ЗМІСТ
партія безпартійний біпартизм антагонізм
ВСТУП
ГЛАВА I. Типологія партійних систем за кількісним критерієм
1. Безпартійні і однопартійні системи
2. Біпартизм як фактор стабільності уряду
3. Багатопартійність і її різновиди
ГЛАВА II. Класифікація партійних систем за якісними характеристиками
1. Типологія партійних систем М. Дюверже, Дж. Сарторі та Ж. Блонделя
2. Класифікація партійних систем за кількістю партій і ступеня міжпартійного антагонізму
3. Порівняльний аналіз двопартійної і багатопартійної системи
ВИСНОВОК
БІБЛІОГРАФІЯ
ВСТУП
Перш все визначимо поняття партійної системи. Під партійною системою розуміється сукупність партій в даній країні, яка характеризується, по-перше, кількістю, партій, по-друге, соціально-політичними та правовими умовами, в яких вони діють і взаємодіють, і по-третє, реальними можливостями для того, щоб стати правлячими, тобто сформувати уряд.
Характер і особливості партійної системи тієї чи іншої країни обумовлені безліччю факторів-розстановкою соціально-класових сил, ступенем політичної зрілості суспільства, рівнем політичної свідомості і культури, історичними традиціями, національним складом, релігійної ситуацій та ін
В Відповідно до цього формуються різні типи партійних систем. В залежності від характеру політичного режиму можна говорити про демократичні, авторитарних і тоталітарних партійних системах; відповідно до пануючими соціальними цінностями виділяють соціалістичні та буржуазні системи; враховуючи характер відносин між партіями та державою- конкурентні і неконкурентні, альтернативні та неальтернатівние партійні системи. Всі ці типології пов'язані з поділом партійних систем на багатопартійні, двопартійні і однопартійні відповідно до кількості партій, що реально беруть участь у боротьбі за владу.
Ця тема є актуальною, так як в даній роботі розглянуті проаналізовані різні типи партійних систем, існуючих в сучасному світі.
Метою дослідження є порівняльний аналіз партійних систем. Для досягнення мети в роботі необхідно вирішити наступні науково-дослідницькі завдання:
- розглянути основні види партійних систем;
- проаналізувати теоретичні підходи західних вчених до типології партійних систем;
- проаналізувати вплив партійних систем на стабільність урядів і політичного розвитку суспільства в цілому;
- порівняти двопартійні і багатопартійні системи.
Об'єктом дослідження є партійні системи. Предметом-основні підходи до типології партійних систем.
До методів, які були використані автором у ході написання курсової роботи, відносяться як загальнологічні методи: аналіз, синтез, дедукція, індукція, - так і емпіричний метод - контент-аналіз та історичні методи. Також були застосовані такий метод порівняльної політології як бінарне порівняння.
Бібліографія включає в себе 18 найменувань (2 сторінки), серед яких монографія, навчальна література, публіцистика та інтернет-ресурси. Що стосується навчальної літератури, то вона представлена ​​Л.В. Сморгуновим, Голосовим Г.В., Желтова В.В. та іншими. Здебільшого це підручники з політології та порівняльної політології. У своїй роботі автор використовував також публіцистику, автором якої був Г.В. Голосів, а також Інтернет-ресурсами, представленими збіркою лекцій Тарасова Е.Н. В«Партологія: механізми створення і функціонування громадських об'єднань В».
Структура курсової роботи включає вступ, два розділи, що містять шість параграфів, висновок і бібліографію. Загальний обсяг курсової роботи - 31 сторінка.
ГЛАВА I. ТИПОЛОГІЯ ПАРТІЙНИХ СИСТЕМ ПО кількісних критеріїв
1. Однопартійні і безпартійні системи
Партійна система являє собою механізм взаємодії та суперництва партій у боротьбі за влада і її здійснення. [1]
Найстаршим (І найбільш популярним донині) критерієм, використовуваним при класифікації партійних систем, є кількісний: виділяють безпартійні, однопартійні, двопартійні і багатопартійні системи. Перші два різновиди можливі лише у поєднанні з авторитарними режимами і можуть бути названі партійними системами умовно, бо значуще політичне взаємодія між партіями тут відсутня.
Безпартійні системи зустрічаються в сучасному світі рідко - це небагато збереглися традиційні режими і деякі військові диктатури, що накладають офіційну заборону на діяльність партій. Так, в 20 країнах легальні політичні партії відсутні. Це переважно феодально-монархічні і авторитарні держави (Саудівська Аравія, Бруней та ін.) У ряді мусульманських країн (Катар, Кувейт, Оман та ін) всі партії заборонені як руйнують єдність мусульманської громади правовірних. [2] Також прикладом можуть служити своєрідні політичні ладу Ірану (після саморозпуску Ісламської республіканської партії) і Лівії. У сучасному світі В«Безпартійна демократіяВ» спостерігається в ряді мікроскопічних держав тихоокеанського басейну. Найчастіше заміною партіям там служить етнічна або кланова приналежність кандидатів. [3]
Однопартійність означає, що в даній країні тільки одна-єдина політична партія отримує статус легальної, а значить, і право формувати уряд при юридичному заборону (але не обов'язково фактичній відсутності) всіх інших партій.
У політичній науці виділяють:
1) Однопартійні системи в строгому сенсі цього слова, при яких виключається навіть номінальне існування інших партій; на ділі такі партії є частиною державного апарату;
2) Фактично однопартійні системи ("штучна багатопартійність"), замасковані під багатопартійність; в них здійснюється тотальний ідеологічний і організаційний контроль державної партії; діяльність партій-сателітів, інтегрованих, як правило, в такі організації, як національний і народний фронти, що жорстко регламентується. Згода щодо дотримання демократичних відносин між партіями лояльністю до режиму і державної партії. Зазначена партійна система існує в даний час в Китаї, де поряд з правлячою комуністичною партією діє ще кілька партій (Революційний комітет Гоміндану, Селянсько-демократична партія та ін), що входять в єдиний "народно-демократичний фронт", демонструючи якусь "Політична єдність". [4]
Оскільки в однопартійної системи партія функціонує в сутності як постійне уряд і немає ніякої можливості, за винятком перевороту або революції, такий уряд змістити, тут вона неминуче зростається з державною машиною. Тому говорять про В«однопартійних державахВ» та про В«Партійно-державному апаратіВ». Можна говорити про два досить несхожих між собою однопартійних системах.
Одна з них була характерна для соціалістичних держав, де В«правлячіВ» комуністичні партії контролювали практично всі інститути і сторони життя суспільства. При однопартійної системи партія визначає взаємозв'язку зі усіма структурними підрозділами політичної системи. Тут відсутня практична конкуренція за владу, виключається чергування різних політичних сил у здійсненні влади, відсутня міжпартійне суперництво, опозиція заборонена, влада здійснюється обмеженим колом партійного апарату - партократії. Такі партії були прихильні найсуворішої ідеологічної дисципліни, що не допускала ні найменшого відхилення від ідей марксизму-ленінізму, і мали складну ієрархію, вибудувану за принципом демократичного централізму. То були кадрові партії, членство в яких жорстко обмежувалося по політичним та ідеологічним підставах. Сьогодні лише 4% населення Китаю полягають у Комуністичній партії Китаю, КПРС у свій час охоплювала близько 9% населення СРСР. Ядро таких партій складається з добре оплачуваних функціонерів - апаратників, завданням яких є здійснювати ідеологічний контроль над державними органами і громадськими інститутами.
Головним засобом, за допомогою якого комуністичні партії контролювали державу, економіку і суспільство і забезпечували під...
