ка б забезпечувала збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, природних екосистем, видів і популяцій рослин і тварин та середовищ їх існування, а також природних шляхів їх розповсюдження та міграції.
Основою регіональної екомережі, її природними елементами (ядрами) є 437 природно-заповідних територій та об'єктів загальною площею 186, 5 тис. а, що представляє 13, 4% території Івано-Франківської області (табл. 1).
Однак наявна в області мережу природно-заповідних територій - це лише певна частина наявного біологічного та ландшафтного різноманіття на різних рівнях системно-структурної організації і не охоплює належним чином всі типи ландшафтів, не формує цілісну систему - екологічного каркасу, який забезпечує стійкість ландшафтних систем, збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (табл. 2).
Більше всього заповідних об'єктів зосереджено в гірських ландшафтах (59, 4% від загального кількості), менше - в передгірських (19, 3%) і рівнинних (21, 3%). Найбільш повно в природно-заповідному фонді представлені природні комплекси Горгани і Чорногори (Карпатський національний природний парк, природний заповідник "Горгани", заказники "Грофа", "Яйківській", "Товпішірській" та ін.)
Полонинсько-Чорногорські область представляє ландшафтний заказник "Чивчин-Гринявського", Сколівські Бескиди - Поляніцькій регіональний ландшафтний парк, Покутсько-Буковинські Карпати - національний природний парк "Гуцульщина", Прут-Дністерська область - Дністерська регіональний ландшафтний парк, Рогатинське Опілля - Галицький регіональний ландшафтний парк.
Головною завданням формування регіональної екомережі є створення нових заповідних об'єктів в тих районах, де їх площа не достатня. З цією метою передбачається створити ще дві національні природні парки - "Галицький" і "Верховина" загальною площею близько 30 тис. га і ряд нових заповідних об'єктів місцевого значення площею понад 5, 5 тис. га.
Найважливішим і одночасно складним завданням формування екомережі є просторова організація антропогеннотрансформованих ландшафтів - агроландшафтів. Це докорінно змінені людиною ландшафти з переважанням в структурі угідь орних земель, значною строкатістю елементів територіальної структури і порушеними речовинно-енергетичними потоками [10, 11, 14]. Враховуючи це необхідна регульована реконструкція й оптимізація агроландшафтів з наближенням їх просторової структури та матеріально-енергетичного обміну до рівня природних ландшафтів з урахуванням двох системно-екологічних рівнів - ландшафтного і водозбірного [11]. Ландшафтно-водозбірний принцип передбачає структуризацію угідь, формування в межах водозбору складної мозаїчної просторової структури та оптимального співвідношення угідь (ліси: луки: рілля).
Удосконалення структури землекористування грунтується на концепції еколого-господарського балансу території [7], згідно з яким землі, зайняті природною рослинністю (ліси, луки), розглядають як землі екологічного фонду, з яких формується екологічний каркас території. У разі оптимального співвідношення і просторового розміщення лісові насадження в поєднанні з сільськогосподарськими угіддями та іншими компонентами ландшафту утворюють єдину парагенетичних систему і формують новий вид антропогенного ландшафту - лісоаграрних, в якому відновлюється екологічна і біологічна рівновага [10, 11].
Оптимізацію агроландшафтів, підвищення біорізноманіття території забезпечують шляхом формування системи лісових насаджень - сукупності створених в межах водозбору з урахуванням особливостей рельєфу, грунтів, умов формування поверхневого стоку, стокового навантаження та інтенсивності водно-ерозійних процесів різних за формою і призначенням лісових насаджень, об'єднаних в функціональне ціле результаті причинно-наслідкових взаємозв'язків між її елементами.
Згідно теорії систем, властивості системних об'єктів лісові насадження набудуть лише в тому випадку, коли захисний ефект виявлятиметься на всій території. Тому їх необхідно створювати і розмішати на всій площі водозбору, охоплюючи землі Привододільних і пріяружного фондів, а також землі гідрографічної мережі. Вимога системності підпорядкована метою впорядкування та надання створеним на водозборі лісовим насадженням властивостей цілісного утворення, здатного підтримувати природну рівновагу. Створювати лісові насадження з водоохоронні, протиерозійні, середовіщетворніми функціями і розміщувати їх у межах водозбору потрібно диференційовано з урахуванням морфоструктури водозборів та структури земель за категоріям інтенсивності їх використання, особливостей рельєфу, виділяючи ключові елементи, де лісова рослинність більше виконує водоохоронні-захисну функцію (перш стокорегулірующіе лісосмуги, землі з високим ерозійним потенціалом та ділянки стоковідвідноі інфраструктури ландшафту - днища улоговин, ярів, балок та ін.)
До системі лісових насаджень на водозборі належать:
o смугові насадження на сільськогосподарських угіддях (стокорегулірующіе, пріяружні і прібалкові лісосмуги, улоговинні-смугові насадження);
o сукупність різних за формою і призначенням насаджень на еродованих землях і землях гідрографічного фонду (насадження на ярах і балках, уздовж берегів річок та водойм і т. д.);
o наявні на водозборі природні ліси.
Екологічна мережа буде формуватися також завдяки природно-відновним територіям - Залишкам первинних або вторинних екосистем із певним потенціалом видів. Природно-відновлювальні території будуть створювати і в сільськогосподарських ландшафтах шляхом ренатуралізації (консервації) орних земель, перш за все, еродованих. Передбачено залужіті і заліснити 30 тис. а ріллі на схилах понад 7о, а також створити відповідно до грунтово-кліматичних і геоботанічного районування території "Полігони еталонних грунтів" і відновити на них корінні (Природні) рослинні угруповання.
Важливими складовими регіональної екомережі є ліси і землі водного фонду. Площа земель лісового фонду становить 626, 2 тис. а (43%), з них 319, 8 тис. а лісів вилучені з експлуатації і виконують переважно природоохоронні функції.
Список літератури
Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту .ekologos.ru/
