спочатку впрецедентному праві, а потім була обгрунтована англійським юристом Блекстона, вперіод найбільшого міжнародного впливу Англії як морської держави [7].Суть теорії зводиться до того, що міжнародне право автоматично визнаєтьсяскладовою частиною внутрішньодержавного права.
Державаза допомогою нормативного акту відкриває міжнародному праву путь підвнутрішньодержавний правопорядок, не змінюючи його характеру. На практиціімплементація здійснюється шляхом трансформації.
Трансформаціяполягає в зміні природи правової норми без зміни її змісту. Теоріятрансформації передбачає перетворення міжнародно-правової норми в нормувнутрішньодержавного права за допомогою спеціального державного актатрансформації. Для цього недостатньо одного лише внутрішньодержавного акта продії міжнародного права всередині країни. Суть трансформації полягає взміні джерела обов'язковості міжнародно-правової норми, в орієнтації їїна суб'єктів внутрішньодержавного права. Таким чином, у зв'язку з введеннямміжнародно-правової норми в дію у внутрішньодержавному правопорядкузмінюється її зміст. Трансформовані норми міжнародного права, згідноданої теорії, зберігають зв'язок з первісною міжнародно-правовою нормою.Питання про момент набрання трансформованої норми міжнародного права всилу на території держави вирішується даною концепцією таким чином, щотрансформована норма міжнародного права стає застосовної всерединідержави не раніше набрання чинності початкової міжнародно-правовоїнорми, тобто з моменту виникнення міжнародно-правового зобов'язання, а нез моменту вступу в силу внутрішнього закону, трансформує норму підвнутрішньодержавному праві. Як правило, припинення дії договору вміжнародно-правовому сенсі тягне за собою і скасування діїтрансформованої норми всередині держави, за винятком тих випадків, колиостання стала самостійною інтегрованої складовою частиноювнутрішньодержавного права [8].
Необхіднорозрізняти імплементацію міжнародного права в широкому і вузькому значенні цьоготерміна. У широкому сенсі імплементація являє собою цілісний механізмздійснення міжнародного права за допомогою засобів внутрішньодержавногоправа. Прийняття норм національного права, необхідних для виконання норм міжнародногоправа, ще не означає фактичного виконання міжнародно-правовихзобов'язань. Тому елементом процесу імплементації міжнародного права вширокому сенсі є також практика держав. Міжнародна практикапоказує, що іноді держава, видавши необхідні для імплементаціїміжнародного договору акти, тим не менш, не тільки не виконує своїхзобов'язань за договором, але і порушує норми свого внутрішньодержавногоправа, прийняті для імплементації такого договору. Імплементація норм іпринципів міжнародного права в національних правових системах означає нетільки власне здійснення конкретних нормативних розпоряджень, але істворення на національному рівні правових можливостей для цього, тобтодіяльність держави на всіх рівнях щодо створення необхідних умов длятакої реалізації. Імплементація норм міжнародного права не полягає лише вправотворчої діяльності держави - учасника того чи іншогоміжнародного договору, пов'язаної з відтворенням норм міжнародного прававнутрішнім законодавством. Вона передбачає проведення широкого комплексузаходів організаційного характеру, спрямованих на безпосереднюреалізацію міжнародно-правових норм. Таким чином, про імплементацію міжнародно-правовихнорм можна говорити тільки в тому випадку, якщо держава не тільки видаєвідповідні законодавчі акти (змінює чи скасовує вже існуючі)для здійснення норм міжнародного права, але й проводить у життя ці акти.
