тавання потрібні великі інвестиції, джерелом яких в сучасних умовах можуть бути в основному зовнішні донори - іноземні держави та міжнародні організації. Доходи держави не дозволяють покривати поточні витрати на їх нинішньому рівні, не кажучи вже про вкладення в "майбутнє" Афганістану. Величезні кошти необхідні для забезпечення роботою і житлом тисяч біженців, що повернулися на батьківщину, роззброєння армій, створених у попередні часи на території окремих провінцій і регіонів, створення якоїсь подібності загальнонаціональної судової системи.
Підтримка -за кордону здійснюється не тільки у вигляді іноземної допомоги, але й у формі інвестицій. Повернулися до Афганістану підприємці розташовують як капіталом, так і необхідними для ведення бізнесу зв'язками з підприємцями з інших країн. Проте основну роль в інвестиційній сфері відіграють іноземні компанії, базуються, зокрема, в мусульманських країнах.
За Станом на грудень 2005 р. Афганський управління зі сприяння інвестиціям схвалило прямі іноземні інвестиції на загальну суму 520 млн. дол, з яких більше половини направляється в будівництво, 1/3 - у сферу послуг і решта - в промисловість. Враховуючи значний ризик вкладень в Афганістані, іноземні підприємці вважають за краще вкладати капітал в державні проекти з відновлення національної економіки, в проекти з участю іноземних фінансових донорів, а також у розвиток сфери послуг. Інвестиції за кордону надходять переважно в такі сфери, де можливе отримання віддачі у відносно стислі терміни.
Туреччина є найбільшим інвестором: на її частку припадає понад 20% усіх прямих іноземних інвестицій, схвалених Афганським управлінням по сприянню інвестиціям. (Майже всі турецькі вкладення здійснюються в будівництво.) Частка американських інвесторів нижче - 17%, далі йдуть інвестори з Китаю та ОАЕ (Менше 10% у кожному випадку), Пакистану та Ірану (по 5%). Іранські фірми вкладають капітал в основному у виробництво продовольчих та інших промислових товарів.
Завдяки іноземному капіталу, зовнішньої допомоги та внутрішнім резервам підприємства в Афганістані поступово повертаються до більш-менш нормальному функціонуванню. Опитані МБРР фірми повідомляють про збільшення чисельності персоналу за останні п'ять років на 67%. Особливо активно ця тенденція розвивається в останній час: за минулий рік зайнятість зросла на 22%. За цей же період ступінь використання промислових потужностей збільшилася на 10%.
Реальне положення на афганських підприємствах МБРР оцінює виходячи з результатів опитування їх керівників та порівняння з аналогічними об'єктами в інших, в основному країнах, що розвиваються. Зокрема, виявлено, що в Афганістані середній обсяг продажів в розрахунку на одного зайнятого в промисловій компанії (з чисельністю зайнятих не більше 100 чоловік) становить 3333 дол Аналогічний показник у Таджикистані і Узбекистані нижче - 1859 і 567 дол велике відставання Афганістану від Пакистану (10043 дол) і Індії (9146 дол) і особливо від Китаю (20374 дол.)
За ступеня використання потужностей (в середньому 62%) афганська промисловість ненабагато відстає від індустрії сусідніх держав і перевершує промисловість країн, нещодавно пережили військові конфлікти (наприклад, Мозамбіку).
Ставлення вартості основних виробничих фондів (на підприємствах з чисельністю зайнятих не більше 100 чоловік) до чисельності персоналу в Афганістані (1500 дол) нижче, ніж у Китаї (3170 дол), Індії (2307 дол), Пакистані (2063 дол), і вище, ніж у Таджикистані (721 дол), Сирії (567 дол) і Узбекистані (229 дол). Низька ступінь фондоозброєності негативно позначається на продуктивності праці на афганських підприємствах.
