ю мембраною. Це целофан або ліпоїдні мембрани тваринного походження, наприклад яєчна оболонка, відрізок кишки, шкіра тварини. Середовища для діалізу тс ж, що і в першому випадку, т. з. водні розчини або вода.
Апаратурне оформлення цих досліджень може бути різним. В останні роки з'явилося багато установок, максимально наближають умови досвіду до умов живого організму. Найчастіше це двокамерні установки, розділені мембранами або мембранними системами. В одній з камер знаходиться мазь, в іншій - Середа для діалізу. Незважаючи на конструктивні відмінності, установки підпорядковані одному принципу і відображають однакові залежності.
М - частці рівноважного діалізу через напівпроникну мембрану в модельну середу можна вивчити вплив:
- природи мазевої основи;
- концентрації ЛВ в мазі;
- ступеня дисперсності ЛВ.
Дослідження впливу фармацевтичних факторів на вивільнення ЛВ з суспензійних мазей проводять на мазях-моделях, приготованих на різних основах (вазелін; вазелін 9 частин, ланолін 1 частина, свинячий жир; абсорбційна основа ХНІХФІ; емульсійна основа В/М і М/В та ін) з сульфаніламідними препаратами (стрептоцид, норсульфазол, сульфацил-Na) в різної концентрації (1, 5, 10 %). ЛВ повинні бути у двох формах добування:
- розмір часток 1 - 10 мкм;
- розмір часток не більше 100 - 120 мкм.
діалізних середу підбирається з урахуванням фізико-хімічних властивостей лікарських препаратів:
- для сульфацилу Na - вода;
- для стрептоциду - 0,1 н. HCl
2,0 р. Мазі (точна наважка) наносять на целофанову плівку, яку потім нерухомо зміцнюють на кінці діалізної трубки гумкою-обхваткой.
Рис. 3. Схема пристрою для визначення швидкості вивільнення лікарської речовини шляхом діалізу через плівку:
1 - трубка для діалізу, 2 - Целофанова плівка, 3 - піпетка, 4 - термометр
Досвід проводять в триразовому повторенні на трьох наважках мазі одного зразка.
Визначення вмісту сульфаніламідних препаратів в діалізаті. Для кількісного визначення лікарського препарату в діалізаті використовують метод ультрафіолетової спектрофотометрії. З літературних джерел відомо, що розчини досліджуваних сульфаніламідних препаратів підпорядковуються закону Бугера-Ламберта-Бера в досить широкому діапазоні концентрацій. УФ-спектри СА препаратів мають максимальні поглинання в області довжин хвиль від 250 до 261 нм.
Визначення вмісту ЛВ в діалізаті проводиться після проведення відповідних розведень. 5 ml діалізату вносять в мірну колбу місткістю 25 або 50 мл. і доводять відповідної діалізної середовищем до мітки, перемішують. Паралельно проводять В«сліпий досвідВ» по вимірюванню оптичної щільності мазевих основ в УФ-області спектра, де спостерігається максимальне поглинання препаратами. 0,5 р. (точна наважка) мазевої основи в бюксе, обережно розплавляють на водяній бані і витягують відповідним розчинником в мірну колбу місткістю 100 мл (розчин А). 2 мл. розчину А поміщають в мірну колбу місткістю 100 мл. і знову розводять відповідним розчинником (розчин Б). 5 мл. розчину Б переносять в мірну колбу місткістю 50 мл. і вимірюють оптичну щільність отриманого розчину Д0 при довжинах хвиль від 225 - 290 нм. В кюветі з товщиною шару рівним 10 мм., застосовуючи в якості стандартного нульового розчину відповідний розчинник.
Кількість вивільнився лікарського препарату і виявленого в діалізаті в відсотках (С) розраховують за формулою:
, (3)
де D - оптична щільність діалізату; А - розведення відібраної проби, V - обсяг (загальний) діалізної середовища, мл; ЕСР - питомий показник поглинання; q - обсяг діалізату, взятий д/аналізу, мл; р - кількість лікарського препарату в наважці мазі, мг
Методи in vivo
На відміну від методів in vitro ці методи дозволяють дати оцінку відразу двом процесам: здатності мазевої основи звільняти активні компоненти і ступінь резорбції останніх через шкіру.
