Б.Н. Порфирьев
Диверсифікаціяекономіки і уразливість Росії до кризи. Наслідки глобальної економічноїкризи негативно позначилися на соціально-економічній ситуації практичновсіх країн світу, але в різній мірі. У Росії вони проявилися особливо болісно:за попередніми даними, в 2009 р. ВВП скоротився на 8, 5%, інвестиції восновний капітал - на 17, 6%, промислове виробництво - на 15, 4% 1. Оцінкиофіційного прогнозу Мінекономрозвитку Росії щодо зростання ВВП в період2010-2012 рр.. варіюють залежно від зміни цін на нафту: від 5, 2% (вцьому випадку істотне падіння економіки в 2009 р. не буде подолане) до помірковано оптимістичних 11, 2%, що означають незначний приріст (2, 2%)по відношенню до рівня 2008 р. [1]. Таким чином, середньорічні темпи зростання ВВПв 2008-2012 рр.. складуть, в кращому випадку, більш ніж скромні 0, 7%, щовідповідає стагнації або слабкому зростанню економіки. Ці цифри кореспондуютьз іншими прогнозними оцінками (зокрема, представленими у виступахА.Л. Кудріна і А.Н. Клепача на С.-Петербурзькому міжнародному економічномуфорумі в липні 2009 р.), що передбачають середньорічні темпи приросту ВВП у2010-2019 рр.. в межах від 0, 1 до 1, 3%. Нерівномірність наслідків кризичітко проявляється і всередині країни: як у галузевому, так і втериторіальному розрізі.
Причинипідвищеної вразливості Росії до кризи криються, по-перше, у сформованійструктурі економіки. Як підкреслювалося багатьма вітчизняними економістами(Наприклад [2 - 4]), на макрорівні для неї характерна низька ступіньдиверсифікації, що посилилася з кінця 1990-х років, орієнтація на експорт сировини, паливаі продуктів первинної переробки. На мезо-та мікроекономічному рівняхситуація набагато більш мозаїчна, але найсильніше від кризи страждаютьмономіста (їх понад 400), в яких переважає виробництво продукції ОПК, металургії,транспортного машинобудування. По-друге - в запізнюванні або нее
фективностізаходів регулювання кризи, що вживаються як на федеральному, так ірегіональному рівні, що визнає і сам уряд [5]. Очевидно існуєнеобхідність рішучої зміни сформованого стану справ, що в своючергу припускає переосмислення політики держави стосовно досоціально-економічному розвитку в цілому (зокрема, в його кризовій фазі) ідо обліку регіональної специфіки розвитку.
Управліннякризою або антикризове регулювання? Що стосується кризи, необхіднінове його розуміння і концепція управління кризою та відповідні їмінституційні інновації. В даний час в інтерпретації кризи іполітики у відношенні до нього абсолютно домінує мотив його чужорідністьсоціально-економічній системі - дуже схожий на той, що використовується вмедичній практиці: хвороба потрібно негайно усунути, використовуючи найбільшефективні, швидкодіючі засоби. При цьому забувається, що захворюваннявластиві живому організму, є частиною процесу його розвитку іпередумовою для зміцнення імунітету; ігнорується або недооцінюється те, щозгаданий спосіб лікування носить симптоматичний характер, супроводжуючисьчисленними побічними ефектами, деякі з яких більш шкідливі й небезпечні,ніж саме заболеваніе2.
Стосовнодо економічних криз російським дослідником А. А. Богдановим [7] впочатку 1920-х років вперше було доведено, що кризи є органічноючастиною процесу економічного розвитку, його фазою; кризи мають якВ«Диз'юнктивнийВ» (дестабілізуючий, що розщеплює), так і В«кон'юнктивнийВ»(Інтегруючий) характер. Пізніше, в 1939 р., в своєму класичному дослідженні В«Ділові циклиВ» [8] видатний економіст Й. Шумпетер підкреслювавбезперспективність зусиль придушити або знищити криза. Він писав про те, щобагато економістів, уподібнюючи цикл (і криза) гланди хворої дитини, видалившиякі можна уникнути його майбутніх хвороб, вважають за необхідне усунутикризи, використовуючи регулювання. Й. Шумпетер рішуче заперечував: цикл - немигдалини; це биття людського серця, яке відображає всі істотніпроцеси в організмі, В«сутність організмуВ» ([9]). Багато пізніше до цих же висновківу відношенні соціально-політичних криз прийшли західні політологи (див.наприклад [10, 11]).
