Кукушкін Д.А.
Якщо звернути увагу на пропуску та посвідчення журналістів, то майже на кожному з них ми можемо виявити напис такого змісту: В«Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів карається законом (ст. 144 КК РФ) В». Але, на жаль, мало хто з журналістів знає, кого і за які конкретні дії можна притягнути до кримінальної відповідальності за даним складом. Дана робота звернена в першу чергу до журналістів і присвячена саме роз'ясненню ст. 144 Кримінального кодексу РФ (далі - КК).
Згідно ст. 29 Конституції РФ В«... кожен має право вільно шукати, одержувати, передавати, робити і поширювати інформацію будь-яким законним способом. Перелік відомостей, що становлять державну таємницю, визначається федеральним законом. Гарантується свобода масової інформації. Цензура забороняється В». Зміст ч. 4 статті 29 Конституції РФ нерозривно пов'язане з реалізацією свободи думки і слова. Гарантована свобода інформації реалізується різними способами: усно, письмово, через засоби масової інформації та іншими законними способами. Найбільш поширеним способом пошуку, отримання, передачі, виробництва і поширення інформації є засоби масової інформації, під якими відповідно до Закону В«Про засоби масової інформації В»(далі - ФЗВ« Про ЗМІ В») розуміються періодичні видання, радіо-, теле-, відеопрограми, кінохронікальних програми, інші форми періодичного поширення масової інформації.
Поширення інформації законними способами передбачає дотримання певних обмежень до доступу інформації, віднесеної до державної таємниці або до конфіденційної. Закон Російської Федерації від 21 липня 1993 р. В«Про державну таємницю В»встановлює відомості, що відносяться до державної таємниці, порядок засекречування і розсекречування відомостей та їх носіїв, розпорядження цими відомостями, а також захист державної таємниці. Посадові особи та громадяни, винні в порушенні законодавства про державної таєм
ниці, несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову або дисциплінарну відповідальність у відповідності з чинним законодавством.
Закон В«Про державну таємницюВ» одночасно встановлює перелік відомостей, які не підлягають засекречування: про надзвичайні події і катастрофи, загрожують безпеці і здоров'ю громадян та їх наслідки, про стихійні лихах, їхня офіційних прогнозах і наслідки; про стан екології, охорони здоров'я, санітарії, демографії, освіти, культури, сільського господарства, а також про стан злочинності; про факти порушення прав і свобод людини і громадянина та ін
ФЗ В«Про ЗМІВ» та В«Про інформацію, інформатизації і захисту інформаціїВ» забороняється поширювати конфіденційну інформацію, що стосується приватного життя, нарушающую особисту або сімейну таємницю, відомості, що становлять комерційну або іншу охоронювану законом таємницю.
Проголошена Конституцією свобода думки і слова гарантується свободою масової інформації та забороною цензури. У ФЗ В«Про ЗМІВ» встановлено, що пошук, отримання, виробництво і поширення масової інформації, заснування засобів масової інформації, володіння, користування та розпорядження ними, виготовлення, придбання, зберігання та експлуатація технічних пристроїв і устаткування, сировини і матеріалів, призначених для виробництва і розповсюдження продукції засобів масової інформації, не підлягає обмеженням. Виняток може бути передбачено тільки федеральним законом. Перешкоджання в якій-небудь формі законною діяльності засобів масової інформації з боку громадян, посадових осіб, державних органів, громадських організацій за допомогою встановлення цензури, втручання в діяльність і порушення професійної самостійності редакції, незаконного припинення або призупинення діяльності засобів масової інформації ФЗ В«Про ЗМІВ» визначає як порушення свободи масової інформації, яке може спричинити відповідальність - аж до кримінальної.
Утиск свободи масової інформації може приймати різні форми, основні з яких перераховані в ст. 58 ФЗ В«Про ЗМІВ»: здійснення цензури; втручання в діяльність і порушення професійної самостійності редакції; незаконне припинення діяльності засобу масової інформації; примус журналіста до поширення або відмови від поширення інформації і т.п.
В адміністративному та кримінальному законодавстві передбачена конкретизація цих положень, однак юридична відповідальність за посягання на свободу масової інформації в якості самостійного складу правопорушення встановлена ​​лише ст. 144 КК.
Про необхідності встановлення відповідальності за перешкоджання законній професійній діяльності журналістів говорилося на Європейському семінарі з зміцнення незалежних і плюралістичних засобів інформації, організованому в Софії (Болгарія) з 10 по 13 вересня 1997 Департаментом громадської інформації ООН (ДОІ ООН) та ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО). На ньому, зокрема, зазначалося, що журналісти в ряді випадків є жертвами переслідувань, фізичного насильства, погроз, тортур, викрадень, вбивств і пр. І це незважаючи на ст. 19 Загальної декларації прав людини та Резолюцію 45/76 А Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1946 р., в якій вказується, що свобода інформації є одним з основних прав людини.
В заяві російського Уповноваженого до Всесвітнього Дня свободи преси (3 травня 2002 року) підкреслювалося, що події, що відбуваються навколо деяких засобів масової інформації, показали складнощі у взаєминах влади і ЗМІ. На журналістів виявляється не тільки економічний тиск. Їх переслідують, їм загрожують. В регіонах мали місце вилучення і арешти тиражів газет, відключення ефіру, причому часто це робилося демонстративно, із залученням силових структур - ОМОНу та РУБОПа. Боротьба за вплив на пресу, радіо, телебачення особливо загострюється під час передвиборних кампаній. Разом з тим необхідно вирішення питання про неприпустимість пропаганди насильства, порнографії, пияцтва на державних і приватних каналах телебачення. Доцільна коректування закону про ЗМІ.
Про необхідності захищати засоби масової інформації йшлося і в доповідях Уповноваженого з прав людини у Свердловській області. Учасники засідання, організованого 28 жовтня Фонд захисту гласності при сприянні партнерів фонду в регіоні, прийшли до висновку, що правоохоронні органи області не відрізняються завзяттям в розслідуванні та розкритті злочинів проти журналістів і ЗМІ. Про це публічно заявили і Уповноважений з прав людини, і керівник Свердловського творчого Спілки журналістів Д.П. Полянин, і голова регіонального відділення Медіасоюза О.А. Ракович.
Відповідні заяви про факти нападів на співробітників засобів масової інформації області були спрямовані влітку 2004 року в ГУВС Єкатеринбурга. Однак тільки по двох випадкам напади на журналістів отримані відповіді міліцейського керівництва. Про це йшлося і на зустрічі президента Фонду захисту гласності А.К. Симонова з прокурором Свердловської області Б.В. Кузнєцовим.
За даними Всеросійського фонду захисту гласності в 2002 році в Свердловській області зареєстровано 9 нападів на співробітників ЗМІ, в 2003 році їх було вже п'ятнадцять. За кількістю відбулися нападів Єкатеринбург опинився на другому місці після Москви, де зареєстровано 16 подібних випадків. У 2004 році відомо про 9 нападах на журналістів.
Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів шляхом примусу їх до поширення або до відмови від поширення інформації зазіхає не тільки на конституційну свободу пошуку, отримання, передачі та поширення інформації, але й на умови, що забезпечують цю свободу, - професійну діяльність журналіста.
Під інформацією у відповідності зі ст. 2, 12 ФЗ В«Про інформацію, інформатизації і захист інформації В»розуміються відомості про осіб, предмети, факти, події, явища і процеси незалежно від форми їх подання. Чинне законодавство виділяє два види інформації в залежності від форми її існування: недокументовану і документовану (зафіксовану на матеріальн...
