[15; с.50-54].
В.М. Ігнатовськийрозглядав події в Білорусі середини XVIIв. як "козацько-мужицьке" повстання, яке розгорнулося підвпливом "українського фактора" [19; с.55-62]. Новизна погляду В.М.Ігнатовського полягає в тому, що дослідник визначив яксупротивника білоруських повстанців не польську, aлитовсько-білоруський знати. Л.І. Акіншевіч обгрунтовував думку не тільки пронаявності козацтва в Білорусі, але і власне білоруського козацтва. Самевін став вводити в науковий обіг в білоруському історіографії термін"Козацько-селянські війни" [32; с.170-182]. У 30 рр.. XXв. І.Ф. Лочмель і Є.Г. Шуляковскій, спираючись на фактологічні відомості М.І.Костомарова і архівні джерела, прийшли до висновку про класовий характер"Селянської війни" [4; с.52-90 і 5; с. 94-116]
Її хронологічнірамки були визначені 1648-1654 рр.., почав розроблятися тезу про ідеюєднання з Росією, як однієї з цілей боротьби селян і міщан.
Найбільший внесок удослідження проблеми вніс Л.С. Абецедарскій [1; c.95-144і 2; c.48-70]. Вчений провівглибокий аналіз матеріалу і прийшов до висновку, що події середини XVIIв. в Білорусі є повстанням білоруських селянсько-міщанських загонівпроти польського панування, і викликані вони класовими протиріччями,загострені національно-релігійним заниженням. Метою боротьби білоруськогоселянства дослідник бачить у "возз'єднанні з російським народом" -"Єднання знову", і підкреслює тим самим закономірність спрагинародних мас Білорусі до з'єднання з Росією. Погляди Л.С. Абецедарского нахарактер війни панували в білоруській радянській науці в 60-80-х рр.. XXст.
На початку 90-х роківакцент на антифеодальної характер соціальної боротьби в Білорусі в середині XVIIв. зробив В.І. Мелешко [11; c.120-148].Хронологічні рамки війни були їм звужені з 1648 по 1651., А сама подіяотрима
ло назву "антифеодальної війни". З середини 90-х рр..,завдяки роботам П.А. Лойко і Г.Н. Саганович, в ужиток знову став входититермін "козацько-селянська війна" [28; c.180-196]
Теза про існуваннябілоруського козацтва, коріння якого стоять за подіями середини XVIIв., обгрунтовував Д.Л. Похилевич. В.А. Голобуцький відзначив особливу важливість у боротьбіукраїнців "старшого брата" - російського народу [30; c.30-65і 31; c.90-120]. Новий поглядна події середини XVII ст. в Білорусі таУкраїні представив А.П. Артюшевскій, який розглянув їх, як частина загальногоантифеодального руху східнослов'янських народів [24; c.51-58]
В кінці XXв. в українській історіографії спостерігається еволюція концептуальних оцінок війнина Україні. Якщо на початку 90-х рр.. XXв. "Хмельниччина" розглядалася як визвольна війнаукраїнського народу за створення власної держави, то в другій половині90-х рр.., На її основі сформувалася концепція української національноїреволюції 1648-1676 рр..
Російськаісторіографія XX в. з проблематикикозацько-селянської війни відзначається великою скромністю. Разом з тим,оціночні судження все ж таки представлені в науковій літературі. Б.Ф. Поршнєв,виходячи з концепції визвольної війни за возз'єднання з Росією,охарактеризував зовнішньополітичне становище РП напередодні "Хмельниччина'". [29; c. 44 - 58]
Нової роботою, де вЯк об'єкт дослідження виділяється козацько-селянська війна в ВКЛ,є робота польського історика В. Бернадського [13;с.45-222], Який спробував точно простежити хід бойових дій в період з 1648 по1649 рр.. Однак події 1651, які логічно завершують війну, на жальзалишилися без уваги. Серйозний аналіз демографічного стану в ВКЛ піддругій половині XVII ст. зроблений вмонографії Ю. Можи [12; c.32-35].Характеристика та аналіз етносоціальних процесів у ВКЛ зроблений в докладномудослідженні Ю. Бардаха [25; c.205-230].
