А).Головну роль в забезпеченні населення Землі продовольством, а деяких галузейпромисловості сировиною завжди відігравало і продовжує відігравати рослинництво(Землеробство). У рослинництві ж перше місце за значенням належитьзерновим культурам, які поширені фактично по всій земледельческиосвоєної території планети і використовуються і для харчування людей, і в якостікорма для домашніх тварин (приблизно 55% зернових вживають в їжу і 45%використовують як фуражне зерно). До числа зернових культур відносяться пшениця,рис, кукурудза (маїс), ячмінь, жито, овес, сорго, просо, не кажучи про деякімісцевих культурах. Характеристика сучасного світового зернового господарствавключає в себе чотири складові частини: 1) посівні площі; 2) валовий збір;3) міжнародну торгівлю; 4) споживання.
Б).Посівна площа під зерновими культурами нині становить приблизно 650 млн га,тобто 45% всіх оброблюваних площ. В окремих країнах ця частказначно більше. Наприклад, в Росії, Великобританії, у Франції, в Італії,США зернові займають від 50 до 60% всіх посівних площ; в Польщі, Угорщині,Румунії - від 60 до 65, у ФРН - близько 70, у В'єтнамі - 80, а в Японії - більше90%.
В).Найбільші посівні площі займають три головні зернові культури: пшениця(215 млн га), рис (155 млн) і кукурудза (140 млн га). Відповідно і частка їх упосівах зернових найбільша.
Ніодна інша сільськогосподарська культура не поширена в світі так самошироко, як пшениця. Величезний північний пшеничний пояс Землі простягається потериторії Північної Америки, зарубіжної Європи, колишнього СРСР, Південно-Західної,Південної і Східної Азії. У його межах посіви пшениці особливо великі в Росії,Китаї, США, Канаді, Казахстані, Україні. Південний пшеничний пояс складається з трьохокремих ареалів - в Аргентині, Південній Африці та Австралії. Не дивно, щозбір урожаю на світовому пшеничному полі відбувається практично цілий рік (рис.92).
Головнаособл
ивість поширення посівів рису полягає в їх тяжінні до районів змусонним кліматом. Саме тому вони зосереджені передусім у Східній,Південно-Східної та Південної Азії; найбільш великі площі під рисом в Індії, Китаї,Індонезії. Другий урожай тут зазвичай отримують в сухий сезон при штучномузрошенні. Що стосується посівів кукурудзи, то вони територіально майже збігаютьсяз посівами пшениці, приєднуючись до північному і південному пшеничним поясам.
Валовийзбір зернових культур тривалий час зростав досить повільними темпами.Так, в 1900 р. він склав 500 млн т, в 1920 р. - 600 млн, в 1940 р. - 700 млн т. Але в другій половині ХХ ст. темпи зростання виробництва зернових значнозросли - насамперед під впливом В«зеленої революціїВ». Однак у 1990-х рр..,світовий збір зернових фактично перестав рости. Відповідно і виробництвозерна з розрахунку на душу населення в 1990-х рр.. зменшилася з майже 400 кг до трохи більше 330 кг.
Почалискорочуватися площі під зерновими, запаси зерна на складах. Мабуть, цесвідчить про вичерпання резервів В«зеленої революціїВ». Позначилися і дужепосушливі роки, наприклад 1995 рік. У всякому разі, у середині 1990-х рр.. світвиявився перед реальним дефіцитом зерна. Але на початку XXI ст. світовевиробництво зерна знову помітно зросла.
Структуравалового збору зернових за останній час великих змін не зазнала:загальне виробництво трьох головних культур і раніше розрізняється не дужесильно. Наприклад, в 2005 р. світовий валовий збір пшениці склав 630 млн т,рису - 610 млн, а кукурудзи - 725 млн т. А ось співвідношення Півночі і Півдня всвітовому зборі зернових стало поступово змінюватися у бік збільшення часткиПівдня, яка вже досягла 60%. Ця зміна пов'язана з відмінностями в темпахзростання: так, в 70-80-х рр.. XX в. виробництво зернових в країнах Півдня виросло в1, 5 рази, а в країнах Півночі - в 1, 3 рази. У свою чергу, це призвело додеякого перерозподілу місць серед провідних В«зерновихВ» країн світу.
