чних партій, за осіб неоднакових і навіть протилежних політичних переконань. Панашажу спотворює сам принцип партійного підходу, закладений в пропорційну виборчу систему.
Спотворює пропорційну систему і так званий загороджувальний пункт, або загороджувальний бар'єр , введений в інтересах доцільності, насамперед для створення у парламенті великих партійних фракцій і як наслідок - для того, щоб уряд спиралося в парламенті на партійне більшість, а не мало перед собою роздроблений конгломерат дрібних партій. Загороджувальний пункт - це встановлена ​​в законі мінімальна частка голосів виборців, яку необхідно отримати партії (списку її кандидатів) у цілому по країні, щоб мати доступ до депутатських мандатів. Тільки за умови, що партія, її кандидати отримали цей мінімум голосів, вона допускається до участі у розподілі депутатських мандатів за пропорційною системою. Якщо партія цей мінімум голосів не отримала, вона відсторонюється виборчою комісією від участі у розподілі місць, зібрані нею голоси пропадають. Загороджувальний пункт неоднаковий у різних країнах: 1% - в Ізраїлі, 2% - в Данії, 2,5% - в Шрі-Ланці, 3% - в Аргентині, Іспанії, Польщі, 4% - в Болгарії, Україні, Швеції, Італії, 5% - у Німеччині, Литві, в Словаччині, 8% - в Єгипті, 10% - у Туреччині.
Змішані виборчі системи . Як зазначалося, і мажоритарна, і пропорційна виборчі системи мають свої плюси і мінуси. Тому в даний час в світі все частіше спостерігається тенденція об'єднання цих систем: частина депутатів парламенту або колегіального органу місцевого самоврядування обирається за одній системі, а частина - за іншою. При змішаній виборчій системі виборець має два голоси. Один він подає за конкретного кандидата по округу, другий - за той чи інший загальнодержавний список кандидатів певної партії, відзначаючи лише назву партії. Перші голоси підраховуються і місця розподіляються за мажоритарною системою, другі - за пропорційною. Змішані виборчі системи можуть бути поділені на три види: а) з домінуванням пропорційного представництва (Італія), б) з домінуванням мажоритарної системи (в Азербайджані 20% місць у парламент розподіляються за партійними списками, а 80% - по одномандатних округах), в) урівноважені (у Німеччині - 50% і 50%,).
Таким чином, ідеальних виборчих систем не буває, тому в різних країнах застосовуються системи, які більшою мірою відображають розстановку політичних сил в суспільстві або відповідають інтересам політичної еліти.
Формування виборчих органів, уповноважених займатися підготовчої і організаційною роботою для проведення виборів, здійснювати контроль за дотриманням виборчого законодавства, визначати результати виборів.
Виборчі органи можуть формуватися парламентом (Узбекистан), урядом (Австрія), органами місцевого самоврядування (Місцеві виборчі комісії України), вищестоящими виборчими комісіями. Для підвищення незалежності та неупередженості виборчих комісій до їх формування притягуються судові органи. Наприклад, у Польщі виборчі комісії на загальнонаціональному та воєводському рівнях формуються виключно з членів судів відповідного рівня. Національна виборча комісія включає в себе по три представники Верховного Суду. Конституційного Трибуналу і Вищого Адміністративного Суду. Однак більш доцільним видається варіант за участю трьох гілок влади. Так, в Республіці Корея Центрвиборчком складається з 6 членів, двох з яких призначає Президент, двох - Національне Збори, двох - Верховний Суд.
В Індії, Великобританії, Сирії центральні виборчі комісії повністю складаються з постійних державних службовців та інших осіб. У ряді країн центральна виборча комісія в якості спеціального органу не створюється, організаційні завдання на виборах виконує міністерство внутрішніх справ (Італія, Франція).
