секреції. Встановлено, що озокеритолікування надає розсмоктуючу, протизапальну, болезаспокійливу, судинорозширювальну, десенсибілізуючу і антиспастичну дію, стимулює процеси регенерації. Прийнято вважати, що терапевтична ефективність озокеритолікування трохи вище, ніж парафінолікування.
Основними показаннями для озокеритолікування є хронічні запальні захворювання поверхневих тканин і внутрішніх органів, наслідки захворювань і травм кістково-м'язової та периферичної нервової систем, захворювання жіночих та чоловічих статевих органів, захворювання шкіри, хвороби вуха, горла і носа, спайки черевної порожнини, захворювання периферичних судин в початкових стадіях, дитячий церебральний параліч, поліомієліт і його наслідки, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки.
Озокеритолікування має такі протипоказання: гострі і гнійні запальні процеси різної локалізації, виражений загальний атеросклероз, ішемічна хвороба серця, стенокардія напруги III ФК, недостатність кровообігу II ст., цироз печінки, злоякісні і доброякісні пухлини, тиреотоксикоз II-Ш ст., хронічний гломерулонефрит і нефроз, вагітність і період лактації, схильність до кровотеч, лихорадящим стан.
При проведенні озокеритолікування необхідно дотримуватися таких заходів безпеки:
1) у зв'язку з утворенням при нагріванні озокериту парів з неприємним задушливим запахом цю процедуру треба проводити в приміщенні з добре працюючою приточно-витяжною вентиляцією, краще у витяжній шафі;
2) при нагріванні озокериту відбувається деяке його розбризкування. Проводить нагрів персонал повинен користуватися захисними окулярами, фартухом, нарукавниками і рукавичками;
3) озокерит при нагріванні легко пригорає, тому від нагрівання його не на водяній бані слід при будь-яких умовах відмовитися. До того ж при прямому нагріві велика вірогідність спалаху утворюються пари;
4) для попередження опіків необхідно пам'ятати про наступні правила: а) не можна наносити озокерит на вологу шкіру або слизові оболонки; б) не допускати попадання вологи в розплавлений озокерит; в) проведення процедури має бути негайно призупинено, якщо хворий скаржиться на печіння; г) при необхідності проведення процедур хворим з порушеннями термічної чутливості орієнтуватися слід на показання термометра і починати озокеритолікування з більш низьких температур теплоносія;
5) з метою зменшення маркості озокериту можна вдатися до змішування його з парафіном (30-50%).
2. Способи та методи проведення гідротерапії. Обливання, душі, медична характеристика та класифікація
Гідротерапія - Зовнішнє застосування прісної води (водопровідної, річкової, озерної, колодязної) у вигляді обливань, обтирань, укутувань, душів, ванн і т. д. Основу дії гідротерапевтичних процедур на організм становить поєднання різних по силі температурного й механічного подразників, взаимообусловливающих і взаємодоповнюють один одного. Прісну воду використовують в гідротерапії як в чистому вигляді, так і з додаванням до неї різних речовин (хвойний екстракт, скипидар, конденсат мускатного шавлії, гірчиця і т. д.), що посилює її дію на організм (див. відповідні процедури).
Дія прісної води на організм в деяких процедурах поєднують, наприклад, з масажем (Душ-масаж, підводний душ-масаж), гальванічним струмом (гідроелектричні ванни), створюють вібрацію водяних хвиль (вібраційні ванни), завихрення води в ванні (вихрові ванни) і т. д. При деяких гідротерапевтичних процедурах, щоб підсилити дію температурного роздратування на організм, використовують поступове підвищення температури в процесі процедури (місцеві або загальні ванни) або застосовують дію контрасту температур води (контрастні ванни).
Гідротерапія знайшла широке застосування в лікувально-профілактичній практиці і в справі відновлення організму після перенесених захворювань. Гідротерапевтіческіе процедури є засобом тренування і загартовування організму до дії холодових, а також високотерміческіх подразників і давно використовуються для цих цілей. Існують різні методики гідротерапевтичних процедур.
