се, Що накіпіло на душі, І, звісно, поплатилася за де життям. Озвірілі люди, Що не хочут бачіті Своє непрівабліве єство, з диким ревом забівають чоловікова жінку камінням.
Тема антагоністічного протистояння позитивного героя, Який обстоює правду, підносіть дух переможеніх и збайдужілої юрбі, єднає В«ОдержимаВ» з двома іншімі творами цього жанру, написання в цею годину кож на Основі подій стародавньої Історії східніх народів.
Так, у драматичних співаємо В«Вавілонській полонВ» (1903) и В«На руїнахВ» (1904) Леся Українка по-новому осміслює Події, пов'язані Із загібеллю Стародавньої Іудеї, її завоювання Вавилоном. У них головну УВАГА звернено на проблему взаємін Між поневоленімі и переможцямі, на духовний розкол Серед завойованіх. У центре Першого твору - співець Єлеазар, Якого співплеміннікі зневажають за ті, Що заради Шматко хліба ВІН співав для ворогів. Та Справжні пісні ВІН зберіг для свого народу и ними піднімає Його дух.
Другий твір - про Руїни поневоленого Єрусаліма. З ремарки дізнаємося про горе и відчай людей, які залиша без даху над головою, без їжі й одягу. Хвацько відтінюється галі ї нічнім пейзажем: Серед поля, вкрівшісь лахміттям, лежати скоцюрблені люди, и В«сонні здаються вбитими, а поле від того галі сумніше - воно мов після бою, наче вкріте трупами В»[10, 27].
І від руїнамі ходити від однієї купки людей до іншої пророчиця Тірца и підбадьорює занепаліх духом. На гіркі зітхання, на згадування про смерть, Яки скосила близьким, вон радіть будуваті нову хату, дбати про свою оселю, щоб В«не Була чужою в ріднім краю В». Тірца заклікає зневіреного до праці перекуваті іржавій меч на рало:
лежачому краю рідного Немає.
Чий хліб і праця - того и земля [10, 28].
Патріотічна Ідея, носієм якої є пророчиця, втілюється зрештою и в Улюблене мотіві пісьменніці - ролі мистецтва в жітті людей. Тірца, почувші тихий бренькіт струн, несмілівій голос співця, заклікає НЕ повторюваті плач Ієремії, котрой Ріда на руїнах Єрусаліма, а творити Нові жіттєрадісні пісні, знайте слова, які б підтрімувалі людей. ЯКЩО ж співець на такє НЕ здатно, то кращє йому замовкнуті, Аджея В«могили НЕ співаютьВ».
Тірці болить розбрату Між поневоленімі, вон заклікає до єднання, до праці, до ВІДБУДОВИ зруйнованого. Трагізм пророчіці в тому, Що люди її НЕ розуміють и проганяють, а отже, й прірікають собі на Довгого рабських існування.
Доба раннього християнства відбівається у драматічній поемі В«В катакомбахВ» (1905), де Вже на фактах з життя переслідуваніх імператорськім Римом пріхільніків Нової Віри осуджується рабських дух, котрий сковує порів до свободи. Раб-неофіт НЕ Може прімірітіся з словами Єпіскопа, Що не осуджує рабства, а заклікає до підкори. Тут письменниці вказувала на російську Православної Церкви, Яка ворожок поставити до визвольних змагання народу, всіляко захіщала деспотичний режим імперії. Раб-неофіт НЕ пріймає таких В«порадуєВ», ВІН віддає честь тітанові Прометею, Який В«не творив своїх людей рабамиВ» [11, 135]. Так у творі зазвучала Ідея боротьбі за правду, за свободу.
Новаторство Лесі Українки віявілося НЕ Тільки в розріві з анахронічнімі традіціямі побутово-етнографічної драматургії, а й у інтенсівному опрацюванні жанру драматічної поеми. Названі Вище драматічні поеми характеризують домінуючім лірічнім, суб'єктивним початком в окресленні дійовіх ОСІБ, емоційністю ремарок, котрі спріяють створеня відповідного настрою. Драматична поема яскраво віявляє позіцію автора: Його голос, оцінкі ї характеристики Постійно підказують чітачеві, Що Події сівої давнини перегукуються з сучасністю, отже, потрібно вінесті добрі уроки з минуло, щоб НЕ помілітіся при розв'язанні ГОСТР проблем Сучасності.
У спеціфічному моделюванні дійсності в драматичному творі, створенні відповідної емоційної тональності Багато важіть и система організації художньої мови. Леся Українка вправно володіє білим віршем, тобто віршем без рим, Який забезпечує пріродність обміну думками Між дійовімі персонами.
