ці створюється концерн Рокфеллера В«Стандард ойлВ», пізніше з'являються трест Карнегі, банки Моргана та ін, що стали незабаром грати величезну роль в американській економіці.
Спочатку створення корпорацій відбувалося відкрито, монополісти особливо не піклувалися про маскування своїх дій, хоча всіляко приховували від широкої громадськості свої прибутки і подальші наміри. Великі монополістичне об'єднання в то час дотримувалися правила: В«Чим менше публіці відомо про наших операціях, тим ефективніше, прибутковіше і навіть соціально корисніше виявляються ці операції В». З точки зору зв'язків з громадськістю це, за визначенням істориків паблік рілейшнз, була епоха магнатів-хижаків, ненавидели громадськість. Типовий-вим для цих магнатів вважається відношення Вандербільта - власника Центральної нью-йоркській залізниці, на власний розсуд прекратившего її функціонування, - до гнівної реакції публіки на дане рішення. Відповідь Вандербільта на запитання журналістів з цього приводу став крилатим: В«Мені плювати на публіку!В»
Однак соціально-економічні явища, викликані процесом концентрації капіталу, привели до зародження потужного антимонополістичного руху в країні. Почастішали виступи робітників профспілок, особливо після того, як в 1892 році був розігнаний профспілка на заводі В«Карнегі-Фрік стіл компаніВ» в Пенсільванії. І хоча в цій кривавій боротьбі перемогла груба сила власників монополії, в цілому війну між роботодавцями та робітниками в кінці кінців виграли робітники. Чи не випадково в більшості випадків історія розвитку паблік рілейшнз виявлялася тісно пов'язаної саме з протиріччями між підприємцями та найманими працівниками.
В боротьбі проти монополій свій голос на захист дрібних і середніх підприємців підняли ліберали, не мовчали і власники більш великих підприємств, ще не поглинених трестами. Вимоги звітності монополій, гласності дій корпорацій, різка критика їх хижацького поведінки на сторінках преси стали помітним суспільним явищем. Саме тоді група публіцистів і журналістів, відомих в історії як В«Разгребателі брудуВ», занесла сокиру над головами магнатів-хижаків, почавши хльостко викривати їхні брудні справи.
Бруд шахрайських операцій американських підприємців, яку В«розгрібалиВ» журналісти та публіцисти, виносилася на світло. Про жорстокої експлуатації робітників на чиказьких бойнях писав у своєму відомому романі В«ДжунгліВ» Ептон Сінклер. Викриттю порядків хижацького капіталізму він присвятив і такі свої твори, як В«СтолицяВ» та В«МінялаВ», написані на початку 1900-х років. Публіцистика Іда Тарбелл в В«Історії компаніїВ« Стандард ойл В»в прямому сенсі зірвала маску з темного минулого провідної американської нафтової компанії. У журналах і газетах систематично друкувалися матеріали Девіда Філіпса, Лінкольна Стеффенса і інших, що розкривають брудні справи то однієї, то іншої фірми. Магнати, не звиклі перед кимось звітувати за скоєне, вмить позбулися можливості жити на власний розсуд і змушені були відповідати перед громадськістю засвоі гріхи. Шокуючі матеріали журналістів і публіцистів змусили Америку приступити до реформування трудового та податкового законодавства, до розробці антимонопольних актів.
Діяльність В«Розгрібачами брудуВ» вважають далеко не останній за значимістю причиною, змусила монополії шукати кошти пропагандистської захисту власних інтересів. Опинившись на деякий час безсилими протистояти наростаючому загального невдоволення, великі магнати спочатку спробували перехопити ініціативу в свої руки і розгорнути власну рекламу, щоб якось нейтралізувати критично налаштованих журналістів. Вони вдавалися і до погроз, і до підкупам, проте це не спрацювало. Тоді вони стали наймати публіцистів і прес-агентів, які повинні були підносити громадськості думку підприємців з приводу тих чи інших подій. Ці наймані фахівці часто будували свої пропагандистські матеріали навколо реальних проблем, але подавали їх у вигідному для монополістів світлі. Тепер публіка отримала можливість дивитися на одні й ті самі речі з різних позицій і зважувати кожну з них.
