В. Лопатин
В1821 молодий Олександр Пушкін написав викривальні замітки про царюванняКатерини. Згадавши її фаворитів, В«приречених презирства потомстваВ», він зробиводин виняток: В«Ім'я дивного Потьомкіна буде відзначено рукою історії, (...)йому зобов'язані ми Чорним морем В».
ВXIX столітті російським історикам довелося чимало попрацювати для того, щобпідтвердити право Катерини II іменуватися Великої. З Потьомкіним виявилосяінакше. За життя князя Таврійського і особливо після його смерті домашнінедоброхоти і супротивники Росії вигадували про нього всілякі небилиці.Геніального співправителя імператриці звинувачували, наприклад, в розтраті мільйонів,відпущених на будівництво нових міст і Чорноморського флоту. АВ«Потьомкінські селаВ»? Тим часом сьогодні в цих В«селахВ» (серед нихКатеринослав, Херсон, Миколаїв, Севастополь, Сімферополь, Кременчук) живуть ітрудяться мільйони людей, створений же Потьомкіним Чорноморський флот ще в ходіросійсько-турецької війни 1787-1791 років покрив себе невмирущою славою.
Ниніім'я засновника Новоросії зайняло гідне місце в нашій історії. У 2003 році вселі Чижев на Смоленщині встановили валун з пам'ятним написом про те, що тутнародився Потьомкін. У Херсоні бронзова фігура князя Таврійського повернулася насвій п'єдестал, з якого її скинули в 1921 році. Життя і діяльності Г. А.Потьомкіна присвячено чотири дисертації; тільки в останні сім років про ньогонаписано кілька значних за обсягом кніг1. Так було не завжди.
Всерпні 1970 року в Москві проходив XIII Міжнародний конгрес історичнихнаук. На одному із засідань слово надали професору Сорбонни Костянтинуде Грюнвальду. До великого здивування слухачів цей підтягнутий сивий панвиголосив на прекрасному російською мовою наступне: В«У нашій російської історії до цьогодень немає біографії такого видатного державного діяча Росії, якСвітлий князь Григорій Олександрович Потьомкін-Таврійський! В»Вихований насуворовської літературі, я був вражений: називати видатним державнимдіячем людини, яка під час війни намагався вигнати з діючої арміїїї кращого бойового генерала? Виступ Костянтина КостянтиновичаГрюнвальда, вихованця Петроградського імператорського університету, змусило меневсерйоз зайнятися князем Таврійським. Закінчивши в 1979 році рукопис В«Потьомкін іСуворов В», я міг з упевненістю стверджувати: всі розповіді про гоніння Ясновельможногона Суворова є вимислом2. Книга змогла побачити світ лише післяперестройкі2, хоча прорив у популяризації Потьомкіна відбувся ще на початку1980-х років.
ВалентинПікуль в романі В«ФаворитВ», виданому мільйонними тиражами, показав, як у бурхливомуморе великої європейської політики Катерина і Потьомкін вміло провели російськадержавний корабель до мети: Росія стала чорноморської державою, потужнодвинула вперед справу заселення і господарського освоєння Причорноморських степів.Цей творчий подвиг народу очолив князь Таврійський.
Алероман містить безліч помилок. Їх можна пояснити відсутністю повної тадостовірної біографії сподвижника Катерини Великої. Про те, якими вигадкамиоточена його життя, свідчить скромна робота молодого історика К. А.Писаренко, уточнивши обставини весілля батьків Потемкіна3. Про нихвперше повідав відомий збирач старожитностей Павло Федорович Карабанов(1766-1851), рукопис якого під назвою В«Фамільні звістки про князяПотьомкіна В»була опублікована в 1872 році. В«Батько Ясновельможного, смоленськийпоміщик, відставний підполковник Олександр Васильович, був людина оригінальна,- Писав Карабанов. - У похилого вже літах, живучи в Пензенському своєму маєтку,(...) Ненавмисно побачивши овдовілу, бездітну красуню Дарину ВасилівнуСкуратову, по батькові Кондирева, неподалік жила у чоловікових рідних, (...)спокусився нею і, оголосивши себе вдови, почав свататися. Скоро після весіллямолода Потьомкіна, вже вагітна, дізналася, що вона обдурена і що першадружина проживання в смоленській селі; зажадавши побачення з законноюженою, найгіркішої сльозами довела її до співчуття, схилила відійти вмонастир. (...) Від сього шлюбу народжені чотири дочки. (...) Нарешті в1739 народився чудовий князь Таврійський, який був від батька нелюбим і навітьпідозрюємо за побаченого. Олександр Васильович у двоюрідного брата ГригоріяМатвійовича Козловському, камер-колегії президенті, мав не тільки що щирогородича, але й сильного покровителя, особливо ж у справах тяжебним. МолодийПотьомкін, наречений ім'ям цього дядька, був його хрещеником і на прохання матеріузятий на виховання на п'ятому році від народження В»4.
