Лобанова Л. П.
Мислителі Просвітництва бачили своє завдання у звільненні філософії від вихідних упереджень, які мають своє походження в догматиці, традиції та історії. В В«Критиці чистого розумуВ» Кант сформулював умови досягнення знання шляхом застосування трансцендентального методу. При цьому він підкреслював, що досвід як такий має певні межі, як і суб'єктивні судження, апріорні структури яких він прагнув виявити. Зі своїх основоположних міркувань він виключив, однак, питання про функції мови та її ролі в мисленні. Саме ця обставина Гаман вважав слабким місцем критичної філософії Канта і виступив з її критикою. Ця полеміка представлена ​​в працях Гамана короткими статтями, фрагментами та нотатками афористичною забарвлення і залишається маловідомою не тільки в вітчизняній науці, а й за кордоном, хоча в Останнім часом вона придбала нову актуальність і викликає підвищений інтерес. З цих робіт можна зрозуміти погляди Гамана на відношення мови і мислення.
Вкрай різку, навіть уїдливу критику Канта містить фрагмент його твори В«Метакрітіка пуризму чистого розумуВ», яке залишилося незавершеним і не публікувалося за життя Гамана. Через шість тижнів після початку роботи над цим текстом Гаман визнається Гердеру, що задум йому В«не вдавсяВ», хоча незабаром в листі Якобі від 14 листопада 1784 р. він, вже набагато більш оптимістично оцінюючи перспективи своєї В«МетакрітікіВ», пише: В«[вона] ще, можливо, вийде краще, ніж дурне початок, про який я по простоті повідомляв нашому доброму одному Гердеру В»[Hamann, 1868, 16]. Невдалий початок цієї праці було пов'язано як раз з розглядом відносини мови і мислення, про що Гаман і повідомляв Гердеру в листі від 6 серпня 1784: В«Цю кістку гризу я і буду гризти її до упаду. Для мене все ще перебуває тьма над цією глибиною, все ще чекаю я апокаліптичного ангела з ключем від цієї безодні В»[Hamann, 1825, 151-152].
<p> І все ж йому вдалося заглянути в цю глибину: 30 квітня 1787р., за 170 років до виходу в світ твори Хайдеггера В«На шляху до мовиВ» Гаман написав з Кенігсберга Якобі: В«Що на твоїй мові буття, я волів би називати словомВ» [Hamann, 1819, 357].
Філософську думка Просвітництва він доводить у своїй В«МетакрітікеВ» до абсурду, показуючи, що подвійне очищення розуму, спочатку від традиції, а потім і від усякого емпіричного об'єкта, можна буде вважати завершеним тільки в тому випадку, якщо він врешті-решт буде очищений від мови, оскільки тільки тоді він буде вільний від усяких передумов і упереджень. В«Перше очищення філософії, - пише він, - складалося адже в частково недопонятости, почасти невдалу спробу зробити розум незалежним від усякого перекази, традиції і віри в них. Друге очищення ще більш трансцендентно і має своєю метою не більше і не менше, ніж незалежність від досвіду і його повсякденному індукції. <...> Третій, найвищий і як би емпіричний пуризм стосується ще й мови, єдиного, першого і останнього Органон і критерію розуму без жодної іншої вірчої грамоти в вигляді перекази і звичаю В»[Hamann, 1825, 6]. Але в такому разі, вважає Гаман, і самого розуму не буде. Цей висновок, зроблений в антікартезіанском дусі, мав своєю метою показати неможливість і безглуздість постулату про свободу від всяких передумов і упереджень.
В відміну від инструменталистского погляду на мову Гаман підкреслює, що оскільки мова надзвичайно тісно пов'язаний з історією, він володіє трансцендентальної функцією, лише завдяки якій розум стає взагалі можливим. Мова для Гамана - В«лоноВ» (uterus), В«Богородиця (Deipara) нашого розумуВ» [Hamann, 1824, 39]. Це він пише в невеликій роботі 1780 В«Два жартівливих досвіду про новітній німецькій літературіВ» і тут же абсолютно однозначно визначає роль мови: В«Без мови у нас не було б розуму, без розуму не було б релігії, а без цих трьох важливих складових частин нашої природи не було б ні духу, ні уз суспільства В»[Hamann, 1824, 25]. А в листі Якобі від 25 жовтня 1785г. підкреслює цю думку з новою глибиною: В«Мова є матір'ю розуму і одкровення, їх альфа і омега. Він є двосічний меч для всякої істини і брехні В»[Hamann, 1819, 90].
