сна система знань про базові загальнолюдських політико-правових цінностях, які знаходять своє відображення в демократичних конституціях і демократичної конституційної теорії, їх змісті, формах, методах і ступеня реалізації [15].
В українській конституційно-правовій науці конституціоналізм не отримав єдиного визначення і інтерпретується по-різному. Огляд різних його характеристик дозволяє зробити висновок, що в науці склалося три основні підходи до його визначення: політичний, філософсько-історичний і юридичний.
У політичному аспекті конституціоналізм розкривається як особливий характер відносин між державою і суспільством на основі консенсусу, як ідейно-політична доктрина і рух. На думку Ю.М. Тодика і В.С. Журавського "конституціоналізм в політичному розумінні - це особливий характер відносин між державою і суспільством. Він є оформленням суспільної згоди щодо відповідних цінностей, принципів і механізмів "[16]. В.Н. Шаповал також вважає, що "конституціоналізм - Це, перш за все, політико-правова ідеологія, інтелектуальні узагальнення, притаманні певному етапу історичного розвитку ". Вказуючи, що разом з тим конституціоналізм "нерідко сприймають як суспільно-політичне рух, спрямований на реалізацію відповідних ідей "[17].
У філософсько-історичному - Як вчення про конституцію, включаючи предконстітуціонние ідеї божественного, природного права, договірного походження держави, вчення про плутократії, тиранії, деспотії, демократії і т.д. При цьому конституціоналізм як "вчення про конституції" розглядається з двох позицій - широкої та вузькою. "У широкому плані він (конституціоналізм - Авт.) Еволюціонує, починаючи від міфологічних форм світорозуміння - параполітологіі IV - III тис. до н.е ... до раціонально-логічних форм мислення, тобто до ознак теоретичного знання, виникнення політико-правової науки ". У вузькому розумінні конституціоналізм трактується як комплекс політико-правових ідей та практики державного будівництва буржуазії XVII - XVIII ст., яка орієнтувалася на створення інституційно-правових умов функціонування держав, в яких забезпечувалося б "верховенство народу, виняткове правління законів, широкі права і свободи особистості, демократична виборча система ... "[18].
В юридичному аспекті конституціоналізм розуміється у вузькому сенсі як особливий режим функціонування державної влади на основі конституційних методів і в широкому сенсі - як складна політико-правова система.
Безумовно, що політична і філософсько-історична характеристики конституціоналізму представляють інтерес, але в їх рамках, як правило, затверджуються тези, що мають досить абстрактний характер. Юридичний же аспект дозволяє сформулювати чітку дефініцію цього явища, що представляється методологічно необхідним для наукового дослідження конституціоналізму, бо як одна з найважливіших категорій сучасної науки конституційного права не може визначатися in abstracto.
Юридично конституціоналізм являє собою систему, в якій в якості одного з елементів присутні конституційні норми, конституція, але не як щось застигле, статичне, а конституція, взята разом з її доктринальними основами, системою політико-правових цінностей, які відображають концепцію, філософію, суть конституції, а також практикою її здійснення. Крім цих складових політико-правової системи конституціоналізму, важливе значення мають такі його елементи як конституційне правосвідомість, конституційні правовідносини і конституційна законність, на встановлення якої в кінцевому підсумку спрямоване функціонування цієї складної системи. Думається, що такий "набір" елементів системи конституціоналізму є найбільш повним і відображає сутність цього соціально-правового явища повною мірою.
Таким чином, конституція і конституціоналізм - це не тотожні поняття. Як справедливо зазначає німецький дослідник С. Войт, конституціоналізм є нормативною концепцією, і її не слід змішувати з фактичної конституцією, використовуваної в будь-якому суспільстві [19]. Це - багаторівнева система, яка функціонально виходить за межі Конституції і взагалі права, відображаючи особливості менталітету і буття народу. Конституціоналізм - складна система, яка складається з сукупності тісно взаємозалежних, взаємообумовлених і взаємодіючих елементів. Тому найбільш плідним представляється системне дослідження конституціоналізму, що дозволить, по-перше, інтегрувати, синтезувати теоретичні та практичні знання в цій області, які в даний час являють собою поліелементний набір, а не цілісність (систему), і, по-друге, підготувати основу і передумови для їх подальшого аналізу і диференціації, але вже на якісно іншому рівні їх інтеграції, синтезу.
Грунтуючись на теорії політико-правових систем, конституціоналізм як система характеризується наступними ознаками: інтегративність, являючи собою інтегральне явище, вичленовування з якого окремих елементів є практично неприпустимим, так як може призвести до руйнування цілісності системи; впорядкованістю, оскільки всі елементи впорядковані в певній послідовності, яка обумовлена ​​характером взаємовідносин між елементами; складністю, оскільки кожен елемент системи сам по собі є складним утворенням, яке має самостійне політико-правове значення; відкритістю системи, так як вона взаємодіє з соціальними, правовими, політичними, економічними та ін середовищами; функціонування, тому конституціоналізм це функціонуюча система, що обумовлює її динамічний розвиток.
Конституціоналізм - політико-правове явище, правова (юридична) сутність якого обумовлена, насамперед, нормативно-правовою основою цієї системи, в якості якої виступає Конституція (конституційне законодавство). Конституція має змішану політико-правову природу, як і виникають на основі її норм конституційні відносини, які також можуть бути охарактеризовані як політичні та правові одночасно [20], оскільки "вони регулюють процес організації та здійснення владних повноважень народом, державою і елементами політичної системи "[21]. Крім того, політична природа конституціоналізму випливає з тісного взаємозв'язку політики з конституційно-правовими інститутами і реаліями.
Поряд з Конституцією нормативно-правову основу конституціоналізму складає все конституційне законодавство. І тут найбільш яскраво проявляється проблема конституційних законів.
Виходячи з існуючої законодавчої практики зарубіжних країн та науково-теоретичних концепцій, можна провести типологію конституційних законів: закони, що вносять зміни і доповнення в конституцію; закони, що встановлюють порядок введення в дію конституції; закони, що приймаються з питань, передбачених конституцією та щодо яких є спеціальні вказівки в конституції; закони, складові в сукупності конституцію; закони, що охоплюють своїм регулюючим впливом основоположні сфери правових відносин, ключові інститути народовладдя і правового статусу людини і громадянина.
Думається, що під конституційними законами, що входять в систему конституціоналізму, доцільно розуміти такі закони, прийняття яких запрограмоване Конституцією, тобто це закони, що регулюють найбільш важливі (основоположні) суспільні відносини, що займають наступне після Конституції положення в системі законодавства, що відрізняються значною стабільністю змісту.
Зміст системи конституціоналізму в поза виражається в певних інституціональних утвореннях. Основними інститутами конституціоналізму є: інститут публічної влади, який структурується на два відносно самостійних подінстітута - державної влади і місцевого самоврядування; інститут конституційного контролю (наглядово-контрольні заходи з боку державних органів по забезпеченню конституційної законності, прав і свобод людини і громадянина, правової свободи, суб'єктивного публічного права, верховенства Конституції в системі нормативних актів, її прямої, безпосередньої дії); інститут конституційної відповідальності.
Метою функціонування системи конституціоналізму є конституційна законність як режим точно...
