прияння біржової арбітражної комісії (п. 2 ст. 30 закону РФ "Про товарних біржах і біржову торгівлю"). Активне використання мирних способів вирішення спорів також передбачається в трудових відносинах. Трудовий кодекс РФ досить докладно регулює використання примирних процедур для вирішення колективних трудових спорів, визначаючи як поняття таких процедур (ст. 398 ТК РФ), так і їх зміст (ст. 401-406 ТК РФ). Кодексом про адміністративні правопорушення РФ встановлено відповідальність за ухилення роботодавця від участі в примирних процедурах (ст. 5.32 КоАП РФ).
За кордоном, а також на міжнародному рівні дружні способи вирішення спорів використовуються більш активно. За даними дослідження, проведеного Комісією Європейських співтовариств, у деяких країнах мирні способи вирішення спорів не просто заохочуються, а є обов'язковими по певних категоріях справ. Також дуже часто дружні способи вирішення спорів використовуються в міжнародному економічному обороті.
У світі існує цілий ряд інститутів, які забезпечують проведення примирних процедур по комерційним спорам. Серед них основними є Міжнародна торгова палата International Chamber of Commerce - ICC, Париж), Центр вирішення спорів (Centre for Effective Dispute Resolution - CEDR, Лондон), Лондонський міжнародний арбітражний суд (London Court of International Arbitration), Центр альтернативного вирішення спорів (ADR Center, Рим), Датський центр вирішення конфліктів (Danish Centre for Conflict Resolution, Копенгаген). Не можна не згадати і спеціалізовані центри мирного врегулювання спорів. Їх особливість полягає в тому, що вони займаються примиренням сторін в певній сфері комерційної діяльності. Найбільш відомі тут Центр по арбітражу та посередництва при Всесвітньої організації інтелектуальної власності (WIPO Arbitration and Mediation Center, Женева) і Міжнародний центр врегулювання інвестиційних спорів (International Centre for Settlement of Investment Disputes - ICSID, Вашингтон) [2].
У кожного зі згаданих центрів є власний регламент проведення примирних процедур. Так, Міжнародна торговельна палата розробила і ввела в дію з 1 липня 2001 року Регламент дружніх процедур вирішення спорів, який розглядається багатьма фахівцями в якості зразкового. Слід також згадати про Типовому законі Комісії Організації Об'єднаних Націй по праву міжнародної торгівлі про міжнародної комерційної погоджувальній процедурі, схваленому 19 січня 2002 року. Цей закон послужив моделлю в тому числі для вітчизняного законопроекту про примирних процедурах (див. далі).
Скажемо кілька слів про найбільш поширених видах примирних процедур.
Медіація (mediation) - є, мабуть, основним методом мирного вирішення спорів в комерційній практиці і являє собою формальний процес узгодження позицій, здійснюваний при активній участі нейтрального особи (медіатора), обраного спільно сторонами спору. Метою медіації є не визначення того, хто правий, а знаходження компромісного рішення, яке стане найкращим для обох сторін.
Для того щоб проведення медіації за спору було в принципі можливо, необхідна згода на це сторін спору. Таке угода повинна мати письмову форму і може як бути частиною укладеного між сторонами договору, через якого виникла розбіжність, так і бути окремим документом, складеним до або після виникнення спору. Регламент МТП також передбачає, що угода про застосування медіації може слідувати з поданого в МТП заяви про медіацію однією із сторін і згоді з ним, повідомлення у відповіді іншого боку [3].
Підготовчим етапом медіації є вибір і призначення посередника (медіатора). Передбачається, що рішення з цього питання приймають сторони спору за взаємною згодою. При недосягненні згоди кандидатура медіатора визначається інститутом, який організує процедуру медіації.
