иків продовжували визначати поведінку дружинників до кінця даногоперіоду, викликаючи їх переміщення разом з князем з одного В«столуВ» (князювання) на інший.[3, C. 107]
Для далекихпоходів будувалися човни, які піднімали до 40 чоловік кожна. На човнах ратьпливла по великих річках і по морю. Турову флот був не лише транспортнимзасобом, але і вступав у бій з морськими кораблями противника.
Старшадружина, що складається з В«княжих мужівВ», або бояр, в мирний час складаларада при князі і, таким чином, брала участь в управлінні; під час війнидружина була резервом воєвод, що очолювали окремі загони війська.Молодша ж дружина (В«отрокиВ», В«дитячіВ») була особистою охороною князя. Своїдружини князь постачав зброєю, одягом та їжею, ділився з дружинниками здобиччю.
Чисельністьвійська давньоруської держави досягала значної цифри: у поході Олегана Візантію Маркс зазначив рать в 88 тис. осіб, за даними Лева Диякона, впоході в Болгарію Святослав мав 60 тис. чоловік. Десятки тисяч воїнівбрали участь у походах князів Ігоря, Святослава, Володимира і Ярослава.Траплялося, що навіть число кораблів, які перевозили війська, не піддавалося обліку: В«СеЙде Русь, без' числа корабель. Покрили суть море кораблі В». [6, С. 52]
Внаслідокфеодалізації суспільства, а головним чином через необхідність мати сильнукінноту для захисту від нападів печенігів, що почастішали після 980 р.,чисельність російської кавалерії швидко зростала. Кращі коні надходили з Угорщини.Успішно розвивалося конярство, в першу чергу в княжому господарстві, про щозгадують літописи. Мали місце випадки, коли князі видавали коней ополченцямна період бойових дій.
В якостікомандного складу раті русів джерела називають воєвод і тисяцьких. Рать малапевну організацію, пов'язану із влаштуванням російських міст.
Містовиставляв В«тисячуВ», що поділялася на сотні й десятки (по В«кінцівВ» і вулицях).В«ТисячеюВ» командував обирався вічем тисяцький, згодом тисяцькогопризначав князь. В«СотнямиВ» і В«десяткамиВ» командували виборні соцькі ідесятники. Міста виставляли піхоту, яка в цей час була головним родомвійськ і ділилася на лучників і списоносців. Ядром війська були князівськідружини.
У XI в.відбуваються деякі зміни в організації війська. З'являється новаорганізаційна одиниця - частина об'єднаного київського війська - полк, завждискладається з однорідних за складом сил - ополчення або цілком військо одногокнязівства, або союзники (найманці). На даний період немає точних відомостей про те,як називалися підрозділи полку. Стяг (бойовий прапор) служив головнимзасобом управління в бою. В«Поставити стягВ» на полі бою це означало збір,побудова бойового порядку. З найдавніших часів у війську були присутнімузичні інструменти - роги і труби, а також бубни, що служили длянаснаги воїнів, які йшли в бій, і подачі звукових сигналів. [9, С. 176]
З вище перерахованогостає ясно, що російське військо вже в цей період має складнуорганізацію, засновану на княжої дружині, як найбільш боєздатної частини,але основу війська становило міське та сільське ополчення. Але не маловажнуроль грали і найманці.
1.2 Озброєння
На озброєнніслов'яни мали списи, дротики (сулиці), луки, бойові ножі, а також сокири трьохосновних типів - важкі сокири скандинавських найманців на довгих держаках,кавалерійські топірці-чекани з вузьким лезом - азіатського походження і топірціслов'янського піхотного типу з широким лезом. Широко вживалося ударнезброю: палиця з металевим, а іноді і з кам'яним навершием і обушок -бойова гиря на ремені або ланцюга. Захисним озброєнням служили шоломи двох основнихтипів: європейського - полусферического і азіатського - конічного і сфероконическимтипів. І ті, і інші нерідко забезпечувалися напівмаскою або мали нерухомий В«нісВ»для захисту особи. Щити найчастіше застосовувалися круглі, варязькі, або мигдалеподібні,загальноєвропейського типу. Рідше зустрічалися пластинчасті і кільчасті В«броніВ». Якістьзброї та обладунків залежало від статку воїна. Основна зброя та спорядженнязазвичай зберігалося в княжих складах і видавалося перед виступом у похід, апісля походу знову відбиралося. З найдавніших часів слов'яни мали В«стягиВ»(Прапори) і військову музику.