Обливання. Розрізняють загальне і місцеве обливання. При загальному обливанні оголеного людини, що стоїть на дерев'яній решітці, у великому тазу або ванні, обливають 2-3 відрами води, а потім енергійно розтирають грубою простирадлом (зігрітої) до легкого почервоніння шкіри. Обливати хворого слід повільно, тримаючи відро на рівні його плечей, ближче до тіла так, щоб вода рівномірно стікала по задній і передній поверхні тіла. Процедуру проводять щодня або через день, поступово знижуючи температуру води з 34-33 В° С при кожному наступному обливанні на 1-2 В° С і доводячи її до 22-20 В° С до кінця курсу лікування.
Процедури надають збудливу і тонізуючу дію. Їх застосовують як самостійний метод лікування, а також для загартовування організму. Проводять процедури щодня. Курс лікування складається з 15-30 процедур. Крім того, обливання застосовують і як вступну процедуру перед більш активними водолікувальними процедурами, а також як завершальну після вологих укутування, загальних теплових процедур і т. д.
Місцеве (Часткове) обливання проводять з гумового шланга або глечика частіше холодної (16-20 В° С) водою. При цьому обливають не все тіло хворого, а лише якусь його частина, зокрема потилицю при важкому інфекційному захворюванні з метою прояснення свідомості хворого, для поліпшення дихання і кровообігу; руки і ноги при підвищеній пітливості, вазомоторних розладах, розширенні вен, а також як відволікаючий засіб при припливах крові до голови, нападах бронхіальної астми і т. д.; спину при неврастенічних станах.
Душі - водолікувальні процедури, при яких на тіло впливають водою у вигляді струменя або багатьох струменів дозируемой температури і тиску. Для проведення душів використовуються спеціальним пристроєм - душовою кафедрою.
Існує ряд різновидів душа: дощовий, голковий, пиловий (спадний), промежинна (висхідний); струевой (Шарко і шотландський), віяловий, циркулярний. Душі також ділять на загальні і місцеві, рухливі (Шарко, шотландський, віяловий) і нерухомі. Крім того, їх розрізняють по тиску (душі з низьким тиском води - 0,3-1 ат, середній-1,5-2 ат і високим - 3-4 ат) і по температурі води (із змінною від 15 до 45 В° С - шотландський душ, постійною температурою - всі інші). Душі постійної температури води можуть бути холодні (нижче 20 В° С), прохолодні (20 - 34 В° С), індиферентні (35-37 В° С), теплі (38-39 В° С) і гарячі (40 В° С і вище).
Основними діючими факторами душів є температурне і механічне подразнення. Їх фізіологічна дія на організм залежить від сили механічного подразнення - ударів води, стікання крапель і струменів її по тілу, що обумовлено тиском - води, "жорсткістю" струменя і об'ємом подається на хворого води в одиницю часу, а також від ступеня відхилення температури води від так званої індиферентної температури (35-36 В° С).
За інтенсивності механічного впливу на організм загальні душі можна розташувати в наступному порядку: пиловий, дощовий, голчастий, віяловий, циркулярний, струевой. Душі є одним з ефективних методів водолікування. Їх використовують у вигляді самостійного курсу лікування або в комплексі з іншими водолікувальними процедурами, іноді як ввідні або заключні процедури. При вмілому поєднанні тиску води і її температури можна отримати від душових ефект різного характеру.
Температуру води підбирають, виходячи з особливостей захворювання і переслідуваної мети. Короткочасні холодні і гарячі душі освіжають хворого, тонізують м'язи і підвищують тонус його судинної системи. Тривалі холодні і гарячі душі знижують збудливість чутливих і рухових нервів, підвищують обмін речовин; теплі душі справляютьседативну дію. Після прохолодних і холодних душів показано енергійне розтирання грубим рушником з метою викликати сприятливу реакцію організму, зокрема серцево-судинної системи.
озокерит гідротерапія обливання душ
