- це діяльність по створенню умов для розвитку учнів засобами навчання, виховання та освіти, націлена на прилучення їх до культурних досягнень людства і формування активної, відповідальної, самовдосконалюється, вільної особистості (С.І. Гессен, 1995). [2]
Своєрідну трактування поняття педагогічної діяльності дає Л.Ф. Спірін, професор Костромського державного педагогічного університету, поділяючи погляди на діяльність таких видатних вчених, як С.Л. Рубінштейн, А.Н. Леонтьєв, Н.В. Кузьміна, П.С. Граве, О.А. Конопкіна, І.С. Ладенко, Г.Л. Павличкові, В.П. Симонов. Їх погляди дозволяють розглядати діяльність учителя як в аспекті методологічного розуміння діяльності людини взагалі, так і в узкопрофессиональном її розумінні.
Педагогічна діяльність є свідоме втручання дорослих людей в об'єктивно-закономірний суспільно-історичний процес виховання дітей.
Мета цього втручання - перетворення людської природи в В«розвинену специфічну робочу силуВ» (К. Маркс), підготовка члена суспільства.
Педагогічна діяльність організовує об'єктивний процес виховання, прискорює і покращує підготовку дітей до життя, тому вона озброєна:
- педагогічної теорією (теоретичними знаннями);
- педагогічним досвідом (практичним досвідом);
- системою спеціальних установ.
Коротко охарактеризуємо роль педагогічної теорії в педагогічній діяльності. Педагогічна діяльність спирається на наукову педагогічну теорію, яка займається вивченням:
- законів виховання;
- виховного впливу життєвих умов;
- їх вимог до людині.
Тим самим наукова педагогічна теорія озброює педагогічну діяльність достовірними знаннями, допомагає їй стати глибоко усвідомленою, ефективної, здатної до дозволу виникаючих протиріч.
-->> Для проникнення в суть педагогічної діяльності необхідно звернутися до аналізу її будови, яку можна представити як єдність мети, мотивів, дій (операцій), результату. Системоутворюючою характеристикою діяльності, у тому числі і педагогічної, є мета (А.Н. Леонтьєв).
Мета педагогічної діяльності - явище історичне. Вона розробляється і формується як віддзеркалення тенденції соціального розвитку, пред'являючи сукупність вимог до сучасної людини з урахуванням його духовних і природних можливостей. В ній поміщені, з одного боку, інтереси і очікування різних соціальних і етнічних груп, а з іншої - потреби і прагнення окремої особи.
Центральною ланкою всякої педагогічної діяльності є цілі виховання дитячої особистості. Мета - це передбачення бажаного, можливого кінцевого результату діяльності.
Педагогічна мета відображає в собі філософські, економічні, моральні, правові, естетичні, біологічні уявлення суспільства про скоєний людину та її призначення в житті суспільства.
Значить, цілі роботи вчителя визначаються суспільством, тобто учитель не вільний у виборі кінцевих результатів своєї праці.
Цілі педагогічної діяльності - явище динамічне. І логіка їх розвитку така, що, виникаючи як віддзеркалення об'єктивних тенденцій суспільного розвитку і приводячи зміст, форми і методи педагогічної діяльності у відповідність до потреб суспільства, вони складаються в розгорнену програму поетапного руху до вищої мети розвитку особистості в гармонії з самою собою і соціумом.
Але конкретні завдання, які виходять з мети, вчитель повинен висувати сам, виходячи з педагогічними умовами. Діяльність вчителя - завжди творча діяльність з управління іншій діяльністю - діяльністю учнів. При цьому вчитель повинен вибудовувати логіку своєї діяльності з опорою на потреби та інтереси вихованця і перетворювати їх в задані суспільством мети навчально-виховної роботи.
В«Слід пам'ятати, що вчителю важливо особистісне прийняття соціального замовлення суспільства, щоб цілі суспільства "Проростали" в педагогічній позиції вчителя В»[3].
В якості мети-ідеалу зазвичай виступає ідея всебічного розвитку всіх сутнісних сил людської особистості, її можливо повна фізична, інтелектуальна і духовно-моральна самореалізація; нескінченне вдосконалення людини і суспільства на цій основі.