Особиста зброядля воїнів не було знеособленим, воно сприймалося як одухотворенийпредмет, як друг - звідси і звичай обмінюватися зброєю з новим знайденим іншому.У подкрепітельних клятвах слов'ян нерідко зустрічаються закляття, що припускаютьдля зрадника загибель від власної зброї: В«і нехай посіче нас власненаша зброя В». Іншими словами, власну зброю зрадить свогогосподаря-відступника, повернувшись на нього, подібно до того, як він порушив умовидоговору.
Військашикувалися і билися навколо своїх стягів. А так само Стародавня Русь малачисленний Турову флот.
Давньоруськарать відрізнялася високою дисципліною. Поступово вироблялася системастягнень та заохочень. За пізнішими даними, за військові відзнаки та заслугивидавалися золоті гривні (медалі), ланцюги і хрести, які носилися на грудях.Іноді воїни нагороджувалися зброєю, зброєю, конем або земельними володіннями. [4,С. 79]
Можна сказатищо давньоруський воїн був добре озброєний і дисциплінований, а такерізноманіття в озброєнні пояснюється географічним становище Київської Русі,оскільки вона межувала і з Заходом і зі Сходом, які чинили величезнийвплив на типи озброєння.
1.3 Військове навчання та виховання
Виключнеувагу наші предки приділяли військового виховання підростаючого покоління.Навчання професійного воїна починалося в ранньому дитинстві з дня В«постригуВ»або В«посадженого на коняВ». З цього акту хлопчик вступав у доросле життя,переходячи жити в половину батька, під опіку В«дядькиВ», що починав готувати його яку фізичному, так і в морально-психологічному відношенні до подоланнятруднощів бойової та похідного життя. Якщо представники вищої аристократіїготувалися індивідуально, то для дітей дружинників важливу роль мав інститутВ«ГридейВ» (пізніше - В«дитячіВ»), що проходили військове навчання і вихованняколективно, під контролем своїх командирів і придворних.
У військовомувихованні головна увага приділялася формуванню таких якостей, яквідданість своєму князеві, в тому числі і після його смерті, і особиста честь -неухильне дотримання певного кодексу поведінки. У бою це означалобезумовну готовність на самопожертву заради князя і навіть готовністьпомерти на тому ж місці після його загибелі.
Кріміндивідуальних уявлень і якостей, що стимулювали певний типповедінки, в давньоруському війську, причому не тільки в дружинної середовищі, булонадзвичайно розвинене поняття колективної честі й слави.
З прийняттямправослав'я військова ідеологія облагороджується. Слова Євангелія: В«Немає більшетієї любові, як хто душу свою покладе за друзів своїх В», - означаютьготовність до самопожертви не тільки заради князя і військових товаришів, але йза всіх тих, кого покликаний захищати православний воїн, стають відтепер основоюйого поведінки.
Дружинники і В«воїВ» булихоробрі і витривалі. Ці якості вироблялися суворим способом життя. Особистимприкладом князі захоплювали на подвиги дружинників і В«воївВ». Почавши війну, князіпрагнули перенести її на територію супротивника. Вимоги військовоїдисципліни, засновані на вірності військовому обов'язку, готовності досамопожертви в бою за рідну землю, загострене почуття військової честі ввигляді неписаних традицій, повчань і повчань передавалися з покоління впокоління російських воїнів.
З часівобщинно-родового ладу перед вирішальними битвами або походами, на вічовихсходах або військових радах колективно приймалися рішення, які потім неухильновиконувалися усіма воїнами. Боягузтво в бою або здача в полон традиційновважалися в російській армії найбільшою ганьбою не тільки для самого воїна, але йдля його близьких та рідних. Вираз В«по батькові і синові честьВ» точнохарактеризувало відносини, що склалися на Русі. Громадська думка засуджувалоневиконання ...
