ь у Харкові.
Григорій Савич Сковорода
1722-1794 рр.
Народився 3 грудня 1722 року в селі Чорнухи на Полтавщині. Мати - Палажка, батьку - Сава. Навчався в дяка-Скрипаля, Який віявів в хлопця красивий голос, навч нотної грамоти. У 15 РОКІВ Пішов у Київ і поступово у Києво-Могилянська академію, Якові Закінчив у 1753 году. На Двадцятий году відряджають Григорія до Петербурга в придворну крапель, де розвіває талант музиканта. Обернувшись до Киева мандрує по світу. Побував у Угорщині, Словаччині, Польщі. Набув нових знань. Повернувшись до України працює в переяславським колегіумі. Вікладав предмети "По-новому" і Його звільнілі. Працює 6 РОКІВ домашнім вчителем сина поміщіка Томарі в селі Коврай на Переяславщіні. У цею годину, на природі, почінають розвіватісь філософські Ідеї та подивись. Після цього стає у Харківському колегіумі викладач синтаксису, грецької мови та етики. Альо через цькування та доноси покідає колегіум. З 1769 року веде мандрівне життя. Саме на цею годину пріпадає найбільша кількість творчої спадщини письменника, філософа, поета. Помер 9 листопада 1794 року.
українська література співає письменник
"Сад божественних пісень" складає в собі 30 пісень. Кожна з них, часто взаємопов'язаніх, є варіацією на біблейські тими. Барокові мотиви. Лірічній герой збіркі - весь у пошуках правди, добра, щастя.
Байки. Григорій Сковорода видатний Байкара. Цикл байок Під назви "Байки Харківські" Надав байці жанрової самостійності. Створі 30 прозовіх байок. "Жайворонка", "Голова и Тулуб", "Чиж и Щіглік", "Зозуля та Дрізд", "Бджола и Шершень".
Прітчі. Сковорода є автором ряду притч-оповідей алегоричних-повчальних характером. ВІН вісловлював у них Свої філософські, естетічні ї педагогічні погляди. "Вдячній Еродій", "Вбогій Жайворонок", "Розмова, звання Алфавіт, чи Буквар світу".
Особлівість творів Сковороди полягає в тому, Що в лірічніх поезіях Він - філософ, а в філософських працях - лірік.
Працював у навпростець бароко.
Відкріто меморіальні музеї письменника; йому споруджено орігінальні пам'ятники у Киеве, Лохвіці та Сковородінівці, гранітній монумент у Бабаївському лісі й у Сковороднівському парку.
Дмитро Васильович Павличко
Нар. 1929 р.
Дмитро Васильович Павличко народився 28 вересня 1929 року в селі Стопчакові Яблунівського району на Івано-Франківщіні в багатодітній селянській родіні, батьку - Лісоруб. Початкова освіту здобув у польській школі села Яблунів. Вчився у Коломійській гімназії та радянській десятірічці. Від осені 1945 року по літо 1946 Павличка ув'язнюють за звінуваченням у пріналежності до УПА. 1948 року вступивши до Львівського універсітету імені Івана Франка на відділення української філології. Студентом ВІН очолював літературну Частину Львівського театру юного глядача. 1953 року Павличко вступивши до аспірантурі, досліджував сонети І.. Франка, альо невдовзі залиша наукову роботу. Того ж року Вийшла Його перша збірка поезій "Любов и ненависть ". З 1954 року Павличко - член Спілки пісьменніків СРСР. У 1958 - 1959 роках завідував відділом поезії журналу "Жовтень". Тоді ж Вийшли друків Поетичні збіркі "Моя земля" (1955) і "Чорна нитка" (1958), "Бистрин" (1959), "днину" (1960), "На чатах" (1961), "Пальмова віть", "Жест Нерона" (1962), "Спіраль" (1984), "Ялівець" (1989). Збірка "Правда кличе" (1958) Була візнана "ідеологічно ворожок", а весь її тираж БУВ повністю Знищення.
1964 року Павличко переїхав до Києва и очолів сценарного Майстерня кіностудії імені Довженка. Ним булі напісані сценарії кінофільмів "Сон" (1965) і "Захар Беркут" (1970). 1964 рік - Вибрані поезії "Пелюстків и леза". З 1966 по 1968 Павличко Працювало у секретаріаті Спілки пісьменніків України. Етапною для поета стала збірка "Гранослов" (1968). Протяг 1971 - 1978 РОКІВ редагував журнал "Всесвіт". Серед багатьох Поетична книжок, Що виходили у 1970 - 1980 - ті роки, можна віділіті збіркі "Сонети Подільської осені" (1973) і "Таємниця твого обличчя" (1974, 1979). Його Статті, есе, виступа з харчування літератури склалі три томи - "Магістралямі слова" (1977), "Над глибинності" (1983), та "Біля чоловікова світла" (1988).