Оскільки в різних умовах мета може бути досягнута різними способами і засобами, дія виступає як рішення задачі [4]. Авторитетні психологи неодноразово підкреслювали, що весь хід людської діяльності обумовлений, насамперед, об'єктивною логікою завдань, у вирішення яких включається людина, а будова діяльності - співвідношенням цих завдань.
Поняття В«завданняВ» в науковій літературі визначається по-різному. Академік А.Н. Леонтьєв писав: В«... здійснюване дія відповідає завданню, завдання - це і є мета, дана в певних умовах В». Професор О.К. Тихомиров визначає задачу як В«мета, задану в конкретних умовах і вимагає ефективного способу її досягнення В».
Л.Ф. Спірін та М.Л. Фрумкин визначили завдання як результат усвідомлення суб'єктом діяльності цілі діяльності, умов діяльності та проблеми діяльності (проблеми завдання).
Вчений-психолог С.Л. Рубінштейн зазначав: В«Початковим моментом розумового процесу є проблемна ситуація. Мислити людина починає, коли у нього з'являється потреба щось зрозуміти ... Цією проблемною ситуацією визначається залучення особистості в розумовий процес; він завжди спрямований на дозвіл якогось завдання В»[5] .
Значить, проблема задачі - це результат усвідомлення протиріччя між метою завдання і невідомими шляхами досягнення бажаної мети (відсутність певної інформації для досягнення бажаної мети або відсутність певних засобів для досягнення мети).
У педагогічній задачі, як в будь взагалі, є дві сторони.
Перша - відоме зміст, друга - невідоме, тобто питання: Як? Чому? Навіщо? Ці питання пов'язані з виявленням сутності фактів, явищ, процесів. Осмисленість питання означає, що суб'єкт (S) педагогічного дії усвідомив обидва елементи: що дано і що потрібно знайти і здійснити. Скажімо, завдання: як ефективно надати допомогу підліткові 6 класу Віті К. з тривожно налаштованим характером перед контрольною роботою? Педагогу відома мета - допомогти учневі впоратися з контрольною роботою та вихідні умови роботи: а) належить контрольна робота, б) підліток 6 класу Вітя К. з тривожно налаштованим характером. Але невідомо (Проблема задачі), як краще організувати допомогу, щоб підліток найкращим чином виконав роботу. Вирішити підзадачі - значить знайти варіант ефективної педагогічної допомоги школяреві.
Рішення завдання - це творча розумова (Речемислітельной) і відповідна практична взаємопов'язана діяльність вчителя і учня. Вирішити педагогічну задачу - означає допомогти учню піднятися з одного рівня розвитку на інший, більш високий (не знав - став знати; брехав - стає правдивим).
Вчителю слід пам'ятати, що найкраще він справляється з вирішенням завдань, коли спирається на кращі сторони своєї особистості.
Професор Л.Ф. Спірін підкреслює, що в реальних шкільних ситуаціях ці завдання нескінченно різноманітні як за змістом, так і за формами прояву. Перерахувати їх в такому ключі неможливо. Тому їм слід давати характеристику в узагальненому, типізовані вигляді. Саме так і вимагає наукова педагогіка. Використовуємо таке теоретичне вихідне положення: всі завдання в будь педагогічної ситуації є завданнями соціально-педагогічного управління і допомоги учням в організації їх розвиваючої діяльності в педагогічній системі.
Це значить, що вчителі (і всі інші люди, здійснюють освітньо-виховні функції) в кожен момент свого роботи в тій чи іншій мірі керують процесом фізичного, інтелектуального і духовного розвитку учнів, тобто стимулюють їх самопізнання, самоорганізацію, самоосвіта, самовиховання, самоздійснення.
При цьому завжди очевидна система суперечностей, і основне з них - протиріччя між проголошеним державним стандартом освіченості і вихованості і конкретним школярем, не володіють відповідними якостями. Дозволити дане протиріччя і намагаються справжні вчит...
