ає правильну організацію розпорядку дня, заняття фізичною культурою і спортом, загартовування організму та ін
Трудове виховання закладає основу майбутнього самостійного життя - професійної і соціально-побутової діяльності в інтересах держави, суспільства та власної сім'ї. Це лише основні напрямки сімейного виховання. У різних сім'ях вони в тій чи іншій мірі доповнюються економічним, політичним, екологічним, статевим та іншими напрямками виховної взаємодії дітей і дорослих, реалізованого в системі внутрішньосімейних відносин.
Вважається, що внутрісімейні відносини є провідним компонентом сімейного виховання, оскільки вони, як певна соціальна спільність, виступають як конкретна система зв'язку і взаємодії між її членами, виникаючими щодо задоволення їх різноманітних потреб. До того ж природну основу сім'ї складають шлюбні та родинні зв'язки, які в певному сенсі є первинними.
Крім них родина також включає в себе господарсько-економічні, правові, моральні, емоційно-психологічні та інші зв'язки. Внутрісімейні відносини також взаємопов'язані з національними та побутовими відносинами. В узагальненому вигляді саме сім'я акумулює в собі всю їх сукупність. Значення внутрішньосімейних відносин у становленні та розвитку індивіда обумовлено, перш все, тим, що вони виступали першими специфічним зразком суспільних відносин, з якими людина стикається з моменту народження. Крім того в них фокусується і знаходить своєрідне мініатюрне вираз все багатство суспільних відносин, що створює можливість раннього включення дитини в їх систему. Провідна роль сімейних відносин у вихованні полягає в тому, що їх станом визначаються заходи функціонування і ефективності інших компонентів педагогічного виховного потенціалу сім'ї. Усяке серйозне відхилення внутрішньосімейних відносин від норми означає ущербність, а часто і криза даної сім'ї, втрату її виховних можливостей. [3]
Отже, склалися в сім'ї стосунки між батьками та дітьми неминуче проявляються в сімейному вихованні.
-->>
1.2 Методи і засоби виховання дітей у сім'ї в творах А.С. Макаренко
А.С. Макаренко багато що зробив для розвитку радянської теорії сімейного виховання, був зачинателем масової пропаганди педагогічно обгрунтованих принципів виховання в родині.
В своїй лекції В«Про виховання дітейВ» в розділі В«Загальні умови сімейного виховання В», А. Макаренко говорив:В« Перш за все, звертаємо вашу увагу на наступне: виховати дитину правильно і нормально набагато легше, ніж перевиховувати. Правильне виховання із самого раннього дитинства - це зовсім не таке важка справа, як багатьом здається. За своєю труднощі цю справу по силі кожній людині, кожному батькові і кожній матері. Добре виховати своєї дитини легко може кожна людина, якщо тільки він цього дійсно захоче, а крім того, це справа приємне, радісне, щасливе В». [4]
Сімейний виховання (виховання дітей у сім'ї) - загальна назва для процесів взаємодії батьків з дітьми з метою досягнення бажаного рівня розвитку, навчання і виховання дітей. Суспільне, сімейне і шкільне види виховання здійснюються в нерозривній єдності. Вчитель початкової школи спирається в вихованні дітей на сім'ю, направляє сімейне виховання в гуманістичне русло. Він добре розуміє проблеми сучасної сім'ї, робить все від нього залежне, щоб процеси сімейного та шкільного виховання йшли узгоджено. Сім'я для дитини є одночасно і середовищем проживання, та виховної середовищем. Вплив сім'ї особливо значимо в початковий період життя дитини і набагато перевищує всі інші виховні впливи. За даними досліджень, сім'я в цьому випереджає і школу, і засоби масової інформації, вплив вулиці, друзів, літератури і мистецтва. Це дозволило педагогам вивести залежність: успішність формування особистості обумовлюється перш за все сім'єю. Чим краще сім'я, і ​​чим краще впливає вона на виховання, тим вище результати фізичного, морального, трудового виховання особистості. За рідкісним винятком постійно підтверджується залежність: яка сім'я, такий і виріс в ній людина.
