Зміст
Введення
1. Основні підходи до розуміння політики
2. Сутність політики як соціального явища
3. Особистість, соціальні спільності і держава як суб'єкти політики
3.1 Особистість як суб'єкт політики
3.2 Соціальна спільність як суб'єкт політики
3.3 Держава як суб'єкт політики
3.4 Владно значущі інтереси - основа діяльності суб'єктів політики
4. Соціальна політика держави
5. Функції політики
Висновок
Список літератури
Введення
Вся соціальне життя являє собою процес постійної взаємодії людей та їх об'єднань, переслідують свої інтереси і цілі, а тому неминуче конкурують один з іншому. На початкових стадіях розвитку людства така конкуренція регламентувалася в основному механізмами суспільної самоорганізації. Їх ведучими елементами, що забезпечували порядок і розподіл важливих для життя людини ресурсів, виступали звичаї і традиції, звичаї, релігійні догмати та інші найпростіші форми, норми і способи гуртожитку.
З ускладненням і інтенсифікацією соціальних взаємозв'язків, наростанням демографічної, територіальної, релігійної диференціації населення ці механізми виявилися нездатними регулювати спільне життя людей і забезпечувати задоволення багатьох групових потреб. Так сформувалася потужна суспільна потреба в нових, більш ефективних способах регулювання багато в чому змінилися людських взаємин.
Одним з найбільш ефективних способів не силового в основному регулювання суперечили один одному інтересів в людських взаєминах і стала політика. Регулююча функція політики реалізовувалася у міру становлення самого цього соціального феномена і держави як специфічного суспільного інституту, що опинився здатним створити загальнообов'язкові форми соціально-полі
тичної поведінки для всіх груп і верств своїх громадян.
Нова, політична система регулювання соціальних контактів груп не тільки забезпечувала реалізацію різноманітних групових інтересів, але і зберігала цілісність, забезпечувала порядок і стабільність соціального життя.
1. Основні підходи до розумінню політики
Термін В«політикаВ» виник в Стародавній Греції від грецького polis (місто-держава) і означав спочатку В«мистецтво управління державоюВ». Одне з перших творів, присвячених вивченню політики - трактат Арістотеля В«La PolitikaВ» - дослівно так і називався - В«Те, що відноситься до державиВ».
Перший з сучасних підходів до розуміння політики пов'язаний з цією давньогрецької традицією. Він припускає, що об'єкт політичної науки мало змінився з часів Аристотеля, Платона і Цицерона і що остання, як і раніше залишається по перевазі наукою про державу, її інститутах і методах діяльності. Таким чином, згідно даному підходу, політика - це сфера діяльності держави.
Другий із сучасних підходів пов'язаний з марксистською традицією. К. Маркс і Ф. Енгельс розуміли політику не стільки як сферу діяльності держави, скільки як область взаємодії між класами з приводу державної влади.
Найбільш поширеним в сучасній західній політології є третій підхід, пов'язаний з веберіанской традицією. Німецький історик і соціолог Макс Вебер розумів політику як область відносин між соціальними групами з приводу влади. На перший погляд зазначений підхід видається багато в чому тотожним попередньому. Тим Проте між ними є досить істотні відмінності, які зумовили вибір західною політичною наукою в якості визначального саме веберіанского підходу.
У веберіанском підході, в відміну від марксистського:
1) в якості суб'єктів політики виступають не тільки класи, але й інші суб'єкти громадянського суспільства (Партії, профспілки, ЗМІ, групи тиску і т.д.);
2) мова йде не про захоплення влади, а про вплив на владу, про чинення тиску на владу (тобто не про поваленні існуючого політичного, а разом з ним і всього суспільного ладу, а про діалог з існуючою владою в рамках даного суспільного пристрої);
3) влада розуміється як існуюча не тільки на макрорівні суспільства (як політична та державна влада), але і на мікрорівні (в різних соціальних групах). Тим самим і політика стає можливою на різних рівнях суспільної організації (в сім'ї, в трудовому колективі, в підліткової компанії, в студентській групі і т.д.).
Вельми своєрідне, але досить поширене в сучасній політичній науці розуміння політики пов'язано з ім'ям австро-німецького соціолога Карла Маннгейма. Маннгейм запропонував розрізняти два види людської діяльності - діяльність по регулюванню соціальних систем відповідно до заданих нормативами і діяльність по зміни самих цих нормативів. Перший вид діяльності він назвав бюрократичної, а другий вид - політичною діяльністю.
Тим самим політика розуміється по суті як різновид інноваційної діяльності, тобто діяльності з переказу соціальних систем в нову якість. У цьому випадку, як і в попередньому підході, політика виявляється існуючої в соціальних системах різного рівня. Політиком може бути не тільки державний діяч, приймає нестандартні політичні рішення, але і ректор університету, кардинально перебудовувати сформовані схеми освітнього процесу, або керівник підприємства, що здійснює впровадження нових виробничих технологій.
Наведених підходів достатньо, щоб зробити важливий висновок: визначити однозначно, що таке політика, дуже непросто. Дуже непросто виділити політичне з усієї сукупності суспільних відносин. Спробуємо це зробити [12].
2. Сутність політики як соціального явища
Можна виділити наступні ознаки політики як соціального явища з усієї сукупності суспільних відносин:
1. Політика завжди є там, де діють великі соціальні групи (соціально-професійні, етнічні, релігійні, демографічні, територіальні і т.д.), що переслідують свої корінні, суттєві, довготривалі інтереси.
2. Політика завжди є там, де є зіткнення, конфлікт, боротьба соціальних інтересів, тобто інтересів великих соціальних груп.
3. Політика завжди є там, де діє протилежна тенденція - на інтеграцію соціальних інтересів, на консолідацію існуючих соціальних груп.
4. Політика завжди є там, де є державні і громадські органи, які займаються регулюванням соціальних відносин, тобто відносин між великими соціальними групами [12].
Професор з Університету Гулліт Р.Н.Беркі вважав, що В«політика виявляє сенс існування спільності людей, визначає загальні інтереси всіх суб'єктів політики, виробляє прийнятні для них правила поведінки, розподіляє між ними відповідні функції і ролі, створює загальнозрозумілою для них мовою (вербальний і символічний), здатний забезпечити ефективну взаємодію та взаєморозуміння між усіма учасниками даного співтовариства В»1.
Поле політики можна представити у вигляді аналітичної моделі (див. рис. 1). У центрі поля знаходяться політичні явища і процеси. Їх розвиток в політично організованому суспільстві багато в чому залежить від позиції державних та інших політичних організацій і структур.
Рис.1. Аналітична модель політики
Вироблювана ними політика в відомому сенсі самостійна по відношенню до суспільства. Однак, виступаючи як вираз інтересів різних соціальних груп, вона являє собою своєрідну рівнодіючу існуючих в даному полі основних впливів і впливів, яка:
- відображає потреби людей в організації політичного буття, суспільного життя в цілому, в співробітництво (або суперництві) і комунікації;
- визначається допомогою або на основі ідеологічних цінностей великих соціальних груп;
- є відображенням особливостей соціально-економічного розвитку суспільства, економічних інтересів різних соціальних груп;
- обумовлюється змістом і розвиненістю суспільної свідомості та політичної культури [1].
У світлі сказаного політику можна визначити наступним чином. Політика - це така сфера соціального життя л...
