палеографіїВ» (епіграфіка) вПетербурзькому археологічному інституті. Курс цих лекцій, записаних на слух,неодноразово видавався студентамі7 і став етапним у розвитку палеографії якспеціальної історико-філологічної дисципліни, оскільки автор розширив об'єктїї дослідження, віднісши сюди написи на В«речовихВ» пам'ятниках. На думку Л. П.Жуковської, (найбільш цінним і порівняно великою розділом [курсу] єВ«Огляд абетки речових написів і зв'язку з азбукою писемних пам'ятокВ» 8.
Вченийрозділив палеографії на три напрямки:
-палеографія написів на всіляких предметах;
-палеографія виключно рукописів;
-палеографія шрифтів.
Зтаким поділом, що відображає специфіку розвитку графіки листи в залежності відйого матеріалу і знарядь, неможливо не погодитися.
Однимз найважливіших навчально-наукових посібників з палеографії був визнаний підготовленийІ. А. Шляпкіним альбом В«Зразки вязиВ» 9.
Глибокезнання давньоруської писемності та книжкової традиції дозволили Іллі Олександровичузробити цілий ряд цікавих відкриттів. Наприклад, наступне (1911): В«УПам'ятниках стародавньої писемності ОЛДП за 1886 р. Надруковано (...) архімандритомЛеонідом (Кавеліним) В«Послання до невідомого проти Лютор - творінняПарфенія Уродівого В». При ближчому знайомстві з ним я побачив, що це не щоінше, як відповідь Царя Івана Васильовича Грозного Яну Рокіте. Парфенію Уродівомуналежить ще В«Канон св. архангелу Михаїлу, грізному воєводі (...) В«, що вжевідзначив архімандрит Леонід. (...) Звідси можна зробити висновок, що ПарфенійУродівий - псевдонім Івана Грозного. Належність царя канону св. арх.Михайлу буде відповідати авторству Грозного в посланні-молитві до мощівМихайла Чернігівського і боярина Федора і в стихирах Володимирської ікони БожоїМатері, св. Петру митрополиту і Данилові Переяславському (...), вже безсумнівнойому належать В».
І.А. Шляпкін вказав на існування В«Тропар Царя Івана преподобному МикитіСтовпника Переяславського В», що зберігся на завісі, вишитій царицею Анастасією,констатував що мав місце в 1548 році факт звернення самодержця до митрополитаМакарію з пропозицією встановити загальну поминання всіх ...
