EKP stat
Досвідкраїн з розвиненою ринковою економікою показує, що чим вищий рівеньіндустріального розвитку, тим всеосяжність і глибше стає регулюючевплив державного механізму на економіку в цілому і на промисловийкомплекс. Зрозуміло, що для цього потрібна стабільна і вивірена правовасистема.
Заоцінкою фахівців, у сфері правового регулювання в галузі промисловості унас нині діє більше 200 різних нормативних актів. Ці акти видавалисяна різних етапах реформ, тобто з'являлися тоді, коли необхідно було термінововирішити те чи інше питання, а тому були погано узгоджені між собою інерідко до цих пір суперечать один одному.
Ввітчизняної законодавчої практиці склався свій підхід до розробкизаконів конкретної галузевої спрямованості. Так, були підготовлені проектизаконів, що регулюють окремі аспекти промислової діяльності: В«Про нафту ігазі В»,В« Про вугіллі В»,В« Про використання атомної енергії В»,В« Про електроенергетику В»,В« Продержавне оборонне замовлення В»,В« Про поставки продукції; для федеральнихдержавних потреб В»,В« Про вільні економічні зони В»,В« Про концесійнихдоговорах В»,В« Про промислову безпеку В»та багато інших.
Ціпроекти розроблені різними відомствами, різнопланові і не зістиковано міжсобою. І головне - в своїй сукупності вони законодавчо не перекривають всюпромислову діяльність.
Невпорядкованістьправового регулювання, безсумнівно, створює додаткові складності вздійсненні промислової діяльності, перешкоджає поряд з іншимипричинами розвитку підприємницької активності, стримує можливийпромислове зростання.
Дляобгрунтування необхідних напрямків промислової політики можна звернутися донашому власному історичному досвіду і практиці зарубіжних держав. ВРосійської імперії до реформи 1864 року було більше 150 різнихузаконень, що регулюють окремі сторони діяльності фабрично-заводської іремісничій промисловості, перші з яких були видані ще в 1719 році. Наїх основі був створений єдиний кодифікований нормативний акт - Ст
атут пропромисловості 1887 року, нова редакція якого з'явилася в 1893 році. Статутскладався з трьох книг, 7 розділів, 30 глав і 528 статей і діяв дореволюції 1917 року. Він визначав види фабрично-заводської промисловості іремісничої діяльності, основи управління заводами, фабриками і мануфактурамиі контролю за їх діяльністю з боку держави, порядок заснуваннязаводів і фабрик, права та обов'язки їхніх власників, порядок наданняпільг і переваг власникам фабрик і заводів при здійсненні вигідноюдержаві промислової діяльності, порядок обліку зразків промисловоїпродукції, таврування товарів, а також правила провадження у справах про порушенняпромислових і ремісничих постанов. В окремих розділах містилися нормиспецифічних видів промислової діяльності: виробництві пороху, вибуховихречовин, золотих і срібних виробів, мінеральних масел, нафти та продуктів їїперегонки, а також норми трудового та пенсійного законодавства.
Крімтого, в Росії був прийнятий Гірський статут, який регулював діяльність гірничодобувнихпідприємств. Діяли й інші нормативні акти галузевого характеру.
Законодавствоіноземних держав, що регулює промислову діяльність, достатньорозвинене і обширно. У деяких країнах це один законодавчий акт, який спираєтьсяна нормативні акти меншої юридичної сили, в інших - системазаконодавчих актів, комплексно перекривають всю промислову діяльність.Так, іспанський закон про промисловості, прийнятий в липні 1992 року, закріпивпринцип вільного заснування промислового виробництва. Одночасно буввстановлено дозвільний порядок для окремих його видів, небезпечних длясуспільства. Закон сформулював цілі програм сприяння розвитку промисловості,визначив механізм державного впливу на цю сферу. У законіврегульовані загальні питання промислової безпеки та якості випущеноїпродукції. Спеціальний розділ присвячений промислової статистикою та інформації.Встановлені санкції за порушення закону, порядок їх застосування та повноваженнявідповідних органів.
