Зміст
Введення
Глава I Берлінський криза 1948 - 1949 рр..
Глава II Берлінський криза 1953 рр..
Глава III Берлінський криза 1958 - 1961 рр..
Висновок
Список використаної літератури
Введення
Характерною рисою кризових ситуацій у Східній Німеччині (пізніше - НДР) було те, що вони зароджувалися і в основному проходили в Берліні - центрі Європи, де як б сходилися інтереси західних держав і СРСР. Переможний травень 1945 відходив у минуле, а разом з ним - відносне взаєморозуміння і терпимість вчорашніх союзників. Хоча і ті травневі дні, ознаменували собою закінчення саму кровопролитну в історії людства війни, думати про гірше не хотілося нікому. У відповідності до Декларації про поразку Німеччини, підписаної в Берліні 5 червня 1945 р., верховну владу в країні тимчасово взяли на себе уряду СРСР, США, Великобританії і Франції. Німеччина була розділена на чотири окупаційні зони. У кожній з них верховна влада належала головнокомандувачу відповідними окупаційними військами. Питання, затрагивавшие Німеччину в цілому, був покликаний вирішувати Контрольна Рада (КС) в складі чотирьох головнокомандуючих. Для управління в своїй зоні окупації радянський уряд в червні 1945 р. створило спеціальний орган - Радянську військову адміністрацію в Німеччині (свага). Тертя між колишніми союзниками по антигітлерівській коаліції стали наростати не по днях, а по годинах. Перші серйозні протиріччя між ними були викликані підтримкою англійцями і американцями уряду наступника Гітлера грос-адмірала Деніца. У Кремлі це сприйняли як явний намір Заходу дистанціюватися від Москви в післявоєнному устрої Німеччини. Особливу активність при цьому розвинули англійці. Однак авантюра зі ставкою на уряд Деніца закінчилася
провалом. 23 травня 1945 р. практично всі члени цього уряду були арештовані самими ж союзниками і після ретельного обшуку доставлені у в'язницю Бад-Монца. Незважаючи на свою поразку, Німеччина продовжувала залишатися надзвичайно важливою величиною в геополітичній розстановці сил. Кожна з держав-переможниць, прагнучи змінити баланс сил в Європі і світі на свою користь, робила ставку на переможену країну і, як наслідок, прагнула забезпечити собі у відповідній зоні окупації максимальну політичну підтримку. Взаємна підозрілість в відносинах сторін настійно вимагала досягнення угоди про долю Німеччини. У результаті важкої, безкомпромісної війни у ​​обох народів накопичилася взаємна ненависть, а тільки що закінчилися в Берліні бої носили виключно жорстокий характер. Все це не могло не відбиватися на стані відносин між окупаційною владою і місцевим німецьким населенням, одно як і на відносинах між колишніми союзниками.
Об'єктом дослідження є берлінські кризи. Предметом ж дослідження виступає така дія, як берлінський криза 1948-1949 рр.., 1953гг, 1958-1961гг. Метою даною роботою виступає спроба вивчити дану тему з теоретичної точки зору, виявити практичні проблеми.
Для досягнення зазначеної мети поставлені наступні завдання :
1. описати берлінський криза 1948-1949 рр.., виявити основні проблеми;
2.детально розкрити берлінський криза 1953 р, описати хід подій;
3. охарактеризувати берлінський криза 1958-1961 рр..,
В курсовій роботі були використані наступні методи: логічний, статистичний, історичний.
Курсова робота складається з і вступу, трьох розділів, висновку, списку використаної літератури.
Глава I . Берлінський криза 1948 - 1949 рр..
Вже в початку 1947 р. стало очевидно, що політичний діалог союзників про шляхи розвитку Німеччини остаточно зайшов у глухий кут. В ході Московської сесії РМЗС, що проходила в березні-квітні 1947 р., радянська делегація відновила вимоги по організації поставок поточної продукції в рахунок репарацій. Її опоненти наполягали на припинення репараційних вилучень і надання німцям можливості відновити економічну систему.