Капітани великого бізнесу прийшли до висновку, що корпорації можуть мати все: і капітал, і робочу силу, і сировину, однак надіям на успіх не призначено буде збутися, якщо ігнорувати громадськість, якщо не мати розумної системи менеджменту, особливо в сфері впливу на громадську думку. Як виявилося, найкращим засобом такого впливу є відвертість, доброзичливість і справедливість. Саме в цьому полягав і нині полягає шлях до налагодження добрих взаємин між підприємцями та громадськістю.
Наступним важливим чинником, що дав у ті часи могутній імпульс розвитку системи паблік рилейшнз, стало формування національного ринку Америки і становлення масової преси, здатної вже тоді оперативно поширювати інформацію в масштабах країни. У цих умовах постійний зв'язок з пресою, невичерпне кваліфіковане вплив на неї набувають для великого капіталу і монополій принципове значення.
Аж ніяк не випадково більшість професіоналів паблік рілейшнз першого покоління становили люди, що прийшли саме з газет. Журналісти тоді виявилися найбільш підготовленими для цієї роботи. Адже реклама, яку вони робили в пресі, довгий час залишалася єдиним засобом спілкування великих ком-паній зі своїми ринками. Крім того, газети і газетярі були тим середовищем, де на монополії велися найбільш рішучі атаки. Нарешті, потрапити на газетну смугу було головною метою всіх тих, хто займався в минулому прес-агентством. Безумовно, це вигострювало майстерність їхнього спілкування як з підприємцями, так і з широкими колами громадськості. Тепер же у них з'явилося бажання мати власну справу, яке давало б їм можливість заробляти на життя, надаючи послуги своїм замовникам у сфері пабліситі.
Перші ПР-фірми, перші професіонали-піармени
Перша самостійна американська фірма з надання спеціальних послуг клієнтам відкрилася в Бостоні в 1900 році під назвою В«Паблісіті-бюроВ». Організована колишніми журналістами і очолювана Дж. Міхаелсом, вона мала на меті В«надавати прес-агентські послуги як можна більшому числу клієнтів за відповідне винагороду В». Загальнонаціональну популярність це бюро набуло в 1906 році, коли до нього звернулися залізничні компанії з пропозицією організувати відсіч введенню жорстких правил на залізничному транспорті, ініційованого в Конгресі США президентом Теодором Рузвельтом. Бюро виконувало це замовлення таємно, ніяк не рекламуючи зв'язків із залізничним транспортом. Воно ефективно використовувало методи збору фактів, створення паблісіті, встановлення особистих контактів для насичення загальнонаціональної преси, особливо щотижневих видань, матеріалами на підтримку залізниць. Правда, проведена в пресі кампанія не принесла бажаних результатів, однак вдалося домогтися того, що керівництво залізниць зважилося на переоцінку своєї діяльності в галузі зв'язків з громадськістю і з часом створило свій власний відділ паблік рілейшнз.
Слідом за В«Паблісіті-бюроВ» виникають інші самостійні фірми з надання послуг промисловим корпораціям, поширюючи сприятливі для них публікації та інформаційні матеріали. В історії паблік рілейшнз почалася смуга переходів від стану, коли підприємці В«посилали громадськість до бісаВ», до політиці В«інформування публікиВ». Самостійні фірми паблік рілейшнз як раз і виконували ці завдання, виступаючи для корпорацій і інших організацій інтерпретаторами їх діяльності. Новим в цьому процесі було те, що одна за одною виникали фірми паблік рілейшнз в столиці США Вашингтоні, де прийма-лися закони і де потрібно було організовувати тиск на Капітолійський пагорб. У фірми, зокрема в Агентство Вільяма Сміта, створене в 1902 році, тепер стали запрошувати не лише журналістів, а й тих, хто раніше працював в Конгресі або на Конгрес (законодавча гілка влади в США).
Однак лише з появою на горизонті фігури Айві Ледбеттера Лі пабліситі як форма спілкування з пресою знайшло новий...
