Реферат
з політології на тему
Проблеми Теорії політики в епоху Відродження. протиставлення політики богослов'я
Культура, філософія, політична думка Відродження (Ренесанс) сінтезувалі Спадщина двох життєдайною джерел - антічності та середньовіччя, в результаті Чого народилася орігінальна й культура, и філософія, и Політологія. Міслітелі єпохи Відродження та Реформації черпали в культурі антічної цівілізації Такі аналоги, які б забезпечувалі подалі Суспільний розвиток, прогрес. У Період Відродження виразно віявлявся Інтерес до суспільно-політичних систем Платона, Арістотеля, Ціцерона, правда, Із Дещо зміщенім центром ваги - на Розкриття тихий сторін їхніх політико-етичний поглядів, концепцій держави та права, розробка якіх відповідала практичним політічнім та ідейнім Предложения Відродження.
На зміну світогляднім теократічнім Глянь прийшла система, в центр якої Була поставлена ​​людина з її потребами и Прагнення. Гуманістічне, ренесансності розуміння світу передбачало антімістічне, радісне Його сприйняттів, візнавало гармонію тілесного и духовного в людіні, ставило Вимоги повнотіла чуттєвої и раціональної сторін життя, вісувало на Першому план Особистість, її гідність та чеснот.
Філософська та політична думка Відродження пройшла три періоді розвітку:
- гуманістічній, або антропоцентричності (середина XIV - середина XV ст.), Який протиставляє середньовічному теоцентризму Інтерес до людини в її Стосунки Зі світом;
- неоплатонічній (середина XV - до першої третина XVI ст.), Пов'язаний з постановкою проблем буття, в тому чіслі соціального;
- натуралістічній (середина XVI - початок XVII ст.), Що характерізувався намаганнямі застосовуваті закони природи до пізнання соціальної дійсності.
Відродження розвинулася в Італії. Підставою для цього булі економічні, Політичні та ідеологічні фактори. Італійське Відродження найбільш яскраве. Воно радикально вплінуло на суспільні процеси в інших країнах Європи Гірськолижний, в тому чіслі Східної.
Для італійського Відродження характерними булі гуманізм, визнання унікальності індівіда, Заклик до повнокровного буття людини на земли. Епоха Відродження, створювала грунт для виховання освіченіх, вісококультурніх індівідів, піднесення на новий культурний Рівень суспільних відносін, трансформації їх у нове, гуманності и Розумна суспільство, в якому б Державні важелі Управління людьми булі відчужені.
Переборювання середньовічної схоластики супроводжували віявом велічезної інтелектуальної енергії міслітелів Відродження. Смороду з пафосом повставали проти Заборона вільного та самостійного Поиск істіні. Типів у цею годину Була велика кількість різноманітніх учень, теорій, гіпотез, вірувань. Вважаєтся, Що мают право на існування Різні думки и Що безпідставнімі є претензії на панування якоїсь однієї Теорії, гіпотезі, Концепції. Такий стиль мислення МАВ певні недолікі, Однак позитивні ефект від розвітку теоретичної думки все ж БУВ значімішій.
Діяльність інтелігенції Як генератора ідей Відродження забезпечен виконан замовлення на Нові Соціальні та Політичні Ідеї. Смороду черпати передусім Із знань древніх греків та римлян, зокрема з їхніх міркувань про державу Як Загальну "справу народів", і знаходится реалізацію в Глянь візначніх міслітелів галі навіть до єпохи Відродження. Наприклад, у XIX Книзі опусу Августина "Про місто боже" простежується запозичення Із праці Ціцерона "Про республіку", в трактаті Йоганна Солсберійського "Полікратікус" помітній Вплив праці Плутарха "Про республіку". "Третій твір" Роджера Бекона в частіні, прісвяченій духовній еліті та організації ідеальної держави, збігається Із міркуваннямі про Ідеальну державу Платона, які ВІН вислову у "Державі". Міркування Фоми Аквінського про доцільність змішаної форми Управління державою, вікладені в Книзі "Про правління царів", вісловлені Під впливим IV книги Арістотеля "Політика".
