ути будь-яка вимовлена ​​одним співрозмовником мовна одиниця, якщо вона у смисловому відношенні В«вписуєтьсяВ» в контекст діяльності іншого співрозмовника.
Ця мовна одиниця може міняти комунікативну задачу і впливати на мотивацію. Коли мовна одиниця нездатна В«просунутиВ» мовну ситуацію, вона несітуатівна, не викликає реакції співрозмовника.
8) Еврістичність. Мовленнєва діяльність не може бути повністю завчити та передбачено. Така непередбачуваність і є еврістичність. Ситуації спілкування змінюються постійно, їх варіанти численні, і промовець повинен бути готовий до діяльності в таких постійно мінливих умовах.
9) Самостійність.
10) Темп.
Психологічна структура акту говоріння включає чотири фази:
1) спонукальної-мотиваційну, при якій проявляється потреба людини в спілкуванні під впливом певного мотиву і при наявності певної мети висловлювання;
2) аналітико-синтетичну, представлену у вигляді згорнутих розумових дій по програмування та формулювання думок (тут функціонує механізм внутрішнього оформлення висловлювання, який забезпечує вибір слів і граматичне прогнозування);
3) виконавчу - звукове і інтонаційне оформлення думки (на початковому етапі навчання перехід програми висловлювання до її виконання відбувається через рідну мову;
4) контролюючу, завдання, якому - сигналізувати про можливі помилки і сприяти їх виправленню; контроль припускає наявність у мовця еталон, несформованого у результаті мовної практики і звірення власної промови з еталоном.
Для здійснення говоріння необхідні певні умови (передумови). Таких умов, за крайньої мірі, п'ять. [15, 192]
1. Наявність мовної ситуації, яка потенційно є стимулом до говорінню.
2. Наявність знань про обсязі мовлення (про компоненти ситуації), що В«живитьВ» думка мовця, визначає те, що він говорить.
3. Ставлення до об'єкта мови, яке залежить від минулого досвіду суб'єкта, системи його поглядів, почуттів, тобто від свідомості людини. Цим пояснюється мотив говоріння, тобто чому даний суб'єкт робить даний мовний вчинок.
4. Наявність мети повідомлення своїх думок, тобто того, навіщо людина говорить у даній ситуації. Мета може в момент говоріння актуально і не усвідомлюватися, але вона завжди є, в іншому випадку мова позбавляється комунікативної спрямованості.
5. Наявність засобів вираження своїх думок і почуттів, засобів вираження свого ставлення і реалізації мети мовного вчинку.
Отже, говоріння - продуктивний вид мовленнєвої діяльності, за допомогою якого (Спільно з аудіюванням) здійснюється усне вербальне спілкування. Змістом говоріння є вираження думок в усній формі.
1.2 Монологічне та діалогічна мова
Як відомо, устноречевое спілкування може мати монологічну і діалогічну форми. Розглянемо особливості навчання даним різновидам усного мовлення докладніше.
Виділяють два виду мовлення: діалогічну і монологічну.
1. Діалогічна мова - форма мови, при якій відбувається безпосередній обмін висловлюваннями між двома або кількома особами. [4, 262]
Особливості умов, в яких протікає діалогічна мова:
- стислість висловлювання,
- широке використання немовних засобів спілкування (міміка, жести),
- велика роль інтонації,
- різноманітність особливих пропозицій неповного складу,
- вільне від суворих норм книжкової мови синтаксичне оформлення висловлювання,
- переважання простих речень.
Основними етапами навчання діалогічної мови на уроці є:
- презентація ситуації за допомогою словесного пояснення або технічних засобів навчання;
- презентація діалогу в звуковій та графічній формі;
- засвоєння мовного матеріалу діалогу;
- засвоєння способів зв'язку реплік у діалозі;
- відтворення діалогу;
- розширення можливостей діалогу-зразка за рахунок зміни компонентів ситуації.