Виховання - Дуже легка справа, виховання - щасливе справа, ніяка робота по своїй легкості, з виключно цінному, відчутного, реальному задоволенню не може зрівнятися з роботою виховання, вважав А. Макаренка. [5]
В сучасній практиці сімейного виховання досить виразно виділяється три стилю (виду) відносин: авторитарний, демократичний і попустительский.
Авторитарний стиль батьків у відносинах з дітьми характеризується строгістю, вимогливістю, безапеляційність. Загрози, підганяння, примус - ось головні засоби цього стилю. У дітей він викликає почуття страху, незахищеності. Психологи стверджують, що це веде до внутрішнього опору, проявляющемуся зовні в грубості, брехливості, лицемірстві. Батьківські вимоги викликають або протест і агресивність, або звичайну апатію і пасивність.
В авторитарному типі відносин батьків до дитини А. С. Макаренко виділяв дві різновиди, які він називав авторитетом придушення і авторитетом відстані і чванства. В«Авторитет придушенняВ» він вважав самим страшним і диким видом, Жорстокість і терор - ось основні риси такого ставлення батьків (Частіше батька) до дітей. Завжди тримати дітей в страху - такий головний принцип деспотичних відносин. Цей спосіб виховання неминуче дає безвольних, боягузливих, ледачих, забитих, В«сльотавуВ», озлоблених, мстивих і, що нерідко, самодурство дітей.
В«Авторитет відстані і чванства В»виявляється в тому, вважало А. Макаренко, що батьки або В«з метою вихованняВ», або за сформованими обставинами намагаються бути подалі від дітей - В«щоб вони краще слухалисяВ». Контакти з дітьми у таких батьків - явище надзвичайно рідкісне: виховання вони доручили бабусям і дідусям. Батьки не хочуть упустити свій батьківський престиж, а отримують зворотне. Починається відчуження дитини, а разом з ним приходять непослух і важковиховуваність.
Ліберальний (Попустительский) стиль припускає всепрощенчество, терпимість у відносинах з дітьми. Джерелом її є надмірна батьківська любов. Діти ростуть недисциплінованими, безвідповідальними. Попустітельскій тип ставлення А.С. Макаренко називає В«авторитетом любовіВ». Суть його полягає в потуранні дитині, в гонитві за дитячою прихильністю шляхом прояви надмірної ласки, вседозволеності. У своєму прагненні завоювати дитини батьки не помічають, що виховують егоїста, людини лицемірного, розважливого, що вміє підлаштовуватися до людей. Це соціально небезпечний спосіб відносин з дітьми. Педагогів, які виявляють таке всепрощенчество по відношенню до дитини, А.С. Макаренко називав В«педагогічними бестіямиВ», здійснюють самий нерозумний, самий аморальний вид взаємин. [6]
Демократичний стиль характеризується гнучкістю. Батьки, мотивуючи свої вчинки і вимоги, прислухаються до думки дітей, поважають їх позицію, розвивають самостійність суджень. В результаті діти краще розуміють батьків, ростуть розумно слухняними, ініціативними, з розвиненим почуттям власної гідності. Діти бачать в батьках зразок громадянськості, працьовитості, чесності і бажання зробити їх такими, якими є самі.
Таким чином, знання типових відносин у родинах і стилів батьківського виховання допомагає вчителю краще, швидше і правильніше зрозуміти, з якою родиною він має справу. Для кожного типу негативних відносин існують свої способи їх подолання.
Розумна система стягнень не тільки законна, але й необхідна, був переконаний А. Макаренка. Вона допомагає оформитися міцному людському характеру, виховує почуття відповідальності, тренує волю, людську гідність, вміння пручатися спокусам і долати їх.
Методи виховання дітей у сім'ї - це шляхи (способи), за допомогою яких здійснюється цілеспрямоване педагогічне вплив батьків на свідомість і поведінку дітей. Вони не відрізняються від розглянутих вище загальних методів виховання, але мають свою специфіку:
-вплив на дитину індивідуальне, засноване на конкретних вчинках і прис...