Власне медіація починається з першого обговорення виниклої суперечки, яке проводиться посередником. Зазвичай до моменту першого розгляду сторони проводять обмін необхідними документами. Під час першого обговорення визначаються особливості запланованої процедури розгляду та узгоджується графік заходів по врегулювання спору. Посередник може запропонувати сторонам проведення деяких консультацій тет, без участі опонента. Надалі процес медіації проходить за затвердженим графіком і займає, як правило, не більше одного місяці.
Результатом процедури медіації зазвичай є угода між сторонами. Як ми вже згадували раніше, це угода не може бути примусово виконано. Рівним чином, не передбачається і оспорювання такої угоди. Однак багато діючі правила медіації передбачають спосіб, який дозволяє примусово привести положення угоди у виконання. Це можна зробити шляхом звернення до третейського суду, з тим щоб досягнуту угоду було оформлено в якості його рішення. Наприклад, згідно з Регламентом Об'єднаної служби медіації (посередництва) при Російському союзі промисловців і підприємців (роботодавців), угоду про врегулювання спору, укладена сторонами в результаті примирної процедури, може бути передане ними у третейський суд з вирішення корпоративних суперечок при РСПП для оформлення в якості рішення третейського суду (п. 14.2 Регламенту). Згодом це рішення може бути приведено у виконання в порядку, передбаченому главою VIII ФЗ "Про третейські суди в РФ" та параграфом 2 глави 30 АПК РФ.
Примирення (conciliation) - на відміну від медіації, неформальна процедура, при якій примиритель пропонує сторонам рішення спору в тих випадках, коли вони не можуть досягти угоди самостійно [3].
Незалежна оцінка (neutral evaluation) - згідно цієї процедури, експерт дає сторонам оцінку їх спору на предмет можливого рішення. Незалежна оцінка дається у відношенні фактів і питань права, питань застосування права до певних фактів, технічних питань, тлумачення контрактів або зміни їх положень [4].
Міні-розгляд (mini-trial) - при обранні цього методу врегулювання спору формується робоча група, до яку входять нейтральне особа і представники кожної із сторін. Представник в цьому випадку зазвичай уповноважується на прийняття рішень від імені сторони в спорі. Кожна сторона представляє групі свою позицію в короткій точної формі, після чого дана група виробляє спільне рішення, яке влаштовує всі сторони, або ж дає свою оцінку для кожної з позицій. Наведене поділ способів мирного вирішення спорів має багато в чому умовний характер, оскільки сторони конфлікту не обмежені використанням тільки одного, вибраного ними способу і завжди можуть вдатися до іншої процедурі або застосувати змішаний порядок.
У сучасному світі державні кордону вже не є тим серйозною перешкодою для бізнесу, яким нерідко бували раніше. Дедалі більше вітчизняних компаній прагне "вийти" за межі нашої країни та налагодити економічні зв'язки із зарубіжними партнерами. Робота з іноземним контрагентом в чому відрізняється від співпраці з російським партнером, але і тут між сторонами можуть виникати спірні ситуації. Для їх дозволу російські організації нерідко вибирають міжнародний комерційний арбітраж.
За останні роки вітчизняні підприємства часто брали участь у справах, розглянутих міжнародними судами, як в Росії, так і за її межами. Завдяки цьому вже можна виділити переваги і недоліки даного способу вирішення спорів і застерегти компанії від помилок, які вони іноді здійснюють при його використанні.
Порядок діяльності міжнародних комерційних арбітражів в Росії регулюється Федеральним законом від 7 липня 1993 р. № 5338-1 "Про міжнародний комерційний арбітраж" (далі - Закон про арбітраж), в основу якого покладено Типовий закон про міжнародний комерційний арбітраж, прийнятий у 1985 році Комісією ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) [4].
Відзначимо, що вищеназваний документ розрізняє два види міжнародних комерційних арбітражів:
- постійно діючі арбітражні установи (або інституційні арбітражі);
- арбітражі ad hoc, створювані для дозволу окремої справи.
Інституційні арбітражі, такі як М...