45% Всього світового збору зернових припадає на три країни - Китай, США та Індії.
Якщорозглядати під цим же кутом зору валові збори трьох головних зерновихкультур, то апріорі можна припустити, що відмінності між В«пшеничнимиВ» іВ«КукурудзянимиВ» країнами, з одного боку, і В«рисовимиВ», з іншого, повинні бутинабагато більшими. Так воно і є насправді.
Першоїдесятці країн по збору пшениці представлені Європа, Азія, Північна Америка іАвстралія, а в першу десятку по рису входять тільки країни Азії та Бразилія. Щож стосується кукурудзи, то перевага двох країн (США - 240 млн т, Китай - 120 млнт) тут настільки великий, що решта країн - виробники кукурудзи простоне можуть йти з ними в порівняння.
Міжнароднаторгівля зерном має свої особливості. У 1970 р. на світовий ринок надійшло 80 млн т зернових, а в 1995 р. був досягнутий рівень в 205 млн т. У наступні роки цей показник піднявся до приблизно 270 млн т, а цеозначає, що в міжнародній купівлі-продажу зерна бере участь близько 12% йоговалового збору. В якості головних експортерів пшениці традиційно виступаютьСША, Канада, Австралія і Франція, кукурудзи - США і в меншій мірі Франція іАргентина, рису - Таїланд, США, Індія, Пакистан і В'єтнам. Але потрібно враховувати іте, що, на відміну від пшениці, на експорт надходить всього 2-3% від світовогозбору рису.
Головнимиімпортерами зерна, що закуповують щорічно від 1 млн т до 30 млн т, в 1990-х рр..були (у порядку убування): Японія, Росія, о. Тайвань, Республіка Корея, Китай,Єгипет, Бразилія, Іран, Індонезія, Пакистан, Бангладеш, Філіппіни, Алжир,Венесуела, Марокко, Куба та Саудівська Аравія. До них можна додати ще 110країн, які теж ввозять зерно, але в менших кількостях. При цьому вмаксимальної залежності від імпортного зерна, яке покриває більше 70%потреб цих країн, знаходяться Японія, Республіка Корея, о. Тайвань і Куба.У Єгипті, Алжирі, Саудівській Аравії така залежність становить 30-60%, вІрані - близько 30%.
Міжнароднаторгівля зерном впливає і на розміри внутрішнього споживання зерна. Самезавдяки їй склад головних країн - споживачів пшениці істотно відрізняєтьсявід складу країн, які її виробляють. А ось по відношенню до рису, якийнадходить на світовий ринок в невеликих кількостях, ці відмінності мало помітні.
Порядіз загальними розмірами споживання зерна тією чи іншою країною важливим показникомвважаються розміри такого споживання з розрахунку на душу населення. У цьомувідношенні особливо виділяються зерно-виробляють, але не настільки великі по населеннюКанада і Австралія, де споживання набагато перевищує 1000 кг. Незважаючи на значний експорт, дуже велике воно також в США і у Франції, а в більшостікраїн Західної Європи знаходиться на рівні 300-600 кг. Для країн, що розвиваються вцілому цей показник складає 250 кг, а в Африці - 150 кг.
Росіястабільно входить у першу п'ятірку країн по валовому збору зернових в цілому і позбору пшениці, яка займає більше половини всіх її посівних площ підзерновими (24 млн га з 43 млн га). Однак валові збори зернових в 1990-х рр..виявили дуже великі коливання: від 107 млн ​​т у 1992 р. до 48 млн т в 1998 р. У 2000 р. було зібрано 65 млн т зернових, у 2001 р. - 85 млн т, в 2006 р. - 78 млн т. Це пояснюється в першу чергу погодними, але також і деякимиіншими умовами. Тим не менше в останні роки країні вдалося в основномувирішити завдання самозабезпечення зерном. Якщо в 1980-х рр.. СРСР щорічно ввозив30-40 млн т зерна, то тепер ввезення становить 2-3 млн т. Поряд з цим Росіястала експортером зерна. Середньодушове виробництво зерна в Росії зменшиласяз 650-750 кг в 1990-1993 рр.. до 450-550 кг у 1994-1996 рр.., а в урожайному 2001 р. склало 520 кг.
Список літератури
Дляпідготовки даної роботи були використані матеріали з сайту referat.ru/