Дмитро Павличко - лауреат Державної премії України ім.Т. Шевченка 1977 року, автор багатьох літературно-критичних статей, один Із засновніків Народного руху України, Демократічної партії України, у 1990 - 1994 роках - депутат Верховної Ради, певна годину БУВ послом України в Канаді. У своїй збірці "Покаянні псалми "(1994) співає прагнем переосмісліті власне жіття, розмірковує над історією та майбутнім України. У 1995 году - збірка "За нас".
Про рідне слово, хто без тебе я?
Осміяній людьми кретин-стиляга,
мертвяки, обросла Платт саркофага,
Прах, купа жалюгідного рам'я.
Моя ти - пісня, сила и Відвага,
Моє ти - Людський Ленінське Ім'я.
Душа тобою ПОВНЕ, сія,
Без тебе сохну ї хіліться, Як ага.
Тобі у спадок віддалі мені
Мої батьки і люди невідомі,
Що гінулі за тебе на Вогні.
Так не засни в запилених томі,
У неткнутій коленкоровій труні -
Дзвени в моїм и правнуковім домі!
Колі ми йшли удвох з тобою
вузьких стежкою по полю,
Я гладив золоте колосся,
Як гладити милому волосся
Щасливе ніжна наречена ...
А ти ішла поперед мене,
Як лань, хітаючісь музично.
І я помітів, як ти звичних
топтати колоски пшениці,
Що нахелілісь до земліці.
Нємов траву безплідну, дику
топтали І не чула крику
Тіх колосочків.
Без оглядки
Ішла ти вдаль, а в мене - згадка
Про ті, Як на чужому полі
Давно колись, галі у неволі,
збирать я нишком колосочки
У Поділ дітячої сорочки.
О, я Хотів тобі сказаті,
Що ті колоссячко вусате -
Те невсіпущій працю мозільній,
Те молодим калач велільній,
Те для дітей пахучих булка,
Те хліб, Що матінка гуцулка
З долівкі вчились підніматі,
Як батька в руку, цілуваті;
Та я змовчав. Я йшов покірно,
Бо я люблю тебе надмірно,
Альо мені тоді здали,
Що то не золоте колосся,
Що то любов мою Безмежнеє
стоптаних так необережному.
Іван Антонович Кочерга
1881-1952 роки жіття.
Народився 6 жовтня 1881 року в містечку Носівці на Чергівщіні в родіні залізнічніка. Великий Вплив на Формування світогляду малі бацьки. Світ театру вабів галі з дитинства. У 1899 году Закінчив чернігівську гімназію, Далі навчався в Київському універсітеті на Юридичним факультеті, Закінчив Який в 1903 году. Вертається в Чернігів, працює у Контрольній палаті. З 1904 року пробує собі Як театральний критик, Виступає з статтей про Події театрального життя Чернігова. Перша п'єса російською мовою "Пісня про бокалі" (1910 рік). 1914 року переїздіть до Житомира, де пише кілька п'єс. У 20-х роках пише русском: "викуп" (1924 рік), "Фея гіркого Мігдаль" (1925 рік), "Алмазна жорна" (1927 рік), "Марко в пеклі" (1928 рік). З 1928 року працює в редакції Житомирських газет "Радянська Волинь" і "Робітник". "Свіччине весілля "(1930 рік)," Ліза чекає постривай "(1934 рік)," Майстри годині "," Підеш - не вернешся "(1935 рік). З 1934 року повертається до Киева, плідно працює, весь час прісвячує Літературній роботі. У роки Війни живий в Уфі, потім у Москві, де редагував журнал "Театр" і газету "Література и мистецтво ". У 1944 году повертається до Києва, пише "Ярослав Мудрий" (1944 рік), "Пророк" (1948 рік, присвяч Шевченкові) .29 грудня 1952 року помер, поховань у Киеве на Байковому кладовіщі.
Іван Вишенський
1545 - 1550, - 20 - ті роки XVII ст.
Народився І. Вишенський десь Між 1545 - 1550 pp. у містечку...
