Вперше питання про протистояння цивілізацій в рамках цивілізаційного підходу в історіографії поставив С. Хантінгтон, професор Єльського університету. Сьогодні, по мірі того, як глобалізація нарощує міць, а геополітичний центр зміщується на Схід (і, в першу чергу, в близькосхідний регіон), проблема взаємовідносин регіональних цивілізацій Заходу та ісламського світу набуває все більшої актуальність. Це підтверджують події недавніх днів. Революції в Тунісі, Марокко і Єгипті, війни в Сирії та Лівії наочно демонструють не тільки нестабільність даного регіону, але й зосередженість на ньому світової політики і уваги міжнародного співтовариства.
Важко сказати, яка подія в даному контексті слід взяти за відправну точку аналізу цих взаємин. Це може бути перша військова кампанія американців в Іраку 1991 р., В«нафтова кризаВ» 1973 р., арабо-ізраїльські війни, монархічний переворот в Ірані 1953 р. і т.д. Головним завданням, що стоїть перед безліччю дослідників даних процесів, є з'ясування внутрішньої діалектики взаємин Заходу та ісламського світу і тих зовнішніх причин, які впливають на її розвиток. Складність полягає в тому, що нинішнє історіографічне та політологічне простору оперують різними підходами, спираються на різні наукові школи і традиції. Як наслідок, прихильники різних методологічних систем володіють несхожими, а нерідко і суто протилежними поглядами на одні й ті ж факти. Тому мета нашого дослідження - узагальнити різні дослідницькі підходи в рамках вивчення однієї проблеми. Завданнями є: вивчення цивілізаційного, марксистського, світ-системного та сучасного політологічного підходів; виявлення загального та особливого в цих підходах; виявлення можливих перспектив подальшого дослідження.
Теоретична значущість роботи буде полягати в тому, що дослідження проблеми шляхом порівняльно-історіографічного аналізу різних наукових традицій дасть більше широке розуміння предмета, ніж його вивчення з позиції окремо взятого концепції. Практичну ж користь робота має, в першу чергу, в гуманітарному сенсі. Росія, на сьогоднішній день, не пішла з глобальної політики,
і навіть більш того, намагається повернути собі втрачені два десятиліття тому позиції. Однак, на наш погляд, у політичній сфері навіть на найвищих рівнях влади поки ще немає однозначного розуміння виникаючих в світі процесів. Ця теза добре ілюструє приклад з позиціями російських політичних лідерів з питання лівійського конфлікту 2011 року, коли діючий президент Д.А. Медведєв. схвалив військові санкції, застосовані ООН щодо африканської країни, а прем'єр-міністр В.В. Путін спочатку утримався, а потім однозначно висловив незгоду з таким рішенням питання [1]. Таким чином, відчувається гострий дефіцит гуманітарних методологічних досліджень, на підставі яких можна формувати уявлення про хід світової політики і у відповідності з цим поданням приймати усвідомлені, зважені рішення.
В даному дослідженні ми не претендуємо на вичерпне дослідження обраної проблеми, як і не претендуємо на створення якихось принципово нових методологічних підходів. Тим більше, що в рамках статті це навряд чи можливо. Наша участь буде обмежуватися узагальненням вже наявного матеріалу і його порівнянням з метою виведення загальних положень, на підставі яких можна буде дати відповідь на поставлене запитання: В«Ісламський світ і Захід - протистояння цивілізацій? В».
С. Хантінгтон впевнено і небезпідставно заявляє про давній ворожнечі регіональних цивілізацій Заходу та ісламського світу. На його боці історія: арабська експансія VII-IX вв., хрестові походи і завоювання турками-османами Візантійської імперії підтверджують цю тезу. З точки зору цивілізаційного підходу, одним з основних факторів у розвитку відносин між названими цивілізаціями є релігія. Іслам і християнство, на думку Хантінгтона, занадто неоднакові, є по відношенню один до одного В«ІншимиВ» [2]. Арабська світ, запозичуючи ринкову економічну систему, не проводить у себе В«КемалистскаяВ» варіант модернізації, вважаючи за краще культурно-традиційну орієнтацію (В авторській термінології В«реформізмВ»). Єдиним прикладом В«кемалісткойВ» модернізації, або В«вестернізаціїВ», країни ісламського світу (крім Туреччини) можна було б назвати Іран після перевороту 1953 р. Проте революція 1978-1979 рр.. під чолі з аятоллою Хомейні позбавляє всіх підстав на подібну заяву.
