В«Я була тоді з моїм народомВ»
А.Ахматова
Зловіснебудівля слідчого ізолятора Хрести знайоме кожному жителюЛенінграда-Петербурга. Його цегляні стіни кольору заржавілою крові, його бійницізамість вікон, задушливий, немов позбавлений кисню, повітря навколо відштовхують іодночасно манять до себе. Якась неймовірна сила змушує знову і зновужадібно дивитися на недоступну, часто трагічну життя по той бік високогоогородження. Тут вирішувалися і вирішуються тисячі доль не тільки самих ув'язнених,але і їхніх дітей, дружин і матерів. Нескінченні черги доводитися простоюватиродичам заарештованих в надії на побачення з близькими.
Встрашні роки єжовщини не уникла цієї гіркої долі і великий поет (самепоет) 20 століття А.А. Ахматова. Її особисте горе, ототожнене зі стражданнямивсього російського народу, як не можна краще відображено в поемі В«RequiemВ»(1935-1940). У той страшний час незліченних, необгрунтованих репресій навітьвелике місто Ленінград здавався лише доважком до своїх переповненим тюрмах. ІАхматова не була стороннім спостерігачем ...
Сімнадцятьдовгих місяців мати провела в тюремних чергах лише для того, щоб побачитиВ«Сина страшні очіВ», відчути В«милу прохолоду рукВ», сказати В«слова останніхрозрад В». Півтора року божевільних страждань спустошують душу, вбивають волю дожиття, змушують сказати смерті: В«Я чекаю тебеВ».
Непередбачала, не передчувала В«царськосільський весела грішницяВ» таку долю.Її слова, звернені до самої себе, юної і безтурботним, звучать якпопередження, яке спробувала засвоїти і я: В«дитинство краще казкиВ»(М. Цвєтаєва) не є гарантією того, що і вся життя буде так само прекраснаі легка.
Ахматоваскуштувала всю гіркоту страждання, дізналася, як воно висушує душу і залишає свійслід на обличчі. У своєму материнському розпачі поет звертається до біблійного сюжетупро розп'яття Ісуса Христа і знаходить щось близьке і рідне свого серця встражданнях Богоматері.
Дощастя, Ахматової вдалося уникнути найстрашнішого: розстріл Л.Н.Гумилева бувзамінений посиланням. Але ті страшні 17 місяців залишилися в пам'яті й серці поетаназавжди.
КолиВ«Поминальний наближається деньВ», перед Ахматової виникає все та ж моторошнакартина біля стін Хрестів. Вона згадує ту довгу чергу і тих мужніх,змучених жінок з В«блакитними губамиВ», чиї слова, В«підслуханіВ» поетом, якосьпоступово і плавно склалися в поему В«RequiemВ».
Чистопоетично цей твір - чудо простоти. Все тут близько, зрозуміло,відкрито, відсутня химерність, пишнота віршування. Але від цього змістпоеми не спрощується, що передається поетом відчай народу не втрачає своєїскорботної сили. Дивні, незрівнянні за силою впливу рядки викликаютьмимовільні сльози і ще ... обурення: чому досі я не бачу кам'яного (впрямому і переносному сенсі) профілю Ахматової там, де В«стояла я триста годин,де для мене не відкрили засув В»?
Коментар:
Твір було написано в 11-му класі, оцінка - 5/5
Писалавід душі, тому даний твір насправді зачепило мої почуття
