ЗМІСТ
ВСТУП
1. Особливості античної політичної думки
2. Політичне і моральне в античній класиці
3. Людина у політичному Світ
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Політична наука приділяє велику увагу не тільки проблемам, що розкриває різні аспекти сучасного політичного розвитку, але і політичним явищам в їх історичному русі. У свою чергу, відображенням названої тенденції виступає формування поглядів на державу, політичну владу і політику. В історичному минулому ці ідеї розглядалися на початку в рамках релігійних, етичних, філософських побудов; згодом досить чітко позначилося напрямок, пов'язаний з оформленням їх у самостійну доктрину: політичні ідеї стають систематизованими поглядами, сукупністю досить автономних, конкретних знань і положень про політику - політичними навчаннями. Формування політичних ідей було органічно пов'язане з уточненням понятійного, категоріального апарату, а також з визначенням кола проблем, які є предметом розгляду в політичних навчаннях. Загальноприйнятим вважається думка, що в історію політичних вчень входять питання походження держави, його зв'язку з суспільством, особистістю, відносинами власності та форм держави, його завдань, методів політичної діяльності, зв'язку держави і права, прав особистості. Актуалізація названого кола проблем показує, що в системі політичних знань особливе значення належить концептуально оформленим положенням про політику і політичної влади.
Особливий інтерес у розглянутому ракурсі викликає антична класика, представлена Сократом, Платоном, Аристотелем (V-IV ст. До н.е.). В даній контрольній роботі ми звернемося в темі античної політичної думки.
1. Особливості античної політичної думки
Інтерес до політичної думки саме класичного періоду підігрівається наступними обставинами. По-перше, центральні принципи - поняття античних філософів і мислителів, що виражають відношення до соціально-історичним і політичним процесам, склалися в систему поглядів, яка виступає як оригінальна і самобутня конструкція. Ставлячи питання про те, яким чином може будуватися знання про світ політичного, античні мислителі прагнули надати своїм роздумам науковий характер. У силу цього їх побудови містять в початковій формі такі роздуми, які в подальшому в західноєвропейській політичної думки будуть конституювати як самостійні області дослідження. По-друге, антична політична думка раннього періоду виступає, на наш погляд, лише як інтелектуальна передісторія, ідейно-теоретична передумова В«високої класикиВ». І хоча в філософсько-політичній літературі зазначається, що В«не можна вважати Сократа тим рубежем, який відділяє становлення філософської і суспільної думки від періоду її зрілості, оскільки Сократ не створив цілісної системної політичної концепції В», тим не менше, духовно саме Сократ ближче до Платона і Аристотеля, і саме Сократичний вплив на Платона, а через нього і на Аристотеля було вирішальним і послужило свого роду поштовхом для подальшого перспективного духовного розвитку.
На мій погляд, можна позначити деякі проблемні напрями, повторюваність яких у творчості кожного з названих мислителів дозволяє з певною часткою вірогідності стверджувати, що вони властиві філософсько-політичної культурі розглянутого періоду в цілому. Отже, найбільш характерними для античної класики в аспекті цікавить нас проблеми є наступні сюжетні лінії:
В· Обговорення політичної проблематики на рівні логічних визначень, понять, таких як чеснота, благо, справедливість;
В· твердження моральної спрямованості полісного життя в цілому, визнання полісних порядків втіленням збігу інтересів (однодумності) його індивідів на основі прагнення до блага і справедливості;
В· особливий інтерес до законами як до головної ланки, цементують внутріполісное єдність, повне ототожнення законності, розумності та справедливості;
В· визначення тих категорій людей (кращих), які були б допущені до владних структур на основі деяких, спочатку властивих їм, характеристик: мудрості (і в силу цього здатності до оптимального рішення внутріполісних проблем) і високих моральних рис;
В· підкреслення необхідності політичної освіти та виховання полісного індивіда в руслі демократичного ідеалу В«калокагатіїВ», якогось прообразу всебічно розвиненої, досконалої особистості - сплаву краси, гречності, добромисності, моральності та політичної чесноти.
Розглядаючи проблеми політичного в спадщині античних мислителів, слід обгрунтувати деякі принципи застосовуваних нами підходів.
Вивчення історії античної класики, теоретична реконструкція її положень неможливі без органічного сполучення її проблематики з особливостями історичної епохи. Подібно до того, як філософія, за словами Гегеля, - це В«епоха, схоплена в думках В», так і політична доктрина виражає в системі понять унікальність і своєрідність свого часу. Щоб розшифрувати зміст того або іншого представленого вчення, стати зацікавленим співрозмовником того чи іншого мислителя, необхідно актуалізувати зміст конкретних завдань і особливостей історичних умов. Зв'язок політичної теорії із породили її соціально-історичними умовами є вирішальною, хоча нерідко і опосередковується В«історичної саморефлексієюВ», особистісними установками їх авторів, факторами філософсько-світоглядного і нормативістські-ціннісного порядку. Ступінь врахування в тій чи іншій політичній теорії умов свого часу є в той же час критерієм глибини і постановки усвідомлення проблем епохи.
2. Політичне і моральне в античній класиці
В античній Греції роздуми над моральними канонами людини були органічно ув'язані з осмисленням особливостей буття людини як полісного буття. Ця обставина в свій час помітив оригінальний дослідник античної філософії і культури А.Ф. Лосєв. Звільнений від родової громади індивід міг проіснувати тільки за умови цілковитої зв'язку з іншими такими ж індивідами, В«але це позначало виникнення замість общинно - родової організації вже нової організації, в межах якої новий індивідуум опинявся пов'язаним не меншими узами, ніж з родовою організацією В». Громадянство як принцип вимагало такого індивідуального забезпечення індивіда, яке передбачало цю індивідуальність як передумову для реальних взаємин між людьми і здійснення внутріполісних функцій. Звідси, за словами німецького філософа В. Віндельбанда, найвизначнішого представника Баденській школи неокантіанство, В«повна спільність інтересів і бажань як істотна риса здорового державного організму В». Тому рефлексія полісного індивіда базувалася на якихось непорушних і абсолютних істинах, до числа яких ставилася ідея блага і справедливості. Вважалося, що саме ці принципи в більшій мірі відповідають інтересам згуртування поліса. Ця ж тема звучить при вирішенні проблем визначення кола осіб, допущених до участі в політичної діяльності, і правил здійснення цієї діяльності.
Втім, беручи до уваги передумови і умови розвитку античної думки, слід мати на увазі також і культурну, інтелектуальну середу, існували духовні норми та цінності. Соціокультурний, загальнофілософський контекст входить, і досить суттєво, в творчу лабораторію того чи іншого мислителя, закарбовується в текстах і джерелах. Антична політична думка зросла на фундаменті міфологічних, релігійних, філософських уявлень, випробувала на собі вплив інтелектуального контексту і сама впливала на нього. Причому в даному випадку ми маємо на увазі вплив не тільки безпосереднє, на В«близькомуВ» відстані, подібно, наприклад, впливу, наданому Сократом на Платона, але й більш опосередковане, непряме, що йде від загального інтелектуального фону епохи, панівного світогляду або іншого світогляду, що набуває все більший авторитет і вплив. Не можна не погодитися з авторами навчального посібника В«ПолітологіяВ» під редакцією професора М.Н. Марченко, які пишуть про те...
