ування, що носять статичний характер і потребують для аналізу отриманої інформації застосування математики і ЕОМ.
2.4 Анкетування
Анкетування - різновид опитування. При анкетуванні збір вербальної первинної інформації здійснюється, як правило, за допомогою анкети, без безпосереднього контакту дослідника і респондента (інформатора). Анкетування може бути пресове (В цьому випадку текст анкети друкується в газеті чи журналі), поштове (анкета розсилається респондентом поштою), роздавальний (анкети вручаються респондентам особисто). Великою проблемою анкетування є забезпечення повернення анкет, а також розрахунок репрезентативності отриманої інформації. В етнографії анкетування пресове й поштове майже не використовується, анкетування роздавальне застосовується лише при опитуванні експертів.
2.5 Інтерв'ю
Інтерв'ю - поряд з анкетуванням один з різновидів опитування при етнографічних та етносоціологічних дослідженнях. На відміну від спостереження і анкетування інтерв'ю передбачає особисту бесіду дослідника і респондента. Інтерв'ю буває формалізованим (за заздалегідь складеним запитальника), напівформалізоване і відкритим, коли заздалегідь намічаються лише основні бесіди. У Етносоціологія частіше використовуються напівформалізоване програми інтерв'ю, а в етнографії - відкриті. Якість інформації, що отримується в процесі інтерв'ю, залежить від програми опитування і від взаємодії дослідника і респондента. При етносоціологіческіе вивченні етнічних орієнтацій велику роль грає, наприклад, співвідношення національної приналежності дослідника і респондента.
2.6 Метод пережитків
Метод пережитків - прийом дослідження, висунутий спочатку російським істориком і етнографом К.Д.Кавелин, а 20 років потому ще раз, самостійно розроблений англійським етнологів Е. Тайлор. У відповідності з основною ідеєю методу пережитків у культурі кожного народу зберігаються залишки минулого, за якими можна зробити висновки про стан речей на більш ранньому історичному етапі. На думку Тайлора, пережитки могли мати одне з трьох значень: 1) незмінно залишки; 2) погляди та звичаї, що змінилися в процесі пристосування до нових умов; 3) відроджені звичаї та уявлення. У XIX в. Метод пережитків послужив основою для виникнення цілого ряду теорій, що відносяться до первісної історії людства. Так, наприклад, Дж. Мак-Леннан використовував його для реконструкції основних етапів первісної історії шлюбу і сім'ї, зробивши на підставі неодноразово зустрічався серед весільних звичаїв символічного викрадення нареченої висновок про загальну стадії розвитку, на якій шлюб взагалі грунтувався на викрадення нареченої.
2.7 Структурно-функціональний метод
Структурно-функціональний метод - спосіб аналізу системи, при якому приймається, що спостережувані елементарні структури виконують певні функції всередині системи або для структур більш високого порядку. Так, згідно А. Радкліфф-Брауну відносини між дядьком з боку матері і племінником мають свою функцію в рамках общеплеменного організації. Б. Малиновський, М. Фортес, Р. Ферт та інші функціоналістів застосовували подібний метод не тільки до аналізу гармонійного рівноваги усередині суспільної системи, але і для розкриття механізму виникнення і подолання конфліктів всередині неї. Структурно-функціональною методу може бути протиставлений системний підхід, при якому поняття структури і функції зовсім не відкидаються, але визнання наявність в системі різних змінних увазі, що під їх впливом функція певної структури може змінюватися.
2.8 Порівняльно-історичний метод
Порівняльно-історичний метод (в західній літературі зазвичай: порівняльний метод, крос-культурний метод, компаративний метод) - метод дослідження, що дозволяє шляхом порівняння виявляти загальне й особливе у розвитку країн і народів світу і причини цих подібностей і відмінностей. Кожне порівняльно-історичне дослідження ставить перед собою конкретні пізнавальні цілі, які визначають коло джерел та особливості використовуваних способів порівняння. Застосовуються в основному три види історичних порівнянь: 1) історико-типологічні (вивчають схожість конвергентних явищ); 2) історико-генетичні (досліджують явища, мають генетичний зв'язок у їх розвиток, тобто діахронний); 3) історико-дифузійні (вивчають явища, що поширюються в результаті запозичень). В останні десятиліття все більшого значення, особливо в західній етнографії, набувають математико-статичні міжкультурні (Крос-культурні) дослідження для вивчення варіабельності і кореляції тих чи інших рис культури народів світу, що дозволяє виявити групи ознак і проектувати їх в минуле аж до первісності. Застосування порівняльно-історичного методу для проведення культурно-генетичних досліджень в історичній етнографії ставить за мету вивчення походження і формування етнічних культур, а також тих чи інших культурних явищ в рамках як одного етносу, так і всієї історико-етнографічної області, куди він входить (а також її межами). При цьому спочатку проводиться порівняльно-типологічне дослідження окремих компонентів культури етносу, а також типологічно схожих компонентів в інших споріднених культурах з обов'язковим картографированием і виявленням ареалів типологічно схожих форм (На синхронному та діахронному рівнях). Потім ведеться порівняльне дослідження, типологічно, можливо, і розрізняються, але генетично пов'язаних компонентів аж до їх найдавніших вихідних прототипів (архетипів). У коло досліджуваних джерел включаються як реально існуючі об'єкти етнічних культур, так і реконструюються на основі спогадів осіб старшого покоління, письмових джерел та ін, а також археологічні матеріали (останнє головним чином при вивченні матеріальної культури), що дозволяє виявити історичне розвиток тих чи інших культурних явищ. В останні десятиліття в США отримав деяке поширення неоеволюционізм. Представники цієї школи (Д. Стюард, Л. Уайт, М. Фрід, М. Салінса та ін) також використовують порівняльно-історичний метод у своїх дослідженнях, які особливо в працях Салінса пов'язані з гак званим напрямом культурної екології. У сучасній західній етнографії порівняльно-історичний метод застосовується як метод культурної типології, заперечливий єдині закономірності історичного розвитку, що виділяє головним чином не загальні, а особливі риси в культурах народів світу. У таких на правліннях в етнографії, як історична школа, діффузіонізм і функціоналізм, порівняльний метод по суті, позбавлений історизму. У сучасних західних школах історичного синтезу та компаративістики, що одержали поширення в суспільствознавстві, робляться спроби на основі Сі м. прийти до "історичного синтезу "картини розвитку народів світу, але досягнення в цій галузі поки ще дуже невеликі.
2.9 Типологічний метод
Типологічний метод - один з основних застосовуваних у сучасній етнографії методів аналізу загального і особливого в емпіричному різноманітті етнічних явищ. Центральне поняття типологічного методу - тип зазвичай як ідеальна модель, що відображає деякі істотні ознаки певного безлічі явищ, але свідомо ігнорує інші ознаки, що розглядаються в даному випадку як несуттєві. З цією точки зору в основі типологізації, що має справу з тим чи іншим синхронним зрізом, лежать загальні принципи, в рівній мірі необхідні при створенні періодизації (діахронний аспект дослідження): по-перше, як типологія, так і періодизація повинні бути одноаспектному, їх предмет повинен бути чітко визначено; по-друге, і в тому і в іншому випадку обов'язково дотримання логічного принципу рівності підстави поділу. Навпаки, типологізацію слід відрізняти від класифікації як самостійної дослідницької процедури: під "класом" розуміється та чи інша сукупність реальних об'єктів, тоді як "тип" являє собою якийсь ідеальний об'єкт, сконструйований дослідником на основі поєднання ряду ознак. Типологічний метод дозволяє не...