ВСША і Німеччині діють по кілька десятків законодавчих актів, що регламентуютьяк загальні питання промислової діяльності, так і приватні проблеми окремихгалузей: атомної, військової, гірничодобувної.
Такимчином, державна промислова політика має, виходячи з вищесказаного,регулювати всі сторони промислової діяльності, незалежно від формвласності, галузей промисловості і категорій промислових виробництв, щоми і спостерігаємо в країнах з розвиненою економічною структурою і промисловістю,зокрема.
Грунтуючисьна цьому, шляхом прийняття відповідних законодавчих актів в Росії повиннабути створена стабільна юридична база для послідовного іцілеспрямованого розвитку нормативного регулювання зазначеної сфери. Цедозволить уникнути прийняття суперечливих, дублюючих і взаємовиключних одиндруга актів. Правове регламентування окремих галузей промисловості абовидів промислової діяльності, що мають свою особливу специфіку, може при цьомуздійснюватися спеціальним законодавством.
ЛедьЧи не найголовнішою рисою державної промислової політики повинна бутисистема державного впливу на промисловість в умовах пануванняринкових відносин. При цьому необхідно окреслити допустимі межівтручання держави та її органів у промислову діяльність, дативичерпний перелік методів державного впливу на неї. У ційзв'язку представляється принципово важливим закріплення основних цілей, принципів,напрямків та механізму реалізації державної промислової політики, у томучислі і через державні цільові програми; слід конкретизуватифункції, права та обов'язки федеральних державних органів, органіввлади суб'єктів Федерації та органів місцевого самоврядування стосовно досфері промислової діяльності.
Дляреалізації розробленої політики доцільно створити і завершену системуорганів з регулювання промислової діяльності на місцях. У багатьохрегіонах вже існують департаменти і комітети по промисловості, якімогли б діяти за принципом подвійного підпорядкування.
Якщоговорити про систему заходів контролю, то перш за все необхідно упорядкуватиліцензування промислової діяльності.
Державаповинна гарантувати доступ до промислової інформації зацікавленим особам таправо на її придбання, а також право громадян і громадських об'єднань наотримання повної і достовірної інформації про види і ступеня небезпекипромислових виробництв, наслідки можливих аварій і правилах поведінкипри них. Цьому праву повинна відповідати обов'язок власника абоадміністрації промислового підприємства надати необхідну інформацію.
Крімчисто юридичних аспектів, здебільшого регламентують промислову діяльність,державна промислова політика передбачає вироблення стратегічнихнапрямків розвитку промисловості, пріоритетних цілей такого розвитку істимулювання їх реалізації.
Природно,опрацювання цих пріоритетних напрямків повинна бути виконана в повномуВідповідно до тенденцією руху сучасної епохи до наукомісткого способувиробництва, визначної комп'ютеризованими робочими місцями, технологіямиі продуктивними силами в цілому. Виходячи з цього, стратегічно промисловаполітика Росії повинна бути спрямована на послідовне і поетапнеформування в країні підприємств і галузей високих і наукомістких технологій, що забезпечуютьвиробництво конкурентоспроможної продукції, інтегрованого на взаємовигіднихкоопераційних і партнерських засадах з усіма регіонами Росії, країнами СНД ідалекого зарубіжжя.
Длявиходу на конкурентоспроможний рівень виробництва необхідно стимулюватионовлення або технологічне переозброєння виробництва, підготовку таперепідготовку значної частини управлінського персоналу, кадрів робітниківнових спеціальностей і професій, формування та реалізацію заходів щодо розвиткувиробничої, соціальної та ринкової інфраструктури.
Конкурентніпереваги науково-виробничого потенціалу Росії можна максимальновикористовувати для послідовного імпортозаміщення та розширення експортупродукції обробних галузей індустрії
Найважливішимаспектом промисл...
