Стаття 307. Поняття зобов'язання та підстави його виникнення.
1. В силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-то: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
2. Зобов'язання виникають з договору, внаслідок заподіяння шкоди та з інших підстав, зазначених у цьому Кодексі.
1. Стаття повторює з низкою редакційних уточнень ст. 158 ЦК 1964 р. Цивільно-правові зобов'язання різноманітні і мають широке застосування у всіх сферах господарського життя. Дається в п. 1 статті поняття зобов'язання розкриває його зміст і дозволяє відмежовувати їх від ін відносин цивільного права, зокрема вимозі со6ственніка зважаючи порушень його права власності.
2. У п. 2 статті названі найважливіші підстави виникнення зобов'язань, більше повно вони перераховані в ст. 8 ЦК.
3. Зміст статті не дає прямої відповіді на питання про можливість цивільно-правових зобов'язань немайнового характеру. Такі зобов'язання слід вважати можливими, якщо вони не суперечать законодавству та не належать до сфери моральних взаємин.
Стаття 308. Сторони зобов'язання.
1. У зобов'язанні в якості кожної з його сторін - кредитора або боржника - можуть брати участь одна або одночасно кілька осіб.
Недійсність вимог кредитора до одного з осіб, які беруть участь у зобов'язанні на стороні боржника, так само як і закінчення строку позовної давності на вимогу до такого особі, самі по собі не зачіпають його вимог до решти цих осіб.
2. Якщо кожна зі сторін за договором несе обов'язок на користь іншої сторони, вона вважається боржником іншої сторони в тому, що зобов'язана зробити на її користь, і одночасно її кредитором у тому, що має право від неї вимагати.
3. Зобов'язання не створює обов'язків для осіб, що не беруть участь в ньому в якості сторін (для третіх осіб).
В випадках, передбачених законом, іншими правовими актами або угодою сторін, зобов'язання може створювати для третіх осіб права щодо однієї або обох сторін зобов'язання.
1. Нова стаття, що встановлює в п. 1 правову самостійність зобов'язальних вимог до кожного боржника, якщо в зобов'язанні ід кілька. Це зміцнює позицію кредитора при порушенні його прав.
2. У п. 2 статті відображено наявність так званих двосторонніх або зустрічних зобов'язань, коли учасники зобов'язання мають взаємні вимоги, зазвичай еквівалентні за своїм майновим значенням (договори купівлі-продажу, міни, оренди та ін.) Загальні правила щодо виконання таких зустрічних зобов'язань визначені у ст. 328 ЦК.
3. У п. 3 статті допускається створення прав у відношенні сторін зобов'язання в користь осіб, які не брали участі у вчиненні зобов'язань (третіх осіб). Частіше всього це договори, які іменуються договорами на користь третьої особи. Прикладом таких договорів є договір перевезення (право виникає у вантажоодержувача) і договір страхування (правом наділяється вигодонабувач). Загальні правила про договір на користь третьої особи встановлені в ст. 430 ЦК.
4. Міститься в п. 3 статті правило про те, що зобов'язання не створює обов'язків для осіб, що не беруть участь в ньому в якості сторін, при загальній його обгрунтованості допускає тим не менше деякі винятки. Згідно транспортному законодавству вантажоодержувач має не тільки право на вантаж, але й несе обов'язок його прийняти і оплатити падаючі на нього платежі (ст. 62 - 64 УЖД). Установчий договір про створення юридичної особи може покладати на це особа певні зобов'язання, напр. щодо предмета та форм його діяльності. Такі зобов'язання повинні створюваним юридичною особою виконуватися, хоча на момент вчинення установчого договору воно ще не існувало. При іншому вирішенні цього питання установчий договір не зможе виконувати свої завдання, і його висновок багато в чому втрачає свій сенс.
Виконання зобов'язань
Стаття 309. Загальні положення
Зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов зобов'язання і вимогами закону, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - Відповідно до звичаїв ділового обороту або іншими звичайно ставляться вимогами.
1. Стаття змінює правила ст. 168 ЦК 1964 р., встановлюючи, що при виконанні зобов'язань насамперед повинні прийматися до уваги умови самого зобов'язання, в ньому виражені. Для з'ясування таких умов може знадобитися їх тлумачення, яке повинно проводитися за правилами тлумачення договору, що містяться в ст. 431 ГК. При цьому слід мати на увазі, що згідно зі ст. 156 ГК загальні положення про договори, в т.ч. про їх тлумаченні, застосовуються і до односторонніх операціях і виниклим з них зобов'язаннями.
2. У разі недостатності чи неясності умов зобов'язання його виконання повинно проводитися відповідно до вимог закону та інших правових актів. Такими, за загальним правилом, будуть нормативні акти про відповідне зобов'язанні або договорі (положення про поставки, транспортні статути і кодекси і т.д.).
Використовувані в ст. 309 ЦК терміни "закон" і "інші правові акти", як це випливає зі ст. 3 ЦК, не включають в себе акти міністерств чи інших федеральних органів виконавчої влади (див. ст. 3 ЦК і коментарі. до неї). Однак видаються цими органами в межах їх компетенції нормативні акти можуть згідно з п. 7 ст. 3 ЦК містити норми цивільного права. У цих випадках такі норми при виконанні зобов'язань повинні дотримуватися, бо вони засновані на приписах законів та інших правових актів. Прикладом є затверджені транспортними міністерствами правила перевезень вантажів і пасажирів, які застосовуються в даний час на всіх видах транспорту.
3. Якщо в умовах самого зобов'язання і вимоги законодавства порядок виконання не визначається, необхідно керуватися звичаями ділового обороту або іншими звичайно ставляться. Зазвичай застосовуються вимоги розуміються в нашій юридичній літературі як ділові звичаї, міцно утвердилися в цивільному обороті. Такі вимоги можуть фіксуватися в письмовій формі, напр. в різного роду рекомендаціях і методиках, розроблювальних науковими установами. Беруть участь у зобов'язанні сторони вправі доводити і заперечувати наявність таких зазвичай пропонованих вимог.
4. У ст. 309 ЦК, на відміну від раніше чинної ст. 168 ЦК 1964 р., ні вказівки про необхідність виконувати зобов'язання найбільш економічним для народного господарства чином. Слід, однак, вважати, що це доцільне і відповідає інтересам учасників зобов'язань правило зберігає своє значення і в даний час. Воно виражено в ряді норм чинного цивільного законодавства (ч. 1 ст. 354 ЦК 1964 р.), а в інших випадках може розглядатися як зазвичай пред'являється вимога, покликане усувати додаткові для сторін майнові витрати і втрати.
Способи забезпечення виконання зобов'язань
Стаття 329. Способи забезпечення виконання зобов'язань
1. Виконання зобов'язань може забезпечуватися неустойкою, заставою, притриманням майна боржника, порукою, банківською гарантією, завдатком та іншими способами, передбаченими законом або договором.
2. Недійсність угоди про забезпечення виконання зобов'язання не тягне недійсності цього зобов'язання (основного зобов'язання).
3. Недійсність основного зобов'язання тягне недійсність забезпечує його зобов'язання, якщо інше не встановлено законом.
1. Способи забезпечення виконання зобов'язань передбачалися в раніше действовавшем цивільному законодавстві у вигляді закритого переліку правових Засобів, призначених для стимулювання боржника до виконання своїх зобов'язань і задоволенню інтересів кредитора у разі їх невиконання. Дана норма встановлює відкритий перелік способів забезпечення, що означає можливість використання інших правових конструкцій. В як...
