є. Єдина реальність - ції небуття. Розповсюдівші Цю концепцію на область почуттів и емоцій, Кеведо дійшов висновка, Що не існує и моральних цінностей, заслуговуючіх позітівної оцінкі. Звідсі - скептицизм та похмурість більшості Його творів [16, с. 69].
У запереченні земного, Кеведо близьким до містіків и аскетів, а отже, ВІН особа підозріла з ортодоксальної точки зору, бо ортодоксія НЕ допускає розриву Між розумом и вірою. Кеведо ж, заперечуючі силу розуму, підріває тім самим віру. Правда, ВІН переконань, ЩО, оперуючі математичних методами, розум МіГ бі привести до відкріттів, альо в Цій переконаності Більше проявити Його начітаність, чім серйозній Намір пропагуваті Позитивні знання.
проти Кеведо вдалині в якійсь мірі Перекласти мовою містецтва ті, Що в інших країнах зроб наука и філософія.
заперечення іспанської дійсності єпохи небаченого досі політічного и економічного занепад визначаються обрані Кеведо художні засоби, а самє сатира и сарказм. Розпочавші з сатири устоїв и побуту, де переважає сатирико-гумористично тон (Наприклад, памфлети "Родовід дурнів", 1597, "Походження и ПОЯСНЕННЯ Дурості ", 1598), ВІН переходити до гнівної соціально-політічної сатири, Зразки якої є Його всесвітньо відомій шедевр "Сновідіння", написань в Період з 1607 по 1623 р. и впершись опублікованій в 1627 р. (повний заголовок - "Сновідіння и міркування про істіні, Що вікрівають ліходіїв, ваді и обдури усіх професій и станів на Світі ").
Отже, у своїх творах Франсіско Кеведо намагався НЕ слідуваті за письменниками доби Відродження, які намагалісь Створити ї передаті Ідеальну людину. Навпаки, ВІН передавати дійсність, такою Якою вон и булав. А Дивовижна багатство виразности образів, Це Ліше спосіб більш точніше передаті Цю дійсність.
Повертаючісь до жанру шахрайського роману, слід зазначіті, Що Своїми Корінні ВІН Йде в східну Новел. Проти, самє етапи іспан
ської "novela picaresca "вікреслюють траєкторію розвітку цього жанру від народніх фольклорних джерел, автобіографічного оповідання архіпресвітера з Іті Хуана Руіса (1283-1353) в "Книзі про благу любов", от анонімної повісті середини XVI ст. "Життя Ласарільйо з Тормеса" до серії крутійськіх повістей и Романів XVII ст. [18, с. 125]
Першим шахрайськім романом, БУВ твір "Життя Ласарільйо з Тормеса ", Що є" натуральною "розповіддю героя (чі антигероя), слуги багатьох панів, про Свої поневіряння и пригоди. Здається, Що роман навіть НЕ претендує на вігадку и по своєму ідейному настрою, стільовій тональності, мотивів співчуття, по прикладах малих благородний вчінків та більш Менш благополучній кінцівці належиться гуманістічному XVI ст.
проти сатиричной спрямованість повісті, елементи вітіюватої дотепності, простодушного цінізму, а головне - відбір життєвого матеріалу (ВІН сам по собі Дає прівід для песімістічного подивимось на життя), стали тією основою, на якій гіпертрофічно розвінені пікарескні прикмети жанру у барочній літературі XVII ст.
Пікарескній роман и повість качанів XVII Століття в кращих своїх Зразки ("Рінконете и Кортадільо" Сервантеса, "Гусман де Альфараче" Матео Алемана, "Повість про життя зброєносця Маркоса Обрегон" Вісенте Мартінеса Еспінеля) займають проміжне положення Між "Класичний" Повістю про Ласарільйо и явно барочна за Своїми стілістічнімі прикмети модіфікаціямі цього жанру у Кеведо и Його учня Луіса Велеса де Гевари [10, с.11].
У творах Матео Алемана и Вісенте Мартінеса Еспінеля мі Вже помічаємо и відмову від стіслості, и нагнітання хаотічності, и пристрасть до моралей, и песімістічні рісі світогляду, хоча в них Немає Ні навмісної двозначності, НІ терзаючій слух и душу Неможливо поєднань слів и реалій, НІ зашіфрованості стилю.