Імплементаціяміжнародного права у вузькому сенсі слова є комплекс актіввнутрішньодержавного права, спрямованих на здійсненняміжнародно-правових зобов'язань держав за рахунок підключення внутрішніхмеханізмів. Елементами даного процесу є не тільки актизаконодавства, але й міжнародні договори, оскільки вони полягають увиконання міжнародно-правових зобов'язань держави. Суверенна рівністьдержав, їх незалежність у здійсненні внутрішньої і зовнішньої політикизумовили ту обставину, що вони, будучи творцямиміжнародно-правових норм, виступають в той же час основними суб'єктами їхімплементації. Більшість міжнародно-правових норм, що містяться в КонвенціїООН з морського права 1982 року, реалізується через механізмвнутрішньодержавної імплементації. Однак імплементація норм міжнародногоправа на національному рівні - основний, але не єдиний шлях їх реалізації.У нормах міжнародного морського права закріплені додатковіміжнародно-правові та організаційні засоби забезпечення імплементації наміжнародному рівні, які в своїй сукупності складають міжнародниймеханізм імплементації норм міжнародного морського права.
Підміжнародним механізмом імплементації міжнародного права в широкому сенсірозуміють сукупність засобів забезпечення реалізації міжнародно-правовихнорм, створюваних зусиллями держав. Механізм імплементаціїміжнародно-правових норм необхідно визначити як сукупність правових нормвнутрішньодержавного законодавства, що забезпечують реалізаціюміжнародно-правових норм, визнаних частиною правової системи держави.Елементами правового механізму імплементації міжнародного права підвнутрішньодержавному праві виступають норми Конституції держави, норми галузевогозаконодавства, а також інші акти законодавства та міжнародні договоридержави [9]. Трансформаціяміжнародно-правових норм являє собою якнайшвидшого шлях їхімплементації, оскільки вона гарантує безпосереднє застосування норм підвнутрішньодержавної правової системи. У силу об'єктивних закономірностейспіввідношення міжнародного та національного права процес імплементації, однак,не може бути вичерпаний однієї лише трансформацією. Тому існує й другийрівень імплементації міжнародного права, найважливішим компонентом якогоє прийняття імплементує законодавства, покликаного забезпечитиздійснення і дотримання міжнародно-правових норм всередині країни.
1.2 Джерела міжнародного морськогоправа
У зв'язку зі швидкими темпами розвитку промисловості, науки і техніки; бурхливим розвитком торгового, рибальського та військового флоту держав, розширенням сфер діяльності у Світовому океані зазвичай-правовий характер норм міжнародного морського права перестав задовольняти зростаючим потребам морської діяльності. Виникла гостра необхідність розробки і прийняття міжнародних морських угод.
Перша спроба кодифікації норм міжнародного морського права, не увінчалася успіхом, була зроблена в 1930 р. в рамках Гаазької конференції з кодифікації міжнародного права. У період 1949 - 1956 рр.. Комісія міжнародного права ООН провела велику роботу по кодифікації звичайно-правових норм та розробці нових. Це дало можливість у 1958 р. провести I Женевську Конференцію ООН з морського права, на якій було розглянуто і прийнято чотири конвенції: про відкрите море; територіальному морі та прилеглій зоні; континентальному шельфі; рибальство й охорону живих ресурсів відкритого моря.
В результаті роботи міжнародного співтовариства вдалося кодифікувати ряд загальновизнаних принципів і норм міжнародного морського права: принцип свободи відкритого моря, що включає свободу судноплавства, рибальства, прокладки морських кабелів і трубопроводів, польотів над відкритим морем; право мирного проходу через територіальне море; принцип реальної зв'язку між судном і державою прапора та ін
Однак на I Конференції не вдалося вирішити питання про максимальну ширині територіального моря і рибальської зони. Для вирішення цих проблем була скликана II Конференція ООН по морському праву в I960 р. яка також не призвела до бажаних результатів. Питання, пов'язані з шириною територіального моря, рибальської зони, континентального шельфу, економічними та іншими правами прибережних держав ставали все більш актуальними.
Конвенціяміжнародні організації.
ВКрім того,
Особливий311
Важливеправа.
Незважаючи
ВсезагальнийДанеП. 3 ст.попередників.
Одним зучасниками.Тому необхідноСвідченням...
