Савельєва Наталія Михайлівна, кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного та підприємницького права ГОУ ВПО В«Самарський державний університетВ»
Термін В«ДиференціаціяВ» (від лат. В«DifferentiaВ», франц. В«DifferationВ» - В«відмінністьВ») розуміється в літературі як поділ, розчленування, розшарування цілого на різноманітні і різні частини, форми та ступені [1]. Сенс диференціації полягає в розчленуванні складного явища на прості елементи, що дозволяє більш глибоко розглядати той чи інший об'єкт [2].
Одне з таких непростих явищ - сім'я. Складність даного поняття полягає в тому, що воно має безліч вимірів, досліджуване під кутом зору різних наукових дисциплін. Сім'я може виступати в ролі формуючої людини середовища, особливого оточення, яке позначається на фізичному і душевному здоров'ї її членів. Тоді вона - об'єкт уваги філософії, психології, педагогіки. Вивчення сім'ї, її функцій з відтворення населення цікавить фахівців з демографії. Предметом вивчення соціології є закономірності розвитку і функціонування сім'ї в суспільстві. Сім'я - абсолютно самостійний об'єкт дослідження і з позицій права, коли в основу її визначення покладено юридичні критерії [3].
Як буде показано нижче, визначення сім'ї з правової точки також не відрізняється простотою. По-перше, сім'я розуміється по-різному фахівцями в області цивільного, житлового, пенсійного, сімейного та інших галузей законодавства. По-друге, і в літературі по окремих галузях права даються як широкі [4], так і більш вузькі за своїм змістом визначення сім'ї [5].
Предметом розгляду даної роботи стане диференціація прав користування житловим приміщенням власника в залежності від категорії громадян, а саме: членів сім'ї і колишніх членів сім'ї, на основі комплексного дослідження норм російського сімейного та житлового законодавства.
Право користування житловим приміщенням власника може виникати у різних учасників житлових правовідносин за різними підставами, наприклад: у наймача - по договором найму жилого приміщення, у ссудополучателя - на підставі договору безоплатного користування (ч. 2 ст. 30 ЖК РФ), у відказоодержувача - в силу заповідального відмови (ст. 33 ЖК РФ), у громадянина, який проживає в житловому приміщенні, на підставі договору довічного утримання з коштом - у силу даного договору (ст. 34 ЖК РФ). Право користування може бути надано власником житлового приміщення також членам його сім'ї (ч.1, 2 ст. 31 ЖК РФ).
Питання про виникнення і припинення даного права у останньої категорії громадян частково вирішено ст. 31 ЖК РФ, яка з моменту прийняття ЖК РФ стала предметом жвавих дискусій. Однак практика її застосування свідчить про те, що положення ст. 31 ЖК РФ не охоплюють багато життєві ситуації, що вимагають свого вирішення. Крім того, дана норма в ряді випадків залишає власника житлового приміщення незахищеним, що свідчить про актуальність проблеми, необхідність її подальшого дослідження та вдосконалення житлового законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 31 ЖК РФ до членів сім'ї власника житлового приміщення відносяться які проживають разом з даними власником в належному йому житловому приміщенні його чоловік, а також діти і батьки даного власника. Інші родичі, непрацездатні утриманці і у виняткових випадках інші громадяни можуть бути визнані членами сім'ї власника, якщо вони вселені власником в якості членів родини.
Таким чином, членів сім'ї з точки зору житлового законодавства можна розділити на 2 групи:
1) ті, які є такими в силу спорідненості або шлюбу (подружжя, батьки і діти) [6], якщо вони проживають разом з власником;
2) ті, які можуть бути визнані такими за умови їх вселення власником в якості члена своєї родини. Як відзначається в літературі, акт вселення зі боку власника свідчить про його бажання надати цим особам відповідне право [7].
Вважаємо, що в першу групу необхідно включити, крім перерахованих суб'єктів, усиновлених і усиновителів, оскільки вони прирівнюються в особистих немайнових і майнових правах та обов'язках до родичів за походженням (ст. 137 СК РФ).