Незважаючи на складне становище, в якому знаходяться афганські продуценти, уряд Х. Карзая прагне орієнтувати їх на розвиток експортних виробництв. В зміцненні зовнішньої торгівлі воно бачить один з головних важелів стратегії розвитку національної економіки. З урахуванням необхідності задоволення майже всіх афганських потреб в промисловій продукції за рахунок імпорту роль зовнішньої торгівлі в національній економіці представляється особливо значущою. Для підвищення ефективності зовнішньої торгівлі необхідні зниження виробничих витрат в Афганістані та збільшення конкурентоспроможності афганського експорту. Підйому галузі має сприяти і перетворення Афганістану свого роду транзитний "міст" для виходу центральноазіатських держав на ринки Південної Азії.
Уряд Х.Карзая здійснило ряд заходів по сприянню торгівлі з зовнішнім світом. Укладені торговельні й транспортні угоди з сусідніми державами і досягнуті домовленості про надання преференцій для афганських товарів. Найближчим п'ятиріччя країна має намір домогтися приєднання до СОТ. У 2004 р. Афганістан провів реформи в митній сфері, які зробили національну економіку однією з найбільш відкритих у регіоні. Була спрощена митно-тарифна структура, звужений діапазон ввізних мит-до 2,5-16% (раніше максимальний рівень сягав 150%). Міністерство фінансів у співпраці з Міністерством торгівлі здійснює Програму модернізації митної служби, націлену на розмежування сфер відповідальності урядових структур в даній області і нарощування її потенціалу. Проте багато проблем поки не вирішені: наприклад, для здійснення імпортної операції потрібне виконання багатьох формальностей, зокрема, оформлення 10 документів та отримання як мінімум 57 підписів. Митні органи часто довільно визначають вартість ввезених в країну вантажів і коло інспекційних завдань, що сприяє корупції і затримці з митної очищенням. Огляд партій товарів потребує більше часу, ніж у сусідніх державах. Для відправки своїх вантажів експортерам необхідно в середньому 9,8 дня, тимчасові витрати імпортерів ще більше - 11 днів (для порівняння: в Узбекистані ці терміни становлять відповідно 1,3 і 1,3 дня, Таджикистані - 3 і 2 дні, Індії - 7,1 і 5,3 дня, Китаї - 7,9 і 5,4 дня, Сирії - 15 і 6,3 дня, Пакистані - 17 і 9,8 дня). Експедитори відзначають, що цей термін може бути скорочений до декількох годин при дачі достатньо великого хабара.
Незважаючи на лібералізацію митної системи, промислові фірми вважають, що чинний митний режим є по відношенню до них дискримінує, в Зокрема у цих компаній виникають додаткові проблеми з відкриттям нових виробничих об'єктів в Афганістані. Керівництво більшості промислових підприємств (тобто не відносяться до малих або найбільш великим) вважає, що через їх величини уникнути податків або мит практично неможливо, крім того, ці підприємства часто стають об'єктами здирництва з боку корумпованих чиновників. Нерідко доводиться конкурувати з невеликими торговельними фірмами, які можуть імпортувати товари, минаючи систему митного оподаткування і уникаючи різного роду неформальних поборів. Що стосується найкрупніших (в першу чергу закордонних) компаній, то вони розташовують реальними шансами домовитися про податкові пільги.
Менш великим фірмам доводиться стикатися з досить значною податкової навантаженням. Нижче наводиться приклад з найбільш типовими витратами, які змушені покривати афганські фірми, що поставляють свою продукцію за кордон (у даному випадку родзинки через порт Хайратон в Узбекистан). На афганській стороні на щорічне відновлення торговельної ліцензії витрачається 3,5 тис. афг. (У 2004 р. була введена нова спрощена схема ліцензування, що відрізняється більшою прозорістю); отримання фітосанітарного сертифіката в Міністерстві землеробства і тваринництва обходиться в 40-60 афг. і сертифіката в Інституті експорту родзинок - в 50 афг./т; експортне мито було тимчасово скасовано президентським декретом від 2002 р., проте на всі експортні та імпортні операції на тимчасовій основі встановлений податок (0,5%), що сплачується Міністерству фінансів; крім того, деякі експортери повідомляють про стягування з них експортного мита (2,5%); податок (20%) на прибуток від торговельних операцій і податок на продажі (2,5%) сплачується Міністерству фінансів; додаткові податки встановлюю...