Різко критикуючи раціоналістів Просвітництва за вихідну передумову про незалежність розуму, Гаман підкреслює, що сама ця думка має історичні передумови та обумовленості. Він прагне показати, що мова, що вживається філософією, є не просто підручним нейтральним інструментом. Мова сам по собі є одне з умов самої можливості понятійного мислення. Односторонній погляд на мову, згідно якому він є просто засобом вираження думок, заснований на припущенні, що мислення не залежить від говоріння і передує говорінню. Гаман відкидає такий погляд, пропонуючи своє розуміння, згідно з яким, говоріння - Це переклад думок у слова, речей в імена, образів в знаки, а розум є мову. Думка про те, що розум є мова, Гаман повторює при всякій слушній випадку, а в уже згадуваному листі Гердеру від 6 серпня 1784 пише з посиланням на Демосфена (натякаючи на те, що страждає заїканням): В«Якби я навіть настільки ж красномовний, як Демосфен, я все ж повинен був би тричі повторити лише одне єдине слово: розум є мова, логос В»[Hamann, 1825, 151].
Канта Гаман критикував, вважаючи його В«Критику чистого розумуВ» некритичної, оскільки вона розщеплює людське пізнання на різні здібності і сили. Заперечення Гамана проти такого підходу полягає в тому, що він може бути реалізований лише за умови відповідного об'єктивного погляду на сутність людини, на природу його розуму і на його чуттєвість. Але він вважає таку всеосяжну точку зору абсолютно недоступною і недосяжною, оскільки неможливо навіть охопити повністю всі упередження мислення, які кореняться в історії і традиції. Гаман твердо переконаний у тому, про що пізніше скаже Гумбольдт у своїй відомій формулюванні: В«Людина - це тільки людина за допомогою мови В»[Humboldt, 1963, 11]. Такий погляд поділяв також Гердер.
Гаман відкидає всяку раціоналістичну метафізику, оскільки вважає її, при строго аналітичному підході, нісенітницею, вченим нонсенсом, який виникає через зловживання мовою. Згідно критиці мови в В«МетакрітікеВ» Гамана, метафізика, на відміну від мови математики, наприклад, В«злочинно звертається з усіма словесними знаками і фігурами мови нашого емпіричного пізнання, доводячи їх до суцільних ієрогліфів і типів ідеальних відносин, а чесне прямодушність мови перетворює цим ученим безчинством в таке безглузде, текуче, непостійне, невизначений щось = х, що не залишається нічого крім свисту вітру, магічною гри тіней, в кращому випадку, як каже мудрий Гельвецій, - талісмана і вінка з троянд трансцендентальної марного віри в entia rationis (сутності, створені розумом. - Л.Л.), порожній труби її паролів В»[Hamann, 1825, 8].
Ключовим судженням про В«Критиці чистого розумуВ» можна вважати вислів Гамана в листі Якобі від 14 листопада 1784: В«Я задаюся не стільки питанням, що є розум, скільки питанням, що є мова! І тут я підозрюю причину всіх паралогізми і антиномій, у яких звинувачують розум; звідси виходить так, що слова приймаються за поняття, а поняття - за речі як такі. У словах і поняттях неможлива екзистенція, яка належить лише предметів і речей В»[Hamann, 1868, 15].
Як Гаман відмовляється розділяти людське пізнання на різні сили і здібності, так він відмовляється також відокремлювати мислення від мови. На це звертав особливу увагу Гете: В«Принцип, до якого зводяться всі висловлювання Гамана, зводиться до наступного: 'Що б людина не задумав зробити - в діях, в словах або як-небудь ще, - повинно виникати з об'єднання всіх сил; розрізнене - хибно 'В»[Гете, 1967, 433]. Критику чистого розуму він вважає нездійсненною, оскільки вона вимагає недосяжною нейтральної позиції за межами мислення і мови, якою воно керується. Тому для Гамана критика розуму повинна бути критикою мови. У В«МетакрітікеВ» він пише, що не тільки вся здатність мислення цілком покоїться на мові, але мова є також джерело непорозумін...