При навчанні діалогічної мови рекомендується варіювати різні види діалогів і форми роботи з ними: діалог-бесіда, діалог-інсценівка, бесіда учнів між собою і з викладачем, парна і групова.
Основним засобом навчання діалогічної мови є вправи. У процесі їх виконання формуються вміння: запитувати інформацію, адекватно реагувати на репліку співрозмовника, вживати штампи діалогічної мови, комбінувати репліки при побудові діалогу та ін
2. Монологічна мова - форма мови, звернена до одного або групи слухачів (співрозмовників), іноді - до самого собі. [4, 268]. На відміну від діалогічної мови характеризується своєю Розгорнути, що пов'язано з прагненням широко охопити тематичне зміст висловлювання, наявністю поширених конструкцій, граматичної їх оформленого. Навчання монологічного мовлення відбувається у три етапи:
1) виробляються мовні автоматизми
2) проходить навчання відбору мовних засобів, відповідних цілі комунікації
3) спрямований на розвиток умінь ініціативного мовлення. Свідомість мовця концентрується на змісті висловлювання.
Використання відеоматеріалів у навчанні усного іншомовного мовлення є доцільним для активізації мовленнєвої діяльності учнів, створення ситуацій стимулювання їх іншомовного спілкування та вдосконалення контролю освоєння учнями іноземної мови як основного комунікативного засобу. Відеоматеріали можуть використовуватися для вивчення тем країнознавчого характеру, а також для розвитку навичок монологічного та діалогічного мовлення.
Завдяки навчанню діалогічної мови відбувається вдосконалення володіння усіма видами діалогу на основі нової тематики та розширення ситуацій офіційного і неофіційного спілкування.
При навчанні монологічного мовлення передбачається вдосконалення володіння різними видами монологу, включаючи висловлювання в зв'язку з побаченим/прочитаним, повідомлення по ходу роботи над проектом, розвиток наступних умінь: робити повідомлення, які містять найбільш важливу інформацію по темі/проблемі, коротко передавати зміст отриманої інформації; розповідати про себе, своєму оточенні, своїх планах, обгрунтовуючи свої наміри/вчинки; міркувати про факти/події, наводячи приклади, аргументи, роблячи висновки; описувати особливості життя та культури своєї країни та країни/країн досліджуваного мови. [31, 3]
1.3 Основні види мовних ситуацій та способи їх створення
Як відомо, В«будь-яка мовна діяльність обумовлена ​​ситуацією, тобто умовами (обставинами, метою і т.п.), в яких здійснюється дане висловлювання В». [25, 301]. Ситуація як основа вербального спілкування являє собою сукупність мовних і немовних умов, необхідних і достатніх для здійснення мовного дії. При навчанні говорінню іноземною мовою в школі вчителеві постійно доводиться створювати такі мовні ситуації з метою мотивування учнів на активне спілкування.
Відбір та класифікація реально існуючих мовних ситуацій для вирішення низки методичних задач призвели до необхідності розгляду їх з точки зору різних типів мовного поведінки. Відповідно виділені стандартні (або стабільні) і варіабельні (Або змінні) ситуації. У стандартних ситуаціях поведінка людини (Вербальне і невербальне) жорстко регламентується. У варіабельних мовних ситуаціях форма мови не настільки тісно пов'язана з утриманням, а обумовлена соціально-особистісними взаємовідносинами співрозмовників, їх загальноосвітнім рівнем, ступенем знайомства та ін
Навчальний процес не може провести учнів через усі можливі реально існуючі ситуації спілкування, і тому мовні вміння повинні розвиватися на основі вправ в умовах навчальних мовленнєвих ситуацій, моделюючих реальне мовне спілкування.
Навчальна мовленнєва ситуація покликана забезпечувати потреби учнів в мовному спілкуванні і повинна являти собою сукупність життєвих умов, що спонукають до вираження ду...