драматично поему В«ОргіяВ», закінчену в березні 1913 р., можна вважаті Лебедин піснею Лесі Українки.
Тема трагічної долі митця-патріота вісвітлюється тут у кількох аспектах. А трагізм жіття грецького композитора и музиканта Антея зумовленості насамперед колоніальнім становищах Його Батьківщини, загарбаної римлянами. Звідсі - гострота психологічного конфлікту, Який рухає дію. Страждання Антея пов'язані Із занепад рідної культури, Аджея ж її носії заради матеріальних вигод переходять на службу до колонізаторів.
Перший удар Антеєві завдан Улюблене учень Хілон. Митець Довгий не МіГ зрозуміті, Чому Хілон залішає Його школу: чі неспроможній заплатіті за навчання - тоді вчитель Готовий працюваті з ним безплатно, чі прагнем знайте кращє вчителя. Віявляється ж, Що Хілон переходити до латинської школи Мецената, бо не хоче скніті у бідності й невідомості, Як Антей, котрой залішівся вірнім и рідній земли, и її занедбаній культурі. Страшна новина віклікала у митця справедливий Вибух обраних:
Ті? Ти вступіш
у хор панегірістів? В тую зграями
запроданців, злочінців проти ХІСТ?
О, кращє б ти навіки занімів,
позбувся рук, оглух, Ніж так упасти!. [10, 145].
Дія Продовжує розвіватіся галі навальніше, Конфлікт Між Мітц и Його оточенням загострюється галі дужче. Мати дорікає Антеєві за ті, ЩО, вікуповуючі з рабства свою наречену, а тепер уже дружину Нерісу, ВІН залиша без посаг сестру. Та, віявляється, Неріса НЕ така, Якою її вімріяв Антей. Її Знову тягне в світ оргій, блиско и розкоші, її прігнічує скромний затишок будинку чоловіка.
Ще одного удару завдає приятель, скульптор Федон, котрой фігуру Тєрпсіхорі, вірізьблену з Нерісі, продавши Меценатові. Продавши у чужі руки, бо римляни-окупантів В«дарують славуВ». Федон вважає, Що вчинив мудро, и навіть НЕ намагається віправдатіся перед Антеєм: В«Чи МАВ бі ї я весь вік, як ти, сідіті без хліба и без слави? В»[10, 147]. Федон вважає, Що Своїм вчинків ВІН уславлює ї рідну Грецію, на Що Антей резонно заперечує. Його твір не прославити Елладу, ВІН, навпаки, підносітіме Багатий Рим, котрой стягує до себе культурні цінності завойованіх країн.
ГОСТР Діалог Між Мітц виходе за Межі естетичної тими, набірає політічного забарвлення. Авторки вдається до обігравання таких деталей, які НЕ залішають Місця для двозначного трактування порушеннях харчування. Федон, з Першого подивимось, оперує правильно сентенціямі: В«Хто слави не бажає, той не еллінВ» [10, 149], В«Та чім же вславіться сама Еллада, коли їй діти лаврів НЕ здобудутьВ» [10, 149], В«Слава і в полоні все буде славоюВ» [10, 149]. Однак патріот Антей вісловлює болісну істіну, Яки спростовувала В«аргументиВ» Федона: переможець Тільки тоді хвалітіме невільніка, коли тій схилах перед ним до самих ніг В«і порох поцілує з-Під стіп його В»[10, 151].
Митець Важко страждає, бо и Неріса намагається віправдаті вчинків скульптора: Мітц, Мовляв, почестей без допомоги меценатів НЕ дочекатіся. До них Може прийти Тільки посмертна слава, а доки Живі, їх Ніхто не Знає, В«кемов смороду поховані в могилі В». Зрештою, й Неріса, Слідом за Хілоном и Федоном, зраджує Антея, з яким Щойно одружілася. Розвиток конфлікту ставити митця-патріота в найтрагічніші сітуації, прімушує Його Зробити єдиний у таких розумів правильно Вибір.
Друга частина твору підтверджує слушність застережень Антея. Меценат, Прокуратор и Префект, які представляють Офіційний Рим у Корінфі, зневажліво ставлять до греків, їхньої Історії та культури. Для них не існує навіть грецької мови, а є Тільки В«іонійській діалект, аттічнійВ». Всупереч очевідній правді Префект хоче В«ДовестиВ», Що Грецька поезія В«таки супроти Нашої НЕ встоїтьВ». ВІН цінічно кідає в очі Антеєві брутальні реплікі: Мовляв, Тільки завдякі Меценатові в Корінфі є кілька В«перлів ХІСТ и наукиВ». Навіть Дещо гнучкішій, обачлівішій Меценат безсоромно заявляє, Що В«на всяких...
