же перестав бути генералізованої реакцією організму, а став характеристикою будь-яких неспецифічних проявів на будь-якому рівні організації живої матерії [С. Є. Павлов, 2000]. І, як не дивно, таке перетворення реального фізіологічного терміна в щось абсолютно неконкретне ("Слово "Стрес" характеризується як один з найбільш неточних термінів наукового словника і порівнюється зі словом гріх: обидва ці слова позначають різні речі для різних людей, обидва вони є короткими і емоційно насиченими, виражають щось таке, що в іншому разі довелося б описувати з допомогою розлогих виразів "- У. Седерберг, 1970;" прагнення все неспецифічні зміни, що виникають в ... організмі, трактувати як прояв стрес-реакції робить це поняття розпливчастим і вкрай невизначеним "- П. Д. Горизонтов, Т. Н. Протасова, 1968) було беззастережно прийнято науковим більшістю.
Однак саме результати, отримані Г. Сельє в його ранніх і наступних дослідженнях і незгода з висунутою ним концепцією "загального адаптаційного синдрому" стимулювало ряд вітчизняних вчених на вивчення особливостей реагування живого організму на подразники різної сили. Зокрема було відмічено, що "Не всі подразники викликають однотипну стандартну гормональну реакцію" [П. Д. Горизонтов, Т. Н. Протасова, 1968]. В результаті багаторічних досліджень групи радянських вчених були отримані результати, які свідчать про те, що організм по різному реагує на подразники різної сили [Л. X. Гаркаві, 1968a, b; М. А. Уколова, Ю. Н. Бордюшков, Л. X. Гаркаві, 1968; Л. X. Гаркаві, 1969; М. А. Уколова, Л. X. Гаркаві, Є. Б. Квакіна, 1970; Е. Б. Квакіна, М. А. Уколова, 1969; Е. Б. Квакіна, 1972; Л. X. Гаркаві, Є. Б. Квакіна, 1975; Е. Б. Квакіна, Л. X. Гаркаві, 1975; Л. X. Гаркаві, Є. Б. Квакіна, М. А. Уколова, 1977]. Ними були виділені: неспецифічна реакція організму на дію слабких подразників ("Реакція тренування"), неспецифічна реакція організму на дію подразників середньої сили ("реакція активації") і неспецифічна реакція організму на сильні впливи ("реакція стрес") [Л. X. Гаркаві, Є. Б. Квакіна, М. А. Уколова, 1977, 1979]. Варто припустити, що "надмірні" по силою впливу повинні призводити до змін в організмі людини або тварини, несумісним з його життям і служити причиною, його смерті, а отже реакції організму на ці дії вже не можуть розглядатися в курсі нормальної фізіології [С. Є. Павлов, 2000, 2001].
2.Основні положення теорії адаптації Сельє-Меерсона
Тим не менш, результати вищевказаних досліджень [Л. X. Гаркаві, Є. Б. Квакіна, М. А. Уколова, 1977, 1979; та ін] були проігноровані іменитим більшістю, беззастережно стали на позиції Г. Сельє не тільки в плані прийняття його концепції про "загальний адаптаційний синдром", але й у відношенні "узаконення" його уявлень про власне процесі адаптації. У 70-80-х роках сьогодні вже минулого сторіччя "на світло" з'явився цілий ряд робіт, розвиваючих представлення Г. Сельє щодо процесу адаптації в цілому. З цих робіт найбільш відомі праці Ф. З. Меерсон (1981), Ф. З. Меерсон, М. Г. Пшеннікова (1988) і В. Н. Платонова (1988).
Ф. З. Меерсон (1981) і Ф. З. Меерсон, М. Г. Пшеннікова (1988) визначають "індивідуальну адаптацію ", як" розвивається в ході життя процес, в результаті якого організм набуває стійкість до певного фактору навколишнього середовища і, таким чином, отримує можливість жити в умовах, раніше несумісні з життям і вирішувати завдання, перш нерозв'язні ". Ці ж автори поділяють процес адаптації на "термінову" і "довготривалу" адаптації.
Термінова адаптація за Ф. З. Меерсон (1981) - це по суті екстрене функціональне пристосування організму до здійснюваної цим організмом роботі.