Історикиі літератори поставилися до відомостей Карабанова з повною довірою. А. М. Ловягін,автор статті про князя Таврійському, розміщеної у 1905 році в Російськомубіографічному словнику, оповідає про важке і примхливий характер батькаПотьомкіна, про страждання матері. Він згадав і дядька Григорія Матвійовича,що взяв маленького Григорія на воспітаніе5. Через сімдесят з гаком роківВалентин Пікуль зобразив Олександра Васильовича якимось звіром, готовим вбитиновонародженого сина.
Міжтим В«Фамільні звістки ...В» містять ряд явних протиріч. По-друге,Григорій Матвійович Козловський звався Кисловського - помилка абсолютно незрозуміла,адже Карабанов припадав (по матері) онуком Григорію Матвійовичу. Можливо,прізвище спотворили публікатори, але помилка вкоренилася в літературі. І, нарешті,найважливіше: автори, які писали про Потьомкіна до появи В«Фамільнийзвісток ... В», про Кисловському мовчать.
Першимросійським біографом князя Таврійського став його близький співробітник Лука ІвановичСічкар, чию рукопис ще в 1794 році схвалила цензура. В силу різних причинрукопис двісті років пролежала в архіві і лише нещодавно опублікована мною. Такось, Січкар стверджував, що В«мати світлого князя сталася з костромськийпрізвища Кафтиревих В». Розповівши про навчання Потьомкіна в Московському університеті,Лука Іванович зауважує: В«При сем разі не можна також пройти мовчанням, щорізними способами, до освіти служили, Млада Потьомкін багато зобов'язанийлюдинолюбним піклуванням прізвища Загрязскіх В»6. Йому вторить племінник Г. А.Потьомкіна Олександр Миколайович Самойлов: В«Про перші літах ГригоріяОлександровича оголошую, що оні провів він у домі батьківському, за звичаємдворян навчаючись вдома; потім для кращого освіти спочатку відвезений був уМоскву до свояки матері його генерал-порутчіку Олександру АртемійовичуЗагряжська В»7. Самойлов йшов по життю рука об руку зі своїм великим дядьком, знавсімейні таємниці. Але Карабанов, ні словом не обмовившись про Загряжська, додавще одну історію і розповів про інший дядькові маленького Григорія - СергіяДмитровича Потьомкіна: той нібито підбив ревнивого батька хлопчика подати проханняна розлучення з дружиною, відвернена все тим же Кисловського.
В«Отчогодіти Потьомкіна (Сергія Дмитровича. - В. Л.) Михайло і граф Павло Сергійовичвиведені в чини і збагачені Таврійським, а потомство Кисловського (в публікації- Козловського. - В. Л.) не отримало ні найменшого знака вдячності? В»-запитує Карабанов8. Відповідь дав ще в 1841 році військовий історик А. В. ВисКоватий,нічого не знав про В«Фамільний вістях ...В» У журналі В«Російський вісникВ»ВисКоватий помістив велику статтю «³домості про князя ПотьомкінаВ». В нійговорилося: В«Потьомкін ніколи не забував тих, яким був чимось зобов'язаний.Коли він навчався в Московському університеті, то був добре прийнятий в будинку багатогосвого однофамільця, який служив при Петрові Великому і зраненого секунд-майораСергія Дмитровича Потьомкіна. Заслужений старець не раз наділяв бідногостудента невеликими грошовими сумами для дріб'язкових витрат, і ГригорійОлександрович не забув цього. Згодом, коли счастие наблизило його дотрону, він постійно був покровителем синам Сергія Дмитровича (...) графуПавлу і Михайлом Сергійовичем В»9.
Відзначимоважливу подробицю: Карабанов назвав матір Потьомкіна уродженої Кондирева.ВисКоватий заявив, що вона походила з роду Кафтиревих. Готуючи в 1995 році довиданню листування Катери...