Першоджерела з війни1648-1651 роки діляться на кілька груп. До першої групи джерел належатьдоговори між козацьким керівництвом і королівської адміністрацією, передусімЗборовський і Белоцерковний. Інформацію щодо ролі Російськоїдержави у війні представляють документи дипломатичного листування міжкерівництвом РП та Росії. Особливий інтерес представляє справу, яку булозаведено для розгляду обставин проходу козачих військ по територіїБрянщини в травні 1651 Важливу роль відіграють повідомлення російських воєвод, дяка Г.Кунакова і дипломата І. Бутурліна. Їх основний зміст - передача інформаціїв Москву про події в РП. Деякі донесення були опубліковані в збірникахдокументів [21; 300-315 і 22; c.250-252].
Законодавчіджерела представлені конституціями сеймів РП і універсалами козачогокерівництва. Ці документи показують економічні і політичні кроки,які робили державні органи для боротьби з козацько-селянськимрухом.
Наступна групаджерел найчисленніша. Вона увібрала в себе білоруські та українськілітописи, єврейські хроніки, а також історичні розповіді білоруських,польських, французьких і німецьких авторів. До цієї ж групи джерелналежать шляхетські мемуари.
Фрагментарні відомостіпро бойові дії в Білорусі містять і козацькі літописи. Однак вони нечисленні.
Великий інтереспредставляють також єврейські хроніки XVIIстоліття. У них показані ті аспекти війни, які мало висвітлені в роботах польськихі російських джерелах. В першу чергу це стосується переслідування єврейськогонаселення Білорусі.
2. Хід військових дійв 1648-1651 роках на Білорусі
2.1 Підготовка і початоквійськових дії на Білорусі в 1648 році
Перші козацькі загонина Білорусі з'явилися в травні 1648 року під командуванням Головацького. Разом зприєдналися до них селянами вони почали громити шляхетські маєтки врайоні Брагіна, Лоєва, Гомеля. Жителі цих міст теж приєднувалися доповстанцям. Знаходилися в містах шляхтичі і католицькі священики булизнищені. Вяземские воєводи повідомляли в Москву, що повстанці, взявши Гомель,перебили близько 600 шляхтичів. [1; с.98]
Загони Головацькогоневдовзі відійшли до Стародубу: а в першій половині червня повернулися на Україну. Алев цей же час в Білорусію один за іншим прибували послані БогданомХмельницьким загони Небаби, Кривошапко, Мікуліцкого, Горкуша, Соколовського, Бутата інших козацьких ватажків. Козаки під проводом Кривошапко іМікуліцкого зосередилися біля Попової Гори - укріпленого замку над бесіди. Великісили козаків і селян під командуванням полковника Кизима накопичувалися близькоБрагіна. Потонулого Кизим незабаром змінив полковник Филон Горкуша, уродженецьСтарого Бихова. [1; с.101]
Близько Речиці булизосереджені 3000 козаків і селян під командуванням полковника Кемкі.Пунктом зосередження козацько-селянських загонів був також Мозир, жителіякого повстали влітку 1648 р. До них примкнули селяни навколишніх сіл.Повстанців очолював Мозирський ремісник Іван Столяр. На початку серпня доМозиря прибув посланий Богданом Хмельницького 2-тисячний загін Яна Соколовського,а потім Михненко та інших козацьких ватажків.
У Турові знаходилосяблизько 2 тисяч повстанців. Ними командував міщанин Кіндрат Цівка [21; c.148],який називав себе "полковником Турівській" [1; c.102]Селянські повстання охопили весь Пінський повіт.
Деякі великіфеодали намагалися самотужки вести боротьбу з повстанцями. Шляхтичі Брестськоговоєводства на початку повстання встигли зібратися ополченням. Розташувавшисьтабором біля Бреста, вони готувалися виступити до Кобрина, щоб розправитися зповсталими селянами. Януш Радзивілл на свої кошти сформував два загонинайманих солдатів, доручивши командування одним писареві польному Великого князівстваЛитовського Воловичу, а іншим - стражникові Мирському, і направив їх впівденно-східну частину Білорусії, щоб прикрити свої володіння. Загін Воловичабув розгромлений повстанцями близько Речиці. Незабаром під Горволем повстанці вщентрозгромили і загін Мирського. Сам Мирський ледве врятувався втечею. [1; с.103]
Опорним пунктоммагнатів і шляхти в центральній частині Білорусії була Слуцька фортеця,прикривала шляху на Мінськ і Новогрудок. Командував гарнізоном віленськийпідстолій Ян Сосновський 15 серпня повід...