З сказаного можна зробити наступні висновки:
1) критерієм даної класифікації є, на наш погляд, підстави виникнення у суб'єктів права користування житловим приміщенням. Теоретичне і практичне значення даного поділу бачиться в тому, що підстави припинення права користування житловим приміщенням також повинні розрізнятися за суб'єктним складом та залежати від підстав виникнення;
2) вживання законодавцем понять В«сім'яВ», В«член сім'їВ» у різних галузях законодавства неоднаково, що необхідно враховувати при тлумаченні відповідних норм права.
Так, наприклад, у сімейних правовідносинах термін В«член сім'їВ» застосовується в щодо осіб, пов'язаних сімейними правами та обов'язками. При цьому слід зауважити, що ознака спільного проживання і ведення спільного господарства в рамках сімейних правовідносин значення не має. Так, подружжя можуть проживати і окремо, але сім'я наявності: вони не втрачають сімейні права та обов'язки. Або, наприклад, єдинокровні брати і сестри: найчастіше вони не проживають і не виховуються в одній сім'ї, але зв'язує їх кровна спорідненість є одним з підстав виникнення аліментних зобов'язань, які регулюються гл. 15 СК. Аналіз СК РФ дозволяє з упевненістю стверджувати, що з позиції сімейного права до членів сім'ї відносяться подружжя і колишнє подружжя, батьки і діти, усиновителі та усиновлені, рідні брати і сестри, дідусь (бабуся) і онуки, вихованці та фактичні вихователі, вітчим (мачуха) і пасинки (падчерки), опікуни (піклувальники) і підопічні, прийомні батьки та прийомні діти.
Крім використання законодавцем терміна В«член сім'їВ» чинне житлове законодавство оперує поняттям В«колишній член сім'їВ». Між тим, його легальне визначення також відсутнє.
В п. 4 ст. 31 ЖК РФ є лише вказівка: В«У разі припинення сімейних відносин з власником житлового приміщення право користування даним житловим приміщенням за колишнім членом сім'ї власника цього житлового приміщення не зберігається, якщо інше не встановлено угодою між власником і колишнім членом його сім'ї В».
В літературі можна зустріти різні формулювання поняття В«колишній член сім'їВ». Так, наприклад, А.А. Кирилових відзначає, що колишній член сім'ї власника - це особа, що втратила (припинило) з власником сімейні відносини [8].
І.А. Дубровська вказує, що колишнім членом сім'ї власника є особа, яке припинило проживати з власником в якості члена сім'ї [9].
За думку А.В. Шоріна, В«статусВ« колишнього В»члена сім'ї власника набувається особою або в момент офіційного припинення родинних відносин (розірвання шлюбу, позбавлення батьківських прав), або з моменту звільнення житлового приміщення власника В»[10].
Таким чином, вчені в якості підстав для визнання громадянина колишнім членом сім'ї називають припинення сімейних відносин та (або) припинення спільного проживання.
В цьому зв'язку виникає низка запитань: що ж слід розуміти під припиненням сімейних відносин? Чи можна в цьому випадку оперувати поняттями, використовуваними сімейним законодавством і наукою сімейного права? Чи достатньо перерахованих ознак для віднесення члена сім'ї до розряду колишніх?
В літературі висловлено думку про те, що В«не можна просто так висмикувати ... окремі вподобані норми цивільного та сімейного права і вставляти їх в житлове законодавство В»[11]. Так, зокрема Б.В. Прасолов, розбираючись з тим, які особливі В«сімейні відносиниВ» виникають у членів сім'ї з власником житлового приміщення, прийшов до наступних висновків:
1) сімейні відносини, які виникають між власником і членами його сім'ї, виникають за правилами, встановленими нормами житлового права цивільно-правового характеру;
2) саме з припиненням цих майнових відносин і пов'язана втрата права користування житловим приміщенням;
3) до під...