Дискусія не привела до якогось конкретного результату. Со-рвалася і спроба проведення наради представників усіх німецьких земель, присвяченого виробленню єдиної стратегії відновлювальних заходів. Наступна Лондонська сесія РМЗС, що відбулася в листопаді-грудні 1947 р., завершилася також безрезультатно, навіть без узгодження місця і часу наступної зустрічі.
Крім жорсткої позиції СРСР у виплаті репарацій, загострення німецького питання було пов'язано зі зміною зовнішньополітичного курсу США. Прийняття В«доктрини Трумена В»і початок відкритої конфронтації двохВ« наддержав В»в першу чергу відбилося на долях європейських країн. США почали розглядати Європу в контексті блокової стратегії. Одним з перших кроків на цьому шляху стала розробка програми В«відновлення і розвитку ЄвропиВ» (план Маршалла). Прийнятий у червні 1947 р. і розглянутий на Паризькій конференції в липні 1947 м., цей план був затверджений в якості закону США в квітні 1948 р. Спочатку ні Німеччина в цілому, ні її західні зони не розглядалися в якості учасника програми економічної допомоги. Ситуація змінилася в 1948 г.В січні 1948 р. на нараді міністрів бізона було прийнято рішення про проведення комплексу заходів з підготовки економічної реформи в цих землях. Створювалися верховний суд і центральний банк, розширювалися функції Економічної ради і центральних управлінь; об'єднаних в директорат. Був, досягнутий компроміс, з французьким урядом. Після передачі під французьке управління Саарской області в заставу репараційних виплат Франція погодилася на приєднання своєї окупаційної зони до англо-американської. У лютому 1948 р. була утворена Тризония. Саар же знаходився під контролем Франції до повернення до складу ФРН в 1957 р. за підсумками референдуму 1955 р. У лютому-червні 1948 р. відбулося два раунду Лондонській конференції по німецькому питання, на якій вперше не було радянської делегації, але зате брали участь представники Бельгії, Голландії і Люксембурга. Конференція прийняла рішення про скликання Установчих зборів для вироблення конституції нового німецького держави. У той же період американська адміністрація ухвалила рішення про поширення плану Маршалла на західні окупаційні зони Німеччини. В угоді з цього приводу обмовлялося, що відродження економіки Західної Німеччина є частиною плану європейського розвитку на принципах індивідуальної свободи, вільних установ, побудові В«здорових економічних умов, міцних міжнародних зв'язків, забезпечення фінансової стабільності. Забезпечувалися умови контролю американських спеціальних органів над ходом економічної реформи, зняття митних обмежень німецького ринку, продовження політики демонополізації. За перший рік реалізації плану Маршалла Західна Німеччина отримала від США 2,422 млрд. дол (майже стільки ж, скільки Великобританія й Франція разом узяті, і майже в три з половиною рази більше, ніж Італія). Але оскільки частина німецької продукції відразу почала надходити в США в рахунок погашення боргу, то в підсумку на частку Німеччини припала не сама велика частина американської допомоги - в цілому близько 10% (6,7 млрд. марок).
Ключовою проблемою для розгортання економічної реформи в Німеччині було створення В«Твердих грошейВ», ліквідація згубних наслідків гіперінфляції. [1] В Економічній раді ще з 1947 р. тривала активна дискусія прихильників створення централізованого планового господарства і монетаристів. Група експертів під керівництвом Людвіга Ерхарда підготувала проект фінансової реформи, покликаної позбутися величезної маси знецінених грошей. Сам Ерхард вважав, що проведення такої реформи слід поєднувати із заходами по активному стимулюванню виробництва і захист найбільш уразливих груп споживачів, рядом додаткових заходів щодо стабілізації споживчого ринку та активізації споживчої і виробничої мотивації. Початкові пропозиції американської адміністрації з проведення реформи ...