2. Конституційний Рада Франції як орган конституційного контролю
Функції Конституційної ради нагадують функції конституційного суду в інших країнах, проте в ряді пунктів вони істотно вже. Наприклад, Рада не може скасувати чинний закон; він може винести судження про неконституційність законопроекту, що знаходиться в розробці або тільки що прийнятого, але тут же оскарженого і не вступив ще після промульгації в законну силу. Конституційна рада не має право перевіряти конституційність законів по своєю ініціативою. Запит про перевірку можуть дати тільки президент республіки, прем'єр-міністр, голови Сенату і Національних зборів. З 29 жовтня 1974 Конституційний рада почав приймати звернення від груп депутатів або сенаторів чисельністю не менше 60 чоловік, що дало можливість для опозиції протистояти парламентській більшості. Конституційна рада не приймає звернення від пересічних громадян.
Закони, прийняті на референдумі, не можуть переглядатися. Рада має ухвалити рішення протягом місяця (в особливо термінових випадках протягом тижня).
Рада визначає відповідність французьких законів: конституція П'ятої Республіки від 4 жовтня 1958 р., Декларації прав людини і громадянина від 26 серпня 1789 року, Конституційному закону від 3 червня 1958 р., Преамбулі до конституції Четвертої республіки від 27 жовтня 1946 р. (діючої незважаючи на зміну конституції), циркуляр від 13 грудня 1999 р. Так само Конституційна рада визначає міжнародні договори на конституційність. Згідно зі статтею 54 Конституції (у версії 1992 р.), Конституційна рада може на підставі неконституційності призупинити ратифікацію деякого міжнародного договору аж до перегляду Конституції.
Конституційний рада також вирішує питання про статус правових документів (В«закон або підзаконний акт? В») і розмежування повноважень між законодавчою та виконавчою владою. Конституційна рада стежить за проведенням виборів президента республіки, визначає їх підсумок, проголошує новообраного президента республіки, визначає порядок очолення держави у разі вакансії на цій посаді згідно зі ст. 58 Конституції. Аналогічно Рада проводить і підсумовує референдуми. В«Конституційна рада вносить рішення про правильність обрання депутатів і сенаторів, якщо воно оскаржується В»за ст. 59 Конституції. Конституційна рада консультує Президента Франції про існування умов для введення ст.16 Конституції про надзвичайний стан. Констатує існування перешкод, що не дозволяють Президенту виконувати свої функції (Наприклад, хвороба).
Зазначені вище функції Конституційного ради не роблять його гарантом дотримання Конституції. Це право закріплено за Президентом Республіки, ст.5 Конституції.
Рішення Конституційної ради оскарженню не підлягають і згідно зі ст. 62 Конституції В«Обов'язкові для всіх органів державної влади, для всіх адміністративних та судових органів В».
Інший особливістю Конституційної ради, що відрізняє його від конституційних судів у інших країнах, є те, що особливі думки суддів, не згодних з думкою більшості, не публікуються. Крупний юрист Жорж Ведель, що засідав в Раді в 1980-1989 рр.., Вважав це відповідним правової традиції Франції.
Конституційний Рада складається з 9 осіб, призначуваних строком на 9 років без права перепризначення Президентом республіки і спікерами Національних Зборів і Сенату. У відповідності з конституційною реформою 23 липня 2008 зроблений ними вибір повинен отримати подальше схвалення Парламенту: так, ці діячі повинні бути заслухані профільними комісіями палат; В«президентська квотаВ» розглядається на спільному засіданні компетентних парламентських комісій; в обох випадках можливе накладення "вето" більшістю в три п'ятих поданих голосів. Рада оновлюється на третину кожні 3 роки: президент, голова Сенату і голова Національних зборів призначають по одному члену Ради замість тих, у яких закінчилися 9-річні терміни. У самий перший склад Ради, з метою запустити механізм ротації, три члени були призначені строком на 9 років, три строком на 6 років і три строком на 3 роки. У разі відставки або смерті члена Конституційної ради н...