Довготривала адаптація за Ф. З. Меерсон (1981) і В. Н. Платонову (1988, 1997) - структурні перебудови в організмі, що відбуваються внаслідок накопичення в організмі ефектів багаторазово повтореної термінової адаптації (так званий "Кумулятивний ефект" у спортивній педагогіці - Н. І. Волков, 1986)
Основою довгострокової адаптації за Ф. З. Меерсон (1981) є активація синтезу нуклеїнових кислот і білка. У процесі довгострокової адаптації за Ф. З. Меерсон (1981) росте маса і збільшується потужність внутрішньоклітинних систем транспорту кисню, поживних і біологічно активних речовин, завершується формування домінуючих функціональних систем, спостерігаються специфічні морфологічні зміни в усіх органах, відповідальних за адаптацію.
В цілому уявлення про процес адаптації Ф. З. Меерсон (1981) і його послідовників укладається в концепцію, згідно з якою внаслідок багаторазового повторення "Стресових" впливів на організм настільки ж багаторазово запускаються механізми "Термінової" адаптації, залишають "сліди", які вже ініціюють запуск процесів довгострокової адаптації. Надалі відбувається чергування циклів "Адаптація" - "деадаптации" - "реадаптація". При цьому "адаптація" характеризується збільшенням потужності (функціональної і структурної) фізіологічних систем організму з неминучою гіпертрофією робочих органів та тканин. У свою чергу "деадаптации" - втрата органами і тканинами властивостей, придбаних ними в процесі довготривалої адаптації, а "реадаптація" - повторна адаптація організму до якихось чинним чинникам (у спорті - до "Фізичних навантажень").
В. Н. Платонов (1997) виділяє три стадії термінових адаптаційних реакцій:
В· Перша стадія пов'язана з активізацією діяльності різних компонентів функціональної системи, що забезпечує виконання даної роботи. Це виражається в різкому збільшенні ЧСС, рівня вентиляції легенів, споживання кисню, накопичення лактату в крові і т. д.
В· Друга стадія настає, коли діяльність функціональної системи протікає при стабільних характеристики основних параметрів її забезпечення, в так званому стійкому стані.
В· Третя стадія характеризується порушенням встановленого балансу між запитом і його задоволенням чинності стомлення нервових центрів, забезпечують регуляцію рухів і вичерпанням вуглеводних ресурсів організму.
Формування "Довготривалих адаптаційних реакцій" (збережена авторська редакція) на думку В. Н. Платонова (1997) так само протікає стадійно:
В· Перша стадія пов'язана з систематичною мобілізацією функціональних ресурсів організму спортсмена в процесі виконання тренувальних програм певної спрямованості з метою стимуляції механізмів довготривалої адаптації на основі підсумовування ефектів багаторазово повторюваною термінової адаптації.
В· У другій стадії на тлі планомірно зростаючих і систематично повторюваних навантажень відбувається інтенсивне протікання структурних і функціональних перетворень в органах і тканинах відповідної функціональної системи. Наприкінці цієї стадії спостерігається необхідна гіпертрофія органів, злагодженість діяльності різних ланок і механізмів, що забезпечують ефективну діяльність функціональної системи в нових умовах.
В· Третю стадію відрізняє стійка довготривала адаптація, що виражається в наявності необхідного резерву для забезпечення нового рівня функціонування системи, стабільності функціональних структур, тісного взаємозв'язку регуляторних і виконавчих механізмів.
В· Четверта стадія настає при нераціонально побудованої, зазвичай надмірно напруженої тренуванні, неповноцінному харчуванні та відновленні та характеризується зношуванням окремих компонентів функціональної системи.
2.1.Адаптаціонние зміни в серцево-судинній системі
2.1.1.Адаптаціонние зміни міокарда
Серце, адаптоване до фізичного навантаження, має високу скорочувальної здатністю. Але воно зберігає високу здатність до розслаблення в діастолі при високій частоті скорочень, що зумовлено поліпшенням процесів регуляції обміну в міокарді і відповідним збільшенням його маси (гіпертрофією серця).
Гіпертрофія - нормальний морфологічний феномен посиленою скорочувальної діяльності (гіперфункції) серця. Якщо щільність капілярного русла на одиницю маси серця при цьому підвищується або зберіга...
