психічної діяльності на будь-яких об'єктах з одночасним відволіканням від всього решти. Так, Н.Ф. Добринін дає наступне визначення уваги: ​​«Увага ... являє собою спрямованість і зосередженість психічної діяльності особистості. Під спрямованістю розуміється виборчий характер цієї діяльності і збереження цієї обраної діяльності, під зосередженням - поглиблення в дану діяльність і відволікання від решти В»[21,2].
З такого визначення випливає, що увага являє собою не самостійний процес, а лише характеристику інших психічних процесів (сприйняття, пам'яті, мислення і т. д.). Увага зливається з іншими психічними процесами, воно становить їх характеристику, але не має самостійного змісту.
В останні роки М. Ф. Добринін вводить в вчення про увагу поняття значущості. В«Увага - це спрямованість психічної діяльності і зосередження її на об'єкті, що має для особистості певну значимість (стійку або ситуативну) В»[20, 244]. Такого ж розуміння уваги дотримується і ряд інших психологів, які, як і Добринін, відкидали заперечення уваги як самостійної форми психічної діяльності.
Зведення уваги до спрямованості і зосередженості якої психічної діяльності на якомусь об'єкті зустріло і критичні зауваження ряду авторів. У відомій мірою заперечував проти такого підходу С.Л. Рубінштейн. Погоджуючись з тим, що увагу позбавлене самостійного змісту, він разом з тим відзначає, що характеристика уваги як виборчої спрямованості на певний об'єкт є його феноменологічної характеристикою. При такій феноменологически правильної характеристиці природа, а також джерела уваги залишаються, по думку С. Л. Рубінштейна, не розкритими [60, 59-60].
Виходячи з цього, багато вітчизняних психологи, такі як Л.С. Виготський [12], П.А. Гальперін [14; 15], С.Л. Кабильніцкая [15] та ін намагалися відновити або, вірніше, встановити увагу в якості самостійного психічного процесу, але безуспішно. Не дивно тому, що в психології і на сьогоднішній день зберігається поняття уваги як певної сторони або характеристики всякої діяльності суб'єкта або, що є лише іншим виразом того ж самого, заперечується увагу як самостійна форма психічної діяльності.
Але таке розуміння страждає багатьма недоліками, які в першу чергу дають себе знати практично в рішенні розвитку довільної уваги.
Увага може бути мимовільним (ненавмисним) і довільним (навмисним). Термін В«довільнийВ» утворений не від слова В«свавілляВ», а від слова В«позосталась постановаВ», що означає волю, бажання.
Довільна увага - одна з найважливіших характеристик пізнавальної діяльності дітей. Поряд з мисленням, сприйняттям, пам'яттю, уявою довільна увага є найважливішим придбанням особистості на даному етапі онтогенезу. Воно пов'язане з формуванням у дитини вольових якостей і знаходиться в найтіснішому взаємодії із загальним розумовим розвитком дитини.
У початковій характеристиці довільної уваги завжди підкреслюється необхідність свідомих зусиль для зосередження уваги в певному напрямку, відзначається її пульсуючий характер і інші доступні самоспостереженню риси (У. Джемс) [18, 54-61].
Перехід до характеристики психологічної природи довільної уваги починається з намагання зрозуміти його мотивацію. Т. Рібо, який висунув цю ідею, вважав, що джерелом тих В«додаткових сил В», які підтримують відповідні зусилля, єВ« природні двигуни, які відхиляються від прямої мети і вживаються для досягнення іншої мети »« Увага довільне, або штучне, є продукт мистецтва виховання, дресирування, захоплення чим-небудь. Воно щеплено до уваги непроизвольному, або природного, і з нього черпає умови для свого існування, подібно до того, як прищеплена гілка живиться за рахунок стовбура рослини. В»[58, 86]. Звідси випливає розуміння генезису довільної уваги як зміна системи його мотивації. В«Процес, за допомогою якого складається довільна увага, зводиться до наступної єдиною формулою: штучно зробити привабливим те, що по природі непривабливо, надати штучний інтерес речам, які самі по собі нецікаві В»[58,88]. На I етапі в цій функції виступають первинні почуття типу страху; на II - вторинні: самолюбство, змагання; на III - увага переходить в область звички.