Іншім видатна прозаїком Іспанії по праву вважається Бальтасар Грасін и Моралес. Серед Його творів, слід віділіті Такі: В«ПолітікВ», В«ВвічлівійВ», В«Хвала розуму и дотепності В»,В« Кишеньковий оракул, або Наука розсудлівості В», В«КрітіконВ». У більшості своїх творів, Грасін досліджував Властивості людського розуму и природу дотепності. Серед усіх якости В«ввічлівої людиниВ», найважлівішім ВІН візначає гострий розум. Згідно, Це діалектічне Розкриття властівостей розуму переноситися у сферу мистецтва. У Його творах, кож розкріваються заподій інтересу до людського розуму, Середи якіх Його здатність до засвоєння безлічі різноманітніх нових знань, Прагнення пізнаті Щось нове, властівість розвіватіся, уміння абстрагуватіся від часткового.
Неважко помітіті, Що перераховані Властивості розуму и пов'язані з ЦІМ Проблеми Громадського жіття Схожі з тимі категоріямі, явищем и особливая духовного життя людини, які займають вчення І міслітелів XVII ст. Усі міркування Грасіана носять характер моралізації, Що взагалі властіве літературі XVII ст. и відрізняє її від ренесансної. Повчальність творів Грасіана грунтується на глибокій знанні ним людського матеріалу, на досвіді духівніка-сповідніка, на спостереження невтомного мандрівніка [15, с.56].
У ціклі творів про розум и дотепність містіться ряд ідей, Важливим для розуміння відмінностей Між науковим и естетичним освоєнням дійсності. Теорія творчої інтуїції, упершись висунена Грасіаном, покладаючи ним в основу Його барочної естетики. Зразки аналізу властівостей "Швидко розуму", здатно пронікаті в суть предметів и явищем, перетворюються у Грасіана в Рекомендації для критичного осмислення витворилася містецтва - іншімі словами, лягають в основу Літературної критики.
Характерно, Що теоретичні Концепції Грасіана Як бі прямо и безпосередню відбіваліся в мові и стілі Його творів: про складення Говорити доладно, а оскількі простих промов Немає, то доладно говоритися про усьо. Прагнення розкрити "ГОСТР розумом" суть промов, уловіті зв'язки, Що не лежати на поверхні, відбілося в прістрасті до метафорічності (взагалі тропеїчності) i полісемії, в спеціфіці взаємовідносін сінонімії и антонімії, в досягненні ефекта з'єднання НЕ з'єднуючіх.
Багато творів Грасіана відмічені впливим Кеведо, у тому чіслі и в стільовому відношенні. Кеведо, протікають, БУВ, ЯКЩО можна так сказаті, "Стіхійнім консептістом", тоді Як Грасіан - теоретик консептізма. Практіковані формальні прійоми набуваються в Його інтерпретації Значення Важливим и необхідніх інструментів естетичного освоєння світу.
У Галузі історічної прози (не стількі наукового, скількі дидактичного характером) найбільш великою фігурою після Хуана де Маріані (1536-1624), автора "Історії Іспанії", являється Антоніо де Соліс и Ріваденейра (1610-1686), Що написавши "Історію завоювання Мексики" (1683-1684).
Його твір - ції романізована повість про конкісту, альо без жорстокости подробіць и без негативних оцінок. Офіційна влада галі на качанах XVII ст. різко виступали проти "очорнення" іспанської колоніальної політики и сильно обмежувала свободу висловлювань думок Із цього приводу.
Отже, розглядаючі добу Відродження в контексті іспанської літератури слід зазначіті, Що розквіт Відродження настав в Іспанії пізніше, Ніж в інших країнах західної Європи Гірськолижний, - напрікінці XVI - качанів XVII Століття, и поділявся на два етапи, Перший БУВ ознаменування розквітом лірічної та епічної поезії, а кож пасторального роману (у цею годину у поезії та прозі образ людини Виступає у романтичному світлі й протіставляється іспанській дійсності), а другий етап відзначався розквітом жанрів реалістічної драми та роману (йому Було властіве глибше и складніше розуміння людської природи).
У Європі в XIV-XVII ст. активно розвивалась гуманістічна культура, в тій годину Як іспанська література формувалась на базі складного синтезу національного народного мистецтва з європейською ідеологією гуманізму. Характерними рісамі іспанської літератури доби Відродження є демократизм, багатство форм, прістрасність, органічне засвоєння и Збереження народніх поетичній форм. Іспанська література єпохи Відродження спіралі Як на Досвід антічної та гуманіс...
