м свої здібності, отримати високу оцінку з їх боку. Підлітки можуть формулювати гіпотези, міркувати імовірно, досліджувати і порівнювати між собою альтернативи при вирішенні одних і тих же завдань. Сфера пізнавальних, у тому числі навчальних, інтересів підлітків виходить за межі школи і здобуває форму пізнавальної самодіяльності - прагнення до пошуку і придбання знань, до формування корисних умінь і навичок. Підлітки знаходять заняття і книги, що відповідають їх інтересам, здатні дати інтелектуальне задоволення. Прагнення до самоосвіти - характерна особливість і підліткового, і юнацького віку. Розвиток самосвідомості старшокласників виражається в застосуванні мотивації основних видів діяльності: вчення, спілкування і праці, в прояві відчуття дорослості. Все це призводить до переосмислення змісту цілей і завдань діяльності. Характерною особливістю підліткового віку є готовність і здатність до багатьох різних видів навчання, причому як в практичному плані (трудові вміння і навички), так і в теоретичному (вміння мислити, міркувати, користуватися поняттями). На цьому етапі розвитку підліток здатний самостійно вибирати потрібну йому ту, або іншу інформацію. Мислення підлітка характеризується прагненням до широких узагальнень. Одночасно з цим складається нове ставлення до навчання, особливо в останніх класах школи. Її випускників привертають предмети і види знань, де вони можуть краще пізнати себе, проявити самостійність, і до таких знань у них виробляється особливо сприятливе ставлення. Специфіка юності полягає в тому, що саме в ці роки йде активний процес становлення світогляду, і до закінчення школи ми маємо справу з людиною, більш або менш визначилися, з поглядами хоча і не завжди правильними, але стабільними.
Як відзначав Р.С.Немов, інтелектуальна зрілість, в тому числі морально-світоглядна, готовність старших школярів ставити і вирішувати, різні життєві завдання в цьому віці очевидна, хоча тут говорити про неї поки що доводиться в загальному вигляді, маючи на увазі порівняно невисокий рівень інтелектуального розвитку чималого числа сучасних юнаків і дівчат.
Мова йде про можливості, які є у всіх старшокласників, і багатьма з них практично реалізуються. Значні і індивідуальні відмінності, що існують між старшокласниками, причому в даний час навіть спостерігається тенденція до їх збільшення в зв'язку з диференціацією навчальних програм, навчальних закладів, відносною свободою вибору в них навчальних предметів. Більшість старших школярів до закінчення школи самовизначаються у майбутній професії. У них складаються професійні переваги, які, однак, не завжди є достатньо продуманими і остаточними.
Майбутні професійні успіхи дітей в чималому ступені визначаються трудовими вміннями і навичками, які активно формуються в шкільні роки. Без достатньо високого рівня загального інтелектуального розвитку немислимі скільки- значні успіхи в будь-якому виді діяльності. Не менш важливі й спеціальні здібності, які проявляються в трудових уміннях і навичках, які є базою для багатьох різних видів професійної діяльності. Підлітковий і ранній юнацький вік - це час професійного самовизначення. Дуже важливо саме в ці роки остаточно виявити і в міру можливості розвинути ті здібності, на основі яких юнакові можна було б розумно і правильно здійснювати вибір професії. Починаючи з середніх класів школи поряд із загальноосвітнім повинно бути організоване і спеціальне навчання дітей, професійно ориентирующее їх у відповідності з наявними задатками і здібностями на вибір виду і роду занять, причому на добровільній основі. Тобто професіоналізація навчання з одночасною його диференціацією за здібностями повинна вводитися паралельно і на додаток до загальноосвітньою програмою, тому основною спрямованістю особистості старшокласника є, ні що інше, як, вибір свого життєвого шляху, який в свою чергу нерозривно пов'язаний з вибором професії.