М.М. Ланге зазначав таке важливе внутрішнє відміну довільної уваги якось, що мета процесу заздалегідь відома суб'єкту. Іншими словами, у нього є, хоча неповне та бліде, предваряющее знання про об'єкт уваги [36,23].
Існує кілька різних думок про природу виникнення довільної уваги.
На думку ряду провідних вітчизняних психологів (Н.Ф. Добринін [20-22], С.Л. Рубінштейн [60] та ін), увага (і головним чином довільне) можна охарактеризувати як виборчу спрямованість свідомості на той чи інший предмет або явище навколишнього світу, внаслідок чого стає можливим придбання від них конкретних знань. Свідомість має соціальну природу, стало бути, довільна увага як його найважливіша функціональна характеристика має теж соціальні корені.
Іншу природу довільної уваги виявив у своїх дослідженнях Л.С. Виготський [12, 184-219]. У контексті ідей французької соціологічної школи про культурно-опосередкованому характері довільного поведінки було експериментально показано, що генезис довільної уваги включає свідоме використання різних стимулів-засобів, що мають знаковий характер.
Ще одна концептуальна позиція: довільна увага виконує функцію контролю у психічній діяльності. Іншими словами, за своєю суттю воно являє розумові дії контролю (П.Я. Гальперін) [15,88]. Увага, це ідеальна, автоматизована і скорочена форма контролю, Це В«організація чіткого порядку перевірки В»;В« поділ на одиниці перевірки »« виділення критерію, зразка, еталона, заходи В»[15,83]. Його можна формувати, як і будь-яке інше розумове дію, спочатку в практичному плані, а потім в процесі його інтеріоризації перевести в розумовий план. Зовнішній контроль, який перейшов в контроль внутрішній, тобто самоконтроль, і є довільна увага. У цьому випадку воно стає общедеятельностним навиком. П.Я. Гальперин відзначає, що увага являє собою контроль у формі ідеального, скороченого, автоматизованого дії, кінцевий продукт поетапного формування контролю як В«розумового діїВ»: В«Не всякий контроль є увага, але всяке увагу є контроль В»[14,34].
Провівши цілий ряд експериментів по формуванню довільної уваги у дітей, Гальперін утвердився в своєму переконанні, що увагу слід розглядати як окрему форму психічної діяльності, що йому, як і всякому іншому дії, треба спеціально вчити.
Слідом за Гальперіним цілий ряд вчених присвятили свої роботи вихованню уваги, і зокрема розвитку довільної уваги. Однак в основному ці дослідження проводилися серед дітей шкільного віку. Ми вже відзначали, що переважна більшість авторів визначає увагу як спрямованість і зосередженість свідомості на об'єкті, як сторону інших змістовних психічних процесів, а не самостійну форму психічної діяльності. Тому і шляхи виховання уваги шукають в вихованні якої іншої діяльності. Побічно такий підхід надає якесь позитивний вплив і на розвиток уваги, оскільки всі форми діяльності пов'язані з увагою. Однак цей результат непостійний, буває різної якості і взагалі не завжди досягається. Про це свідчать і численні спостереження за роботою педагога, і результати спеціального дослідження труднощів у його роботі, проведеного Н.В. Кузьміної [23].
Проблемі виховання довільного уваги приділено велике місце в роботах Н.Ф. Добриніна, В.Г. Ананьєва, М.Н. Шардакова, Ф.Н. Гонобліна [23,26]. Автори вважають, що для виховання довільного уваги рекомендується виховувати особистість в цілому, а також використовувати організацію форм діяльності, характеристикою яких відповідно до точки зору авторів є увага.
Можна сказати, що майже у всіх роботах по вихованню довільного уваги рекомендації зводяться, перш за все, до порад за загальним вихованню особистості школяра (почуття відповідальності, загальної спрямованості особистості, інтересів, дисциплінованості і т...