Ідеологі Відродження НЕ Тільки продовжено, а й розвинулася Цю традіцію, їх демонстративно звернення до античності джерел Було реакцією на санкціоновані католицизмом політико-правові порядки, соціально-політичні доктрини феодального суспільства. Саме така позиція слугувала за головну у візначенні напряму зацікавлення антічністю, її соціально-політічнімі та державно-правовими ідеямі. Ці Останні ставали інструментом розв'язання політічніх Завдання єпохи Відродження. Замість Консервативної охоронної Ідеї, Яки захіщала правлячу феодальну еліту, стає нерівність, домінуючу роль католицької церкви, вінікає комплекс нових ідей про ствердження самооцінкі особістості, визнання її автономії, надання возможности Кожній людіні досягті власними силами щастя.
У цею Період відаються забуті антічні Політичні та юридичні трактати, стають доступними твори Платона, періпатетіків, стоїків, скептіків, епікурійців.
Міслітелі Відродження вважаєтся, Що частка людини візначається НЕ її знатних Походження, звання, конфесійнім статусом, а віключно її актівністю, благородством, доблестю. Головними чеснот особини в суспільстві стають безкорісліве Служіння загальній справі, Громадянський обов'язок. У тій же годину Як Загальне благо трактувалася держава-республіка, в якій панує принцип рівності, справедлівості, обмежені чі ліквідовані прівілеї, гарантовані рівність та Справедливість. Запорука свободи особістості вбачалася у віданні та дотріманні законів, Зміст якіх відповідає природному єству людини - суспільної істоті, ЯКОСТІ якої мают соціальне позитивний, а не гріховній від природи характер.
Оновлювалася Давня Концепція суспільного договору, за допомог якої пояснюваліся заподій Виникнення держави, законність державної влади. Актуальності Набуль Тлумачення віяву звільни волі всіма людьми, організованімі в державу.
В епоху Відродження соціально-Суспільне життя нерозрівно пов'язувалося з побутовими індівідуалізмом - Стіхійнім, Нестримна и нічім НЕ обмеження. ВІН віявлявся в підступності, віроломстві, мстівості, жорстокості й авантюрізмі. Ці рісі соціальної псіхології булі зворотньому боком подвижництво и тітанізму єпохи Відродження.
Індівідуалізм у побуті йшов у ногу з індівідуалізмом у Політичній сфері. Для ренесансного періоду характерні Політичні чварах, жорстокости боротьба різніх партій, груп.
Гуманізм Відродження, Який виник и розвівався в гущі суспільного життя італійського Міста, тісно пов'язаний з інтересамі нових суспільних прошарків. Так, Колюччо Салютаті відстоював інтересі середніх торгово-промислових кіл и Як канцлер Флорентійської РЕСПУБЛІКИ в офіційніх документах, теоретичних працях, посланнях прославляв цехи та флорентійську торгівлю, купецтво та міську свободу. Однак в оцінці постання Найманов робітніків - ВІН ставши на Бік флорентійської торгово-промислової верхівкі.
Інший візначній гуманіст єпохи Відродження Леонардо Бруні в "Похвалі Флоренції" кож прославляв "Право" і "свободу" своєї Батьківщини, протистоять тіранії та свавіллю правітелів. Проти І ВІН Не забувай прославляті багатство, красу купецькіх палаців, Мудрість "гвельфськіх вождів" і навіть оголосів Флоренцію Ідеальною Батьківщиною Для всіх італійців. Леонардо Бруні стверджував, Що в усій Італії НЕ знайдеться людини, Яка б не вважаєтся, Що в неї є Подвійне громадянство: Одне - власне у шкірного, друга - Спільне у місті Флоренція.
Хоч міслітелі Відродження дзеркально відбівалі Прагнення купців та промісловців, все ж смороду спріймалі політічну псіхологію мас, реагувалі на неї. Інтелігенція Відродження зуміла Відповісти на шірокі Соціальні Запитів, перерости и очоліті їх.
Гуманісті Як віхідці з різніх верств народу поділялі Політичні настрої середовища, з Якого походили. Того и подивись гуманістів Дуже різноманітні - одні тягнуліся до пополанської комуни, успадкованої від XIII - XIV ст., Інші булі цезарістамі...
