кономічної інтеграції між країнами, приводить до злиття окремих національних ринків в один всесвітній ринок. Економічна глобалізація може розглядатися, як в позитивному, так і в негативному аспектах.
Економічна глобалізація включає в себе глобалізацію виробничих потужностей, ринків, конкуренцій, технологій, корпорацій та галузей. Прояви економічної глобалізації спостерігалися впродовж останніх тисячоліть, з моменту виникнення міжнародної торгівлі. Однак в останні 20-30 років спостерігається стрімке збільшення темпів цього явища. Цей сплеск у великій мірі інспіровано процесом інтеграції економік розвинених країн з економіками країн, що розвиваються. Сприяють цим явищам процеси прямих іноземних інвестицій, зниження торгових бар'єрів і модернізація економік країн, що розвиваються.
Глобалізація економіки - одна з закономірностей світового розвитку. Незмірно зросла в порівнянні з інтеграцією взаємозалежність економік різних країн пов'язана з формуванням економічного простору, де галузева структура, обмін інформацією і технологіями, географія розміщення продуктивних сил визначаються з урахуванням світової кон'юнктури, а економічні підйоми і спади набувають планетарних масштабів. Зростаюча глобалізація економіки виражається в різкому збільшенні масштабів і темпів переміщення капіталів, випереджаючому зростанні міжнародної торгівлі порівняно з зростанням ВВП, виникненням цілодобово працюють у реальному масштабі часу світових фінансових ринків. Створені за останні десятиліття інформаційні системи незмірно посилили здатність фінансового капіталу до швидкого переміщенню, що містить у собі, принаймні потенційно, здатність до руйнування стійких економічних систем. Глобалізація економіки - складний і суперечливий процес. З одного боку, вона полегшує господарське взаємодія між державами, створює умови для доступу країн до передовим досягненням людства, забезпечує економію ресурсів, стимулює світовий прогрес. З іншого, глобалізація несе негативні наслідки: закріплення периферійної моделі економіки, втрата своїх ресурсів країнами, що не вхідними в В«золотий мільярдВ», розорення малого бізнесу, поширення на слабкі країни глобалізації конкуренції, зниження рівня життя та ін Зробити плоди глобалізації доступними максимальному числу країн - одне із завдань, що стоять перед світовим співтовариством.
1.3 Вплив глобалізації на культуру
Для культурної глобалізації характерне зближення ділової та споживчої культури між різними країнами світу і зростання міжнародного спілкування. З одного боку, це призводить до популяризації окремих видів національної культури по всьому світу. З іншого боку, популярні міжнародні культурні явища можуть витісняти національні або перетворювати їх в інтернаціональні. Багато це розцінюють як втрату національних культурних цінностей і борються за відродження національної культури.
Сучасні кінофільми виходять на екрани одночасно у багатьох країнах світу, книги перекладаються і стають популярними у читачів з різних країн. Величезну роль у культурному глобалізації відіграє повсюдне поширення Інтернету. Крім того, з кожним роком все більшого поширення набуває міжнародний туризм.
Ізольованість від світу, замкнутість у власних рамках була ідеалом суспільства аграрного типу, для сучасного ж суспільства характерний тип людини, вічно переступ встановлені межі й набуває новий вигляд, завжди рухомого насамперед мотивами оновлення та зміни. Процеси взаємопроникнення світоглядів і культур йдуть все активніше, в Росії стали відомі багато феномени, скажімо, індійської чи китайської культури. Ісламська культура вже не настільки чужа і незрозуміла для російських людей, як вона була, скажімо, у XVIII столітті. Очевидно, що в подібних процесах більше позитивного, ніж негативного. Вони, звичайно, сприяють взаєморозумінню людей різних традицій, духовно збагачують національні культури.
Але на практиці ж виявляється, що замість збагачення традиційних культур культурами інших країн і народів, замість розширення культурного діапазону, ми маємо справу з чимось якраз зворотним. Навколишній нас культурний ландшафт не тільки не збільшує свого різноманітності, але прагне до все більшого одноманітності, причому одноманітності знову-таки не нашому, а чужому, привезеному з далеких країн. Що характерно, це явище помічають не лише в Росії, але і в безлічі країн, де культурні новації епохи глобалізації так ж викликають значне відторгнення.
Для коректного розгляду питання слід уточнити наукове поняття В«культураВ». Культура - історично певний рівень розвитку суспільства і людини, виражений в типах і формах організації життя і діяльності людей. Поняття культури вживається для характеристики матеріального і духовного рівня розвитку певних історичних епох, суспільно-економічних формацій, конкретних суспільств, народностей і націй (Наприклад, антична культура, культура майя), а також різних сфер життя (Культура праці, художня культура, культура побуту). У більш вузькому сенсі термін В«культураВ» відносять тільки до сфери духовного життя людей. У повсякденній свідомості "культура" виступає як збірний образ, що поєднує мистецтво, релігію, науку і т. д.
У вітчизняній культурології поширене поняття культури, яке розкриває сутність людського буття як реалізацію творчості. Саме культура відрізняє людину від усіх інших істот, бо сутність образу і подоби Бога як раз і полягає в здатності наслідувати Творцю, тобто - творити.
Поняття культури позначає універсальне відношення людини до світу, через яке людина створює світ і самого себе. Кожна культура - це неповторна всесвіт, створена певним ставленням людини до світу і до самому собі. Вивчаючи різні культури, ми вивчаємо не просто книги, собори або археологічні знахідки. Ми відкриваємо для себе інші людські світи, у яких люди і жили, і почували себе інакше, ніж ми.
Кожна культура є спосіб творчої самореалізації людини. Тому збагнення інших культур збагачує нас не тільки новим знанням, але і новим творчим досвідом. Вона включає в себе не тільки предметні результати діяльності людей (машини, технічні споруди, результати пізнання, твори мистецтва, і т. д.), а й суб'єктивні людські сили і здібності, реалізовані в діяльності (знання й уміння, виробничі та професійні навички, рівень інтелектуального, естетичного і морального розвитку, світогляд, способи і форми взаємного спілкування людей в рамках колективу і суспільства).
В силу духовно-матеріального двуедінства людської природи, людина споживає як матеріальні, так і духовні плоди. Для задоволення матеріальних потреб він створює і споживає їжу, одяг, житла, створює техніку, матеріали, будівлі, дороги і т. п. Для задоволення духовних потреб він створює духовні цінності, моральні й естетичні ідеали, політичні, ідеологічні, релігійні ідеали, науку і мистецтво. Часто обидва канали зливаються в одному і тому ж артефакті, наприклад, будівля може служити утилітарним завданням, і бути разом з тим твором мистецтва. Діяльність людини поширюється по всіх каналах як матеріальної, так і духовної культури. Людину можна розглядати як вихідний системоутворюючий фактор у розвитку культури.
Людина створює і використовує світ речей і світ ідей, який обертається навколо нього. Людина тоді постає як творець культурних смислів. Людина творить культуру, відтворює і використовує її як засіб для власного розвитку. Виходячи з усього сказаного вище, культура - це все матеріальні та нематеріальні продукти людської діяльності, цінності і визнані способи поведінки, об'ектірованние і прийняті в будь-яких спільнотах, передаються іншим спільнотам і подальшим поколінням.
Культура, оскільки вона є продуктом людської діяльності, не може існувати поза спільності людей. Ці спільності являють собою суб'єкт культури, є її творцем і носієм. Так, нація створює і зберігає свою культуру як символ реалізації свого права. Нація, як культурна реальність, ...