В§ 2. Історія виникнення і розвитку елективних курсів
Факультативні заняття є однією з форм диференційованого навчання. 10 листопада 1966 року було опубліковано урядову постанову В«Про заходи подальшого поліпшення роботи середньої загальноосвітньої школи В». У ньому, зокрема, зазначалося відставання рівня навчально-виховної роботи школи від потреб практики, і в зв'язку з цим була намічена система заходів по ліквідації цього відставання, серед яких знайшли відображення нові, принципово важливі для школи форми навчання. Однією з них з'явилися факультативи. У постанові було сказано, що вони створюються В«для поглиблення знань з фізико-математичним, природним і гуманітарним наукам, а також для розвитку різнобічних інтересів і здібностей учнів В». Таким чином, факультативні заняття з'явилися формою диференціації навчання, що враховує індивідуальні схильності і здібності учнів.
Однак термін В«факультативні предметиВ» був відомий ще в XIX столітті. П.Ф. Каптерев в своїй книзі В«Про різноманітність і єдність загальноосвітніх курсівВ» у 1893 році вжив його для назви поглиблених курсів у старших класах. На думку Каптерева, весь загальноосвітній курс, зокрема математики, повинен займає вісім років і розпадатися на вісім класів, тоді В«загальна частина курсу повинна займати ніяк не менше чотирьох років, причому загальноосвітні предмети не повинні, звичайно, припинятися з п'ятого року навчання, але тривати і в інші роки, поступово скорочуючись і поступаючись своє місце факультативним, які в останні роки навчання є переважаючими, зосереджується на собі якщо не виняткове, то переважну увагу учнів. Розпочавшись загальними предметами, курс закінчується факультативними В».
До 1966 року, до моменту появи факультативних курсів, вітчизняною школою вже був накопичений значний досвід по організації та проведенню таких форм диференційованого навчання, як класи з поглибленим вивченням ряду предметів та спеціалізовані школи. Факультативні заняття не тільки не суперечили названим формам, але і прекрасно доповнювали їх, так як, будучи самої рухомої, доступною і масовою формою навчання, могли вводитися практично в кожній школі. Учитель зі своїми учнями, побажали відвідувати факультатив, спираючись на зразкові програми факультативних курсів, міг створити свій власний курс, що відповідає інтересам конкретних учнів, що дуже важливо спеціально підкреслити.
В практику роботи школи факультативні заняття увійшли, починаючи з 1967/1968 навчального року. Розпочався перший етап введення факультативів з математики в школу.
Перші курси називалися В«Додаткові глави і питання математики В»іВ« Спеціальні курси В». У журналі В«Математика в школі В»були опубліковані програми цих курсів (1967. - № 1; № 2; № 3). У цей час факультативні курси були орієнтовані на нову програму (з кінця 60-х років минулого століття в нашій країні розпочався рух за реформу математичного освіти) з математики та були місцем апробації нових тем. Після широкої експериментальної перевірки на факультативних заняттях деякі теми були включені в основний курс з математики. Наприклад, В«Метод координатВ», В«Множини і операції з ними В»,В« Нескінченні безлічі В»,В« Геометричні перетворення В», В«ПохіднаВ» і ін
Вже в кінці навчального року (10-12 червня 1968 року) в Москві відбулася нарада з обміну досвідом поглибленого вивчення окремих шкільних предметів за вибором учнів. Делегати обговорили підсумки першого року впровадження факультативних занять в школу, розглянули широке коло питань, пов'язаних з їх організацією, змістом, методами і формами проведення, оцінкою знань учнів, місцем факультативних занять в навчально-виховному процесі, зв'язки з іншими заняттями з математики, у тому числі позакласних і т.п.
У міру впровадження в життя нових програм обов'язкового курсу математики, програма факультативного курсу В«Додаткові глави і питання математики В»зазнала ряд змін. Так, у 1973/1974 навчальному році, у зв'язку з переходом 7 класу (сучасний 8 клас) на нові програми, а 9 класу (сучасний...