Методи in vivo можуть бути класифіковані наступним чином.
1. Визначення Резорбована кількості препаратів по різниці між нанесеною пробою і невсосавшіеся частиною. Подібна оцінка припустима на шкірі як тварини, - так і людини. Певна кількість мазі наносять і рівномірно розтирають на строго обмеженій ділянці шкіри, використовуючи шаблон. На цю ділянку за допомогою манжети чинять тиск 100 мм рт. ст. Пробу повторюють до тих пір, поки накладені на випробувану область диски фільтрувального паперу перестануть сприймати мазь. У них визначають кількість нерезорбіровавшегося препарату. Кількість препарату, який проник в шкіру, встановлюють за різницею.
2. Гістологічні дослідження дозволяють визначити за допомогою мікроскопа, якого шару шкіри досяг препарат. Мазь наносять на де-пілірованний ділянку шкіри тварини, потім після його забою роблять гістологічні зрізи. Вони можуть бути поздовжніми (для визначення глибини проникнення) чи поперечними (для оцінки області поширення мазі).
3. Визначення після локального нанесення препаратів, разорбіровавшіхся в крові, органах і тканинах, виділеннях або видихуваному повітрі.
4. Реєстрація біологічних або токсичних реакцій, що викликаються даним препаратом (реакція зіниці, зміна больових відчуттів, серцевого ритму, наступ судом або летального результату і т. д.).
5. Радіоізотопний метод з застосуванням мічених препаратів.
Як методи in vitro, так і методи in vivo дають відносні результати. Якщо до перших потрібно підходити критично на підставі того, що вони не враховують фізіологічних функцій шкіри, то і другі дають лише наближені результати. Шкіра людини як по прояву функцій, так і за структурою істотно відрізняється від шкіри тварин. Остаточну оцінку мазі можна отримати лише в умовах клініки.
Якість і збереженість МЛФ визначається її упаковкою та умовами зберігання. Визначення цілісності упаковки є останнім етапом контролю якості ліків. Ефективність же багато в чому залежить від таких факторів, як:
1) стабільність;
2) справжність;
3) однорідність;
4) зміст лікарських речовин;
5) ступінь дисперсності;
6) структурно-механічні властивості (Консистенції);
7) рН мазі.
Фактори, від яких залежить ефективність мазі:
1) Стабільність. Вона визначається незмінністю змісту ЛВ (в межах встановленого допуску), структурних властивостей і швидкості вивільнення ЛВ.
2) Визначення справжності. Проводиться візуально за зовнішнім виглядом та органолептичними ознаками (запах та ін), залежних від властивостей входять до мазь лікарських речовин і від використаних мазевих основ.
3) Визначення однорідності. Беруть чотири проби мазей по 0,02 - 0,03 г, поміщаючи їх по дві на предметне скло. Покривають другим предметним склом і щільно притискають до утворення плям діаметром близько 2 см. При розгляданні отриманих плям неозброєним оком (На відстані близько 30 см від ока) в трьох з чотирьох проб не повинно виявлятися видимих ​​частинок.
4) Зміст лікарських речовин. Кількість лікарських речовин у мазях визначають за методиками, що наведені в приватних фармакопейних статтях на випробувану мазь.
5) Визначення дисперсності частинок. У зв'язку із зростаючими вимогами до якості суспензійних мазей у багатьох зарубіжних фар-макопеях наведені такі норми: у фармакопеї Німеччини - не більше 60 мкм, а в очних мазях не більше 50 мкм, Угорщини - в очних мазях не більше 20 мкм, Чехії - не більше 30 мкм, а в очних мазях не більше 10 мкм, США - в очних мазях не більше 50 мкм. Методи визначення ступеня дисперсності, прийняті закордонними Фармакопеями - мікроскопічні і ситові.
І. Л. Муравйов і В. Д. Кузьмін (1967) розробили методику визначення розміру часток у м'яких лікарських формах також за допомогою окулярного мікрометра мікроскопа. Про...