Такерозуміння кризи максимально наближає його до універсальної енциклопедичноїінтерпретації як переломного стану (В«рішуча пора перехідногостану В»абоВ« поворотний пункт, рішучий момент або фаза розвитку, важкічаси, хід яких визначить, настануть чи ні можливі поганінаслідки В»). Крім того, в такому трактуванні криза розглядається як процес,динаміка якого, хоча й тісно пов'язана із загальною динамікою розвитку, але має ісвої відмінності.
ТомуВ«БоротисьВ» із кризою все одно, що боротися з поганою погодою або небезпечнимприродним явищем (землетрусом, повінню). Мова повинна йти не про боротьбу,а про управління кризою. Воно включає: (а) достовірну оцінку ризиків іпрогнозування наслідків прийнятих рішень щодосоціально-економічної політики; (б) розробку і реалізацію ефективних заходівзниження цих ризиків; (в) планування та здійснення заходів реагування нарецесію, включаючи адаптацію економіки до швидко і суттєво змінюється вумовах кризи обстановці. У такій інтерпретації кризи сама рецесіяє наслідком обмеженої ефективності політики і конкретних заходівзниження ризиків на докризової фазі внаслідок як об'єктивних причин(Принципова неможливість зведення всіх ризиків до нуля), так і суб'єктивнихфакторів (прорахунків у прийнятті та реалізації економічних рішень). Такимчином, з точки зору теорії ризику, криза взагалі і рецесія зокремаможуть розглядатися як прояв (результат дії) залишкового ризику, неустранімим на докризової фазі через вищезгаданих обмежень.
Впропонованому концептуальному підході політика щодо кризи невичерпується антикризовими заходами, вона представляє собою процес, який, крімвласне реагування на кризову ситуацію, включає також фазипередкризового та посткризового регулювання, перелічені вище в пунктах (а)- (В). Ці фази управління повинні бути інтегровані в концепцію і стратегіюдовгострокового соціально-економічного розвитку країни, галузеві тарегіональні стратегії, а також програми розвитку і сполучені з програмамизаходів з реагування на кризові (надзвичайні) ситуації. Відповідніновели повинні бути внесені і закріплені нормативно у федеральному ірегіональному законодавстві.
Згаданавище концепція управління кризою (докладніше див [12; 13]) означає, що підглаву кута ставиться здатність економіки і суспільства в цілому, його політичнихлідерів забезпечити сталий розвиток (як з точки зору зниження уразливості,так і посткризового виходу на новий, більш стійкий рівень), а не тількиефективне реагування на спад: Останнім необхідно, але недостатньо. Ціцілі досягаються завдяки двом сполученим напрямкам економічноїполітики: по-перше, диверсифікації економіки, по-друге, антикризовомурегулювання економічного розвитку (в широкому сенсі, включаючи управлінняризиками), що забезпечує стійкість розвитку і зниження уразливості до факторівкризи. При цьому ми згодні з точкою зору академіка В.В. Івантеращодо того, що прогрес в галузі диверсифікації економіки, по крайнеймірою в Росії, є важливим критерієм оцінки успішності і часу виходу їїз кризи [14]. Представляється, що зазначена вище особлива хворобливістьнаслідків поточної економічної кризи в Росії обумовлена ​​сукупністюпроблем, що відносяться до обох напрямках; тоді як висока вразливість докризі розвинених країн пов'язана, головним чином, з проблемами другого ззазначених напрямів економічної політики.
Коригуванняантикризових програм та економічний розвиток: фактор інновацій. Для Росіїз вищесказаного випливає необхідність суттєвої корекції програмиантикризових заходів, в тому числі її ув'язки із концепцією і стратегіямидовгострокового соціально-економічного розвитку країни та її регіонів, першвсього з інноваційним розвитком - головним механізмом диверсифікаціївітчизняної економікі3. Крім об'єктивних причин, зумовлених сучаснимїї станом (див., наприклад, [16]), цього вимагають і міжнароднізобов'язання Росії, зокрема, прийняті в ході саміту В«великої вісімкиВ»в липні 2009 р....