Чим ж забезпечений криза, що виникла у відносинах Заходу та ісламського світу в кінці XX століття, що перекочував в століття XXI і посилюється в ньому? На думку Хантінгтона, причини відновленого конфлікту лежать в демографічній, культурній та владної сферах. Сюди відносяться: по-перше, зростання населення в мусульманських країнах і його наступні міграції в Європу і США, по-друге, зміцнення національної впевненості внаслідок Ісламського відродження; по-третє, настирливі спроби Заходу нав'язати всіма світу, і арабам зокрема, західно-ліберальні В«загальнолюдськіВ» цінності; по-четверте, зникнення комуністичного табору як загального для Заходу і ісламу ворога; по-п'яте, частіших контакти між представниками обох цивілізацій, що призводить, на думку автора, до більш ясного розуміння невідбутних відмінностей [3]. Ту ж позицію займає відомий історик-ісламознавство, професор Прістонського університету Б.Льюіс. Він вважає, що причина конфронтації лежить саме в культурно-ментальних особливостях: В«Це явне зіткнення цивілізацій - яке, можливо, носить ірраціональний характер, але є, безумовно, історичної реакцією стародавнього суперника на іудео-християнський виклик, на наш мирської підхід і на всесвітню експансію обох цивілізацій В»[4].
Взагалі американським дослідникам, прихильникам цивілізаційного підходу, властиво виділяти у відносинах цивілізацій в першу чергу духовно-культурні патерни. У результаті створюється образ ісламського світу, де мусульмани В«... підкреслюють відмінності між своєю і західної цивілізаціями, перевага своєї культури і необхідність збереження цілісності цієї культури перед натиском Заходу. Мусульмани бояться мощі Заходу, вона викликає у них обурення, вони бачать в ній загрозу для свого суспільства і своєї віри. Вони розглядають західну культуру як матеріалістичну, порочну, занепадницьку і аморальну В»[5].
Однак, цивілізаційний підхід не застрахований від швидкої зміни трактувань одних і тих же подій під впливом зміни суспільних відносин. Одним з найбільш яскравих прикладів є особистість Саддама Хуссейна. На його драматичному прикладі видно, як суспільні відносини впливають на ті чи інші позиції історичної та соціологічної наук. Справа в тому, що коли США спробували скористатися в своїх інтересах ірано-іракського конфлікту (займаючи анти-іранську позицію), не тільки в громадській думці, але і в наукових дослідженнях йшов процес В«ЗвеличенняВ» Хуссейна, а потім, коли потреба в ньому відпала, і сам іракський лідер спробував агресією в Кувейт створити з країни регіональну наддержаву, то пішов зворотний процес - Саддама звинуватили, що називається, у всіх смертних гріхах, включаючи створення зброї масового ураження, порушення прав і свобод людини і громадянина, військові злочини і прагнення розв'язати світову війну.
Крім того, цивілізаційний підхід не зовсім чітко пояснює деякі великі події кінця XX століття в арабському регіоні. Припустимо, що ірано-іракську війну ще можна в якійсь мірі розглянути як В«громадянську війну ісламської цивілізаціїВ», викликану протиборством суннітського і шиїта трактувань ісламу і протистоянням особистостей Саддама і Хомейні. Але як тоді пояснити однозначну підтримку Сполучених Штатів Саудівською Аравією, що виразилася в прямої військової допомоги проти Іраку під час В«Бурі в пустеліВ»? Крім цього, сучасні події в Лівії знову ставлять цивілізаційний підхід в тупик. Якщо М.Каддафі зробив все, щоб традиційне ісламське суспільство замінити соціалістичної Джамагирією, то для чого знадобилося Заходу (за допомогою санкцій ООН) вводити до Ліві...
